21 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/8681/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про скасуванні рішення та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про скасування рішення від 25.07.2024 №032950010797 про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи з 03.02.1992 по 11.12.1995 у радгоспі «Піщанський» Камінь-Каширського району Волинської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає на території Камінь-Каширського району Волинської області. Досягнувши відповідного віку, позивач звернувся до відділу обслуговування громадян №4 (сервісного центру) ГУ ПФУ у Волинській області у м. Камінь-Каширський з заявою про призначення пенсії.
Рішенням від 25.07.2024 №032950010797 відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії, не зарахувавши до страхового стажу, в тому числі, період роботи позивача в радгоспі «Піщанський» з 03.02.1992 по 11.12.1995.
Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, оскільки спірний період роботи підтверджується записами у його трудовій книжці, яка була подана з пакетом документів до органу ПФУ, а додаткові документи на підтвердження такого стажу позивач надати не може з огляду на те, що документи по радгоспу «Піщанський» були знищені пожежею, яка сталася 05.10.2002.
Позивач просить скасувати рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 25.07.2024 №032950010797 та зобов'язати відповідача зарахувати період його роботи у радгоспі «Піщанський» з 03.02.1992 по 11.12.1995 до його страхового стажу.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 02.09.2024 відповідач ГУ ПФУ у Волинській області позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з підстав правомірності рішення від 25.07.2024 №032950010797. В обгрунтування своєї позиції вказує, що на момент подання заяви про призначення пенсії позивач не досяг пенсійного віку для зниження пенсійного віку, визначеного законодавством, а також у нього відсутній достатній страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XIІ. Як наслідок, вважає, що ГУ ПФУ у Волинській області правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні на адресу суду від учасників справи не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
18.07.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ У Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку передбаченого статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ.
З урахуванням Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058, органом, що приймав рішення за заявою позивача, визначено ГУ ПФУ у Волинській області.
Рішенням відповідача від 25.07.2024 №032950010797 відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, у даному рішенні відповідачем зазначено, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи в колгоспі з 08.08.1991 по 30.01.1992 (відсутня довідка про вироблені вихододні), періоди роботи з 03.02.1192 по 11.12.1995 (завірено печаткою УРСР), періоди роботи з 22.05.2003 по 25.06.2006 (відсутня сплата в ОК-5) (а.с.10).
Не погоджуючись з діями відповідача щодо незарахування до його страхового стажу періоду роботи у радгоспі «Піщанський» з 03.02.1192 по 11.12.1995, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
За приписами ст. 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4 ст. 24 вказаного закону визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою КМУ від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача ОСОБА_1 слідує, що позивач, зокрема:
- 03.02.1992 прийнятий на роботу робітником будівельної бригади №2 с. Піщане в радгосп «Піщанський» відповідно до наказу №24 від 03.02.1992;
- 11.12.1995 звільнений з роботи за власним бажанням згідно наказу №89 від 11.12.1995.
Отже, трудовою книжкою підтверджується факт роботи позивача в період з 03.02.1992 по 11.12.1995 у радгоспі « Піщанський » (реорганізовано в 1995 році в агрофірму « Нива », а у 2000 році в СВК «Нива»).
При цьому суд зазначає, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до пункту п.2.4 зазначеної вище Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.27 Інструкції №58 передбачено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Суд зазначає, що в силу п. 4 постанови КМУ від 27.04.1993 №301 Про трудові книжки працівників відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. При цьому трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Згідно тексту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Волинській області №032950010797 від 25.07.2024 період роботи ОСОБА_1 не зарахованого до його страхового стажу з огляду на те, що дані записи завірено печаткою УРСР.
Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.
Положення постанови Верховної Ради України «Про заходи щодо забезпечення виконання вимог дозвільної системи» від 11.05.1992 №2318-XII та Інструкції про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 №643, не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів з символікою УРСР та про обов'язок щодо їх заміни.
Крім того, з текстового зображення відтиску печатки роботодавця вбачається, що вона належить радгоспу «Піщанський», де і працював позивач згідно із записами №1 та №2 його трудової книжки.
Відтак, та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою (без зазначення "УРСР"), не робить документи, які засвідчені такою печаткою, неправдивими та/або недійсними.
Тому суд вважає, що оскільки в трудовій книжці позивача наявні відповідні записи щодо спірного періоду роботи, то ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження його трудового стажу.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.02.2018 у справі №275/615/17, які враховуються судом при вирішенні цієї справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Отже, отримання чи не отримання підприємством печатки нового зразку не повинно відображатись на правах особи, в трудовій книжці якого записи про періоди роботи завірені печаткою старого зразка. Наявність печатки УРСР жодним чином не спростовує факту наявності страхового стажу та не створює наслідків недійсності відповідного запису.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, тому, на переконання суду, дані трудової книжки ОСОБА_1 є достатнім підтвердженням його страхового стажу.
Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки. Аналогічний висновок вказаний і в постановах Верховного Суду від 17.072018 у справі №220/989/17, від 19.12.2019 у справі №307/541/17.
У постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 Верховний Суд зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
У позовній заяві ОСОБА_1 наводить доводи щодо помилковості висновку відповідача про незарахування до його страхового стажу період роботи з 03.02.1992 по 11.12.1995 у радгоспі «Піщанський» Камінь-Каширського району Волинської області.
При цьому в оскаржуваному рішенні також зазначено, що відповідачем до страхового стажу позивача не враховано період роботи в колгоспі з 08.08.1991 по 30.01.1992 (відсутня довідка про вироблені вихододні) та період роботи з 22.05.2003 по 25.06.2006 (відсутня сплата в ОК-5) (а.с.10).
Доводів щодо спростування даних висновків ГУ ПФУ у Волинській області позивачем у позовній заяві не зазначено.
Відтак, рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 25.07.2024 №032950010797 про відмову у призначенні пенсії за віком підлягає скасуванню в частині відмови у зарахуванні періоду роботи ОСОБА_1 з 03.02.1192 по 11.12.1995 у радгоспі «Піщанський» до страхового стажу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З системного аналізу вказаних норм ст. 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.
Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Як було встановлено вище, позивач має право на зарахування до його страхового стажу спірного періоду його трудової діяльності, втім відповідачем протиправно було відмовлено у задоволенні такої заяви, що, на думку суду, свідчить про необхідність зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.02.1992 по 11.12.1995 у радгоспі «Піщанський» Камінь-Каширського району Волинської області
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 по справі №620/1116/20.
При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується копією квитанції від 15.08.2024 (а.с.3).
Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 25.07.2024 №032950010797 в частині незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 03.02.1992 по 11.12.1995 у радгоспі «Піщанський» Камінь-Каширського району Волинської області
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.02.1992 по 11.12.1995 у радгоспі «Піщанський» Камінь-Каширського району Волинської області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять грн 20 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Україна, Луцький район, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок, 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Н.В. Стецик