07 жовтня 2024 рокуСправа №160/20906/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.08.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не реєстрації, розгляду, перенаправлення, прийняття рішення стосовно рапорту ОСОБА_1 про звільнення її від служби на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 зареєструвати, розглянути та прийняти рішення стосовно рапорту ОСОБА_1 про звільненні її від служби на підставі абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» та звільнити зі служби ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не реєстрації, розгляду, пере направлення, прийняття рішення стосовно рапорту ОСОБА_1 про звільнення її від служби та надати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі абз. 3 п. 3 ч. 12 ст. 26 вищевказаного Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 зареєструвати, розглянути та прийняти рішення стосовно рапорту ОСОБА_1 про звільненні її від служби та надати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на підставі абз. 3 п. 3 ч. 12 ст. 26 вищевказаного Закону України від 25.03.1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» та надати ОСОБА_1 відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
В обгрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивач через оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта» у зв'язку з відсутністю інформації про місце дислокації військової частини, скерував через Міністерство оборони України до відповідача рапорт від 15.07.2024 року (адресований до в/ч НОМЕР_1 ). Водночас, відповідачем не надано відповіді про результати розгляду даного рапорту, що свідчить про вчинення відповідачем пасивних дій, спрямованих на ухилення від розгляду в установленому порядку рапорту позивача.
Ухвалою від 05.08.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 , з одного боку, та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 , з іншого боку, укладено 30.08.2021 року контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посаду рядового складу.
Позивач засобами поштового зв'язку надіслала до Міністерства оборони України для скерування до в/ч НОМЕР_1 рапорти, в яких просила:
- звільнити ОСОБА_1 , солдата, радіотелефоніста радіостанції взводу штабних машин роти тилового пункту польового вузла зв'язку в/ч НОМЕР_1 з військової служби, у зв'язку з тим, що 28.07.2022 року в результаті розриву вибухового пристрою під час ведення бойових дій загинув рідний брат ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з наказу №96 від 10.07.2022 року про зарахування до особового складу в/ч НОМЕР_2 , витягом з протоколу засідання 12 Регіональної ВЛК №923 від 24.08.2022 року про причини смерті та отримані травми, довідкою в/ч НОМЕР_2 №974 від 09.09.2022 року про участь у бойових діях, копією витягу з наказу №115 від 29.07.2022 року про проведення всіх видів забезпечення у зв'язку із смертю, свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть;
- звільнити ОСОБА_1 , солдата, радіотелефоніста радіостанції взводу штабних машин роти тилового пункту польового вузла зв'язку в/ч НОМЕР_1 з військової служби та надати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а саме: 12.09.2022 року у позивача народився син, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 21.09.2022 року.
Означені рапорти були направлені цінним листом з описом вкладення №0880101862801 та №0880101862798 та отримані Міністерством оборони України 18.07.2024 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не реєстрації, розгляду, перенаправлення, прийняття рішення стосовно рапорту ОСОБА_1 , остання звернулась до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 4 ст. 2 Закону №2232-XII встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV (далі - Статут).
Статтею 14 Статуту обумовлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням, визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року №735 (далі - Інструкція №735).
Відповідно до Інструкції №735 у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Суд, зазначає, що рапорт - це вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.
Пунктом 115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут) встановлено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до п. 117 Дисциплінарного статуту пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Вказане узгоджується з правом військовослужбовця, який подав заяву чи скаргу одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги. Вказане передбачено положеннями п. 112 Дисциплінарного статуту.
Окрім того, суд зазначає, що норма права закріплена у п. 115 Дисциплінарного статуту має відсильний характер. Так, вказаною нормою передбачено, що застосуванню підлягає, зокрема законодавство України про звернення громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закону №393/96-ВР) передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ч. 4 ст. 15 Закону №393/96-ВР).
Також, відповідно до п. 5 Розділу ІІ Інструкції №735 відповідь за результатами розгляду звернень в обов'язковому порядку дається тим органом військового управління, військовою частиною, які отримали ці звернення і до компетенції яких входить вирішення порушених у зверненнях питань, за підписом керівника, командира або осіб, які виконують його обов'язки згідно з письмовим наказом. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на правову норму Закону України «Про звернення громадян» і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до п. 8 Розділу ІІІ Інструкції №735 рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Суд вказує, що право військовослужбовця на реалізацію свого права, зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком уповноваженої особи відреагувати на рапорт, зокрема, шляхом надання мотивованої відмови у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Як встановлено судом вище, позивач засобами поштового зв'язку звернувся із рапортами від 15.07.2024 року до Міністерства оборони Україна (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6) для скерування означених рапортів до командира в/ч НОМЕР_1 . Дані рапорти отримані Міністерством оборони України 18.07.2024 року, що підтверджується трекінгами відправлень, що долучені позивачем до матеріалів справи.
Суд повторно зазначає, що пунктом 115 Дисциплінарного статуту встановлено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Тож, з урахуванням положень ст. 15 Закону №393/96-ВР, п. 5 Розділу ІІ та п. 8 Розділу ІІІ Інструкції №735, відповідач за результатами розгляду звернень/заяв повинен прийняти рішення, яке необхідно довести до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Позивач вказує, що у зв'язку з відсутністю інформації про місце дислокації військової частини, скерував через Міністерство оборони України до відповідача рапорт від 15.07.2024 року (адресований до в/ч НОМЕР_1 ).
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що військовою частиною було отримано означені рапорти за наслідками їх скерування Міністерством оборони України, що свідчить відсутність протиправної бездіяльності відповідача щодо реєстрації, розгляду перенаправлення, прийняття рішення щодо рапортів від 15.07.2024 року.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно п. 14 розділу ІІ Інструкції №735 щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України “Про звернення громадян».
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачу було перенаправлено та/або отримано означений рапорт.
Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №342/158/17 від 17.04.2019 року суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Тож, доказів про направлення рапортів від 15.07.2024 року з відповідними документами саме на адресу Військової частини НОМЕР_1 в матеріалах відсутні, у зв'язку з чим позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 є необгрунтованими та безпідставними.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах не допущено протиправну бездіяльність.
Разом з тим, суд зазначає про таке.
Суд враховує, що позивач через систему «Електронний суд» подав позовну заяву до суду 01.08.2024 року. Рапорти від 15.07.2024 року отримані Міністерством оборони України 18.07.2024 року.
Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції №735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов'язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.
Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції №735 звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави для висновку, що рапорт, як форма звернення військовослужбовця з будь-якого питання, розглядається повноважними на те особами в порядку Закону України "Про звернення громадян" в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті питання, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Суд наголошує, що відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд звертає увагу позивача, що хоча на відповідача покладається обов'язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не виконання ним такого обов'язку не звільняє позивача від обов'язку доведення тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється.
Керуючись ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко