Справа №461/1977/24
08 жовтня 2024 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рожко Ю.С.,
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
до
ОСОБА_3
( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
про усунення перешкод в користуванні підвальним приміщенням та визнання недійсним свідоцтва про право власності на підвальне приміщення,
встановив:
I. Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні підвальним приміщенням та визнання недійсним свідоцтва про право власності на підвальне приміщення.
Відповідно до прохальної частини заяви, позивач просить:
-визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 09.03.2004 в частині права власності комори в підвалі 30,5 кв.м, зазначеного у технічному паспорті як підвал 30,5 кв.м;
-зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди в користуванні площею 30,5 кв.м.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 вказує, що він є власником квартири АДРЕСА_3 . Відповідач є власником квартир АДРЕСА_4 у цьому ж будинку. Позивач стверджує, що він, а також попередній власник його квартири постійно користувалися підвальним приміщенням, площею 15,2 кв.м, у якому розташовані загальний кран подачі та перекриття води, водяна труба та загальний лічильник води, проте, у 2023 ОСОБА_3 почала чинити перешкоди у користуванні спірним нежитловим приміщенням опираючись на те, що таке є її власністю. ОСОБА_1 зазначає, що із отриманої відповіді №792 від 22.02.2024 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на адвокатський запит його представника, йому стало відомо, що комора в підвалі площею 30,5 кв.м, у тому числі підвальне приміщення площею 15,2 кв.м незаконно було приватизовано відповідачем. ОСОБА_1 вважає, що комора в підвалі не може перебувати у власності одного із співвласників багатоквартирного будинку, оскільки власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками багатоквартирного будинку. Зважаючи на те, що на момент звернення до суду з даним позовом, відповідач продовжує перешкоджати вільно користуватися нежитловим приміщенням, яке, за твердженням позивача, є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку, ОСОБА_1 змушений звернутись до суду з даним позовом.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 04.04.2024 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
19.04.2024 адвокатом Броною М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подано відзив на позовну заяву. Представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Також, зауважує, що оспорюване позивачем свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_3 , видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради ОСОБА_3 на право приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 39,7 м.кв., до якої відноситься комора в підвалі площею 30,5 м.кв, було видано 09.03.2004 на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації № 200 від 09.03.2004, відтак норми Закону України «Про особливості здійснення права власності багатоквартирного будинку» від 14.05.2015 № 417 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки на час видачі оспорюваного свідоцтва такий не діяв. Представник зазначає, що 13.01.2003 Галицька районна адміністрація Львівської міської ради надіслала ОСОБА_3 лист № 21/0-1350, у якому зазначила, що рішенням громадської районної комісії з житлових питань від 30.12.2002 рекомендовано приєднати до підвальних приміщень її квартири АДРЕСА_5 підвальне приміщення під літ II площею 15,2 м.кв. у цьому ж будинку. Також, було зазначено, що у зв'язку з цим ОСОБА_3 необхідно провести оплату за приєднання підвального приміщення загальною площею 15,2 м.кв. у розмірі 4456 грн 03 коп. Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №685 від 02.07.2003 було вирішено, зокрема, приєднати ОСОБА_3 підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_6 (на поверховому плані під літ. II) до підвальних приміщень пл. 8,7 м.кв. і пл. 6,6 м.кв. (на поверховому плані під літ IV і V, які належать їй на праві приватної власності у цьому ж будинку) для використання під господарські потреби. Відтак, у оспорюваному свідоцтві про право власності на квартиру № НОМЕР_3 , виданому ОСОБА_3 09.03.2004, загальна площа комори була зазначена 30,5 м.кв. (15,2+8,7+6,6). 28.09.2018 головою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради було видано розпорядження № 313 від 28.09.2018 та затверджено Акт про списання багатоквартирного будинку АДРЕСА_7 з балансу ЛМКП «Айсберг» та передано на самоуправління співвласникам будинку АДРЕСА_7 . 11.02.2020 ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було надано висновок № 13718 про визначення реальних часток у будинку між співвласниками за адресою : АДРЕСА_7 . З означеного висновку вбачається, що згідно інвентаризаційних матеріалів та поданих заяв співвласник ОСОБА_3 займає такі приміщення в будинку літ. «А-1»: 4-1/4,0 м.кв. (кухня); 4-2/9,7 м.кв.(житлова); 4-1,9 м.кв. (ванна); 4-4/0,5 м. кв. (вбиральня); I/8,6 м.кв. (сходова клітка); II/17,0 м.кв. (комора); III/7,3 м.кв. (коридор); IV/5,9 м.кв. (комора); V/8,7 м.кв. (комора); VI/16,0 м.кв. (комора); 1-1/12,1 м.кв. (кухня); 1-2/20,9 м.кв. (житлова); 1-3/3,2 м.кв. (санвузол); 2-1/5,9 м.кв. (коридор); 2-2/1,5 м.кв. (вбиральня); 2-3/3,2 м.кв. (ванна); 2-4/8,0 м.кв. (кухня); 2-5/10,3 м.кв. (житлова); 2-6/19,2 м.кв. (житлова); 2-7/11,1 м. кв. (житлова); I/2,9 м.кв. (веранда); II/7,0 (коридор); гараж літ. «Г», сараї літ. «Е», «Ж», навіс літ. «З», хвіртка № 3, що складає 78% від усього будинковолодіння або 39/50 реальних часток. Співвласник ОСОБА_1 займає такі приміщення в будинку літ. «2А-1»: 6-1/5,4 м. кв. (коридор); 6-2/3,7м.кв. (санвузол); 6-3/11,9 м.кв. (кухня); 6-4/16,0 м.кв.(житлова): 6-5/10,6 м.кв. (житлова); 6-6/5,3 м.кв. (комора); хвіртка № 4, що складає 22% від всього будинковолодіння або 11/50 реальних часток. На підставі зазначеного висновку про визначення реальних часток будинку між співвласниками, ОСОБА_3 зареєструвала право власності на 39/50 часток будинку АДРЕСА_7 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №227050868 від 06.10.2020. ОСОБА_1 також зареєстрував право власності на належні йому 11/50 часток будинку АДРЕСА_7 , що підтверджується інформацією з ДРРПНМ № 374136099 від 12.04.2024, внаслідок чого право власності на квартиру у будинку АДРЕСА_7 у сторін припинились, а виникло право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_7 . Також, представник відповідача вказує, що позивачем пропущений строк позовної давності.
15.05.2024 позивачем подано відповідь на відзив. ОСОБА_1 вважає усі доводи представника відповідача надуманими та необґрунтованими. Вказує, що твердження адвоката Брони М. В., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , про те, що свідоцтво про право власності на квартиру № НОМЕР_3 видане Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради ОСОБА_3 на право приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 39,7 кв.м., до якої відноситься комора в підвалі площею 30,5 кв.м. було видано 09.03.2002 на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації № 200 від 09.03.2004, а відтак норми ЗУ «Про особливості здійснення права власності багатоквартирного будинку» від 14.05.2015 № 417 не можуть бути застосовані до спірних відносин, оскільки на час видачі оспорюваного свідоцтва, такий закон не діяв є безпідставними, оскільки у позові наведена норма ст. 382 ЦК України, яка чітко визначає та регулює дані правовідносини щодо приміщень загального користування. Також, стверджує, що спірне підвальне приміщення є спільною сумісною власністю співвласників та не може бути поділено між співвласниками, і такі не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Зауважує, що строк позовної давності позивачем пропущено не було, оскільки про приватизації комори площею 30,5 кв.м. йому стало відомо лише у лютому 2024.
17.05.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Адвокат Брона М.В. зазначає, що ст. 382 ЦК України має назву «Квартира як об'єкт права власності». Згідно частини першої та другої означеної статті квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Адвокат Брона М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , наголошує, що ч. 2 ст. 382 ЦК України, викладена в редакції Закону України № 417-VII від 14.05.2015, тобто після отримання відповідачкою оспорюваного позивачем свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_3 , виданого Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради ОСОБА_3 09.03.2004 на право приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальною площею 39,7 м.кв., до якої відноситься комора в підвалі площею 30,5 м.кв. Вказує, що позивачем також ігнорується і та обставина, що станом на час звернення ним до суду з даною позовною заявою, будинок АДРЕСА_7 не був багатоквартирним, а вважається єдиним цілісним об'єктом нерухомого майна - житловим будинком, частки у якому належать на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Отже, за твердженням представника відповідача, норми ст. 382 ЦК України до спірних правовідносин не можуть бути застосовані, як і на ведені позивачем висновки Верховного Суду та Конституційного Суду України. Також, адвокат Брона М.В. вказує, що твердження позивача про те, що він не отримував висновку про визначення реальних часток у будинку АДРЕСА_7 не відповідають дійсності та спростовуються долученими до матеріалів справи доказами, як і твердження позивача про наявність у спірному приміщенні загального крану перекриття та подачі води, водяної труби та загального лічильника води.
Ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати від 18.06.2024, задоволено клопотання позивача та поновлено останньому строк для подання відповіді на відзив.
Ухвалою Галицького районного суду від 18.06.2024, підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні підвальним приміщенням та визнання недійсним свідоцтва про права власності на підвальне приміщення закрито.
12.07.2024 ОСОБА_1 подано до суду додаткові письмові пояснення. Зі змісту наведених пояснень вбачається, що позивач не погоджував з відповідачем жодного висновку про визначення реальних часток у будинку між співвласниками, а твердження ОСОБА_3 та її представника, що такий висновок погоджувався донькою позивача на підставі довіреності, ОСОБА_1 вважає помилковими. Вказує, що Довіреність від 31.10.2017, яку ОСОБА_1 надав своїй доньці ОСОБА_4 , стосувалася виключно питань приватизації належної позивачу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_7 , а тому ця довіреність не має жодного відношення щодо визначення часток у будинку АДРЕСА_7 .
15.08.2024 адвокатом Броною М.В. подано до суду клопотання про долучення до матеріалів справи Акту № 0010344 від 14.08.2024, складеного та підписаного інспектором ЛМКП «Львівводоканал», внаслідок проведення обстеження підвального приміщення площею 30,5 м.кв, належного ОСОБА_3 та позначеного у технічному паспорті цифрами V -6,6 м.кв., VI- 8,7 м.кв. і VII-15,2 м.кв., відповідно до якого на водопровідній трубі у цьому приміщенні крану не виявлено.
04.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з письмовими поясненнями з приводу долученого представником відповідача доказу. Серед іншого, позивач вважає, що незалежно чи є в допоміжному приміщенні, чи немає крану, таке є спільним майном багатоквартирного будинку і усі власники квартир є співвласниками допоміжних приміщень відповідно до норм чинного законодавства.
У судовому засіданні 08.10.2024 представник позивача - адвокат Лозинський І.П. та Мацко І.Ф., кожен окремо, просили заявлені вимоги задовольнити, з підстав наведених у поданих суду заявах, а також у промові представника позивача в судових дебатах.
Відповідач та її представник у судове засідання не з'явились. Про дату, час та місце розгляду повідомлялися у відповідності до вимог статті 128 ЦПК України, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленням під розписку.
Водночас 07.10.2024 адвокатом Броною М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_3 , подано клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та її уповноваженого представника. Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, а також стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені останньою витрати на правову допомогу у розмірі 20000 гривень.
В процесі судового розгляду відповідач та її представник, кожен окремо, у судовому засіданні позов заперечили з підстав наведених у заявах поданих суду.
З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, у тому числі під час підготовчого провадження у справі, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони провадження, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
II. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі Договору дарування квартири від 27.12.2000, АВО № 826434, зареєстрованого в реєстрі за № 2363 та посвідченого приватним нотаріусом Окіс Іриною Степанівною, належить квартира АДРЕСА_3 . Квартира складається з двох кімнат, житловою площею 26,6 кв.м та кухні. Загальна площа квартири становить 39,7 кв.м.
Онишко Стефанії Григорівні, відповідно до Свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 09.03.2004, на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_5 , загальна площа квартири становить 39,7 кв.м., комора в підвалі 30,5 кв.м. Також, у свідоцтві вказано, що характеристика квартири та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною свідоцтва.
Підставою, для одержання відповідачем вказаного вище свідоцтва стало те, що 13.01.2003 Галицька районна адміністрація Львівської міської ради надіслала ОСОБА_3 лист № 21/0-1350, у якому зазначила, що рішенням громадської районної комісії з житлових питань від 30.12.2002, рекомендовано приєднати до підвальних приміщень її квартири АДРЕСА_5 підвальне приміщення під літ. II площею 1,52 м.кв. у цьому ж будинку. Зі змісту вказаного листа також вбачається, що відповідно до ухвали Львівської міської ради від 06.12.2001 № 1325 «Про приєднання нежитлових приміщень», ОСОБА_3 необхідно провести оплату за приєднання підвального приміщення заг. пл. 15,2 кв.м. в сумі 4456 грн 03 коп. (3713 грн 36 коп. + 20% ПДВ) на рахунок ЖЕК-302.
Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера від 29.01.2003, ОСОБА_3 було оплачено в повному обсязі вищезазначену суму за викуп підвального приміщення.
Згідно розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 685 від 02.07.2003, було вирішено, зокрема, приєднати ОСОБА_3 підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_6 (на поверховому плані під літ. II) до підвальних приміщень пл. 8,7 м.кв. і пл. 6,6 м. кв. (на поверховому плані під літ. IV і V, які належать їй на праві приватної власності у цьому ж будинку) для використання під господарські потреби. Таким чином, загальна площа комори зазначена 30,5 м.кв. (15,2+8,7+6,6).
28.09.2018 головою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради було видано розпорядження № 313 від 28.09.2018 та затверджено Акт про списання багатоквартирного будинку АДРЕСА_7 з балансу ЛМКП «Айсберг» та передано на самоуправління співвласникам будинку АДРЕСА_7 .
11.02.2020 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було надано висновок № 13718 про визначення реальних часток в будинку між співвласниками за адресою: АДРЕСА_7 .
З даного висновку встановлено, що згідно з інвентаризаційних матеріалів та поданих заяв співвласник ОСОБА_3 займає такі приміщення в будинку літ. «А-1»: 4-1/4,0 м.кв. (кухня); 4-2/9,7 м.кв.(житлова); 4-1,9 м.кв. (ванна); 4-4/0,5 м. кв. (вбиральня); I/8,6 м.кв. (сходова клітка); II/17,0 м.кв. (комора); III/7,3 м.кв. (коридор); IV/5,9 м.кв. (комора); V/8,7 м.кв. (комора); VI/16,0 м.кв. (комора); 1-1/12,1 м.кв. (кухня); 1-2/20,9 м.кв. (житлова); 1-3/3,2 м.кв. (санвузол); 2-1/5,9 м.кв. (коридор); 2-2/1,5 м.кв. (вбиральня); 2-3/3,2 м.кв. (ванна); 2-4/8,0 м.кв. (кухня); 2-5/10,3 м.кв. (житлова); 2-6/19,2 м.кв. (житлова); 2-7/11,1 м. кв. (житлова); I/2,9 м.кв. (веранда); II/7,0 (коридор); гараж літ. «Г», сараї літ. «Е», «Ж», навіс літ. «З», хвіртка № 3, що складає 78% від усього будинковолодіння або 39/50 реальних часток. Співвласник ОСОБА_1 займає такі приміщення в будинку літ. «2А-1»: 6-1/5,4 м. кв. (коридор); 6-2/3,7м.кв. (санвузол); 6-3/11,9 м.кв. (кухня); 6-4/16,0 м.кв.(житлова): 6-5/10,6 м.кв. (житлова); 6-6/5,3 м.кв. (комора); хвіртка № 4, що складає 22% від всього будинковолодіння або 11/50 реальних часток.
На підставі зазначеного висновку про визначення реальних часток будинку між співвласниками, ОСОБА_3 зареєструвала право власності на 39/50 часток будинку АДРЕСА_7 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №227050868 від 06.10.2020. ОСОБА_1 також зареєстрував право власності на належні йому 11/50 часток будинку АДРЕСА_7 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 374136099 від 12.04.2024.
ОСОБА_1 звертаючись з даним позовом свої вимоги зводить до того, що відповідачка безпідставно заволоділа майном, яке є спільною сумісною власністю, провівши державну реєстрацію права власності на таке, а тому просить усунути йому перешкоди у користуванні цим майном та визнати недійсним свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 від 09.03.2004 в частині права власності комори в підвалі 30,5 кв.м., зазначеного у технічному паспорті як підвал 30,5 кв.м.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Положеннями ст. 89 ЦПК України, визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Під час судового розгляду, за клопотанням представника позивача, було допитано у якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Свідок ОСОБА_5 , яка є донькою ОСОБА_1 , повідомила суду, що проживає у квартирі АДРЕСА_3 з 2017 року. У спірному приміщенні підвалу розташований знаходиться загальний лічильник та кран перекриття води. ОСОБА_3 починаючи з 2023 чинить перешкоди у доступі до спільного приміщення. Свідок також вказала, що її батьку не було відомо про наявність висновку № 13718 про визначення реальних часток в будинку між співвласниками за адресою: АДРЕСА_7 , та у визначені таких він не брав участі.
Свідок ОСОБА_6 пояснив, що позивач є його тестем. До 2023 вони мали можливість заходити до спірного приміщення, однак з 2023 ОСОБА_3 обмежила доступ та ствердила, що це приміщення належить їй на праві приватної власності. Вказав, що йому відомо, що у спірному приміщенні знаходиться труба та кран загального користування. Також, свідок повідомив про ситуацію, яка мала місце у 2024, а саме у будинку пропала вода через замерзання труби. Оскільки відповідач чинила перешкоди у доступі до спірного приміщення, позивач був змушений викликати поліцію.
Дослідивши усі наявні у матеріалах справи письмові докази, якими сторони підтверджували свої вимоги та заперечення, беручи до уваги покази свідків та учасників судового провадження, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
На підставі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, з вищенаведених норм цивільного законодавства вбачається, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України, зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст.179ЦК України).
Згідно із ст.190 ЦК України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», об'єктами нерухомого майна є житлові будинки; квартири; будівлі, споруди, житлові та нежитлові приміщення.
Згідно з нормами чинного законодавства, зокрема положеннями ст.ст. 182, 331, 334 ЦК України, основною умовою для визначення статусу нерухомого майна будь-якого об'єкта нерухомості є державна реєстрація прав на нього.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання й підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Положення ч. 2 ст. 331 ЦК, необхідно розуміти у системному зв'язку із положенням ст. 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають з моменту такої реєстрації. Тобто, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.
Як було зазначено вище та стверджується матеріалами справи, згідно розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 685 від 02.07.2003, було вирішено, зокрема, приєднати ОСОБА_3 підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_6 (на поверховому плані під літ. II) до підвальних приміщень пл. 8,7 м.кв. і пл. 6,6 м. кв. (на поверховому плані під літ. IV і V, які належать їй на праві приватної власності у цьому ж будинку) для використання під господарські потреби. Таким чином, загальна площа комори зазначена 30,5 м.кв. (15,2+8,7+6,6). Згідно Свідоцтва про право власності № НОМЕР_3 від 09.03.2004 на квартири, яким Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради було посвідчено, що відповідач ОСОБА_3 дійсно володіє на праві приватної власності приміщенням квартири АДРЕСА_5 , загальна площа квартири становить 39,7 кв.м., комора в підвалі 30,5 кв.м. Вказане свідоцтво видане згідно з розпорядженням Галицької районної адміністрації № 200 від 09.03.2004. ОСОБА_3 зареєструвала право власності на 39/50 часток будинку АДРЕСА_7 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 227050868 від 06.10.2020. Зазначені документи підтверджують законність володіння відповідачем коморами в підвалі.
Водночас ОСОБА_1 не погоджується із реєстрацією за ОСОБА_3 права власності на спірне підвальне приміщення, при цьому стверджуючи, що як позивач так і попередній власник його квартири постійно користувались підвальним приміщенням площею 15,2 кв.м., у якому розташовані загальний кран подачі та перекриття води, водяна труба та загальний лічильник. Рішення на підставі якого органом місцевого самоврядування у межах наданих повноважень, було видане свідоцтво про право власності відповідачу позивачем не оскаржувалось. Натомість, із долучених копій документів не вбачається факту користування позивачем, з часу набуття у власність відповідачкою квартири, спірним підвальним приміщенням.
Також, не може залишитися поза увагою суду і той факт, що 11.02.2020 року ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» на замовлення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було надано висновок № 13718 про визначення реальних часток в будинку між співвласниками за адресою: АДРЕСА_7 . ОСОБА_1 зареєстрував право власності на належні йому 11/50 часток будинку АДРЕСА_7 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 374136099 від 12.04.2024, тобто щонайменше з дати проведення державної реєстрації, а саме 02.10.2020 ОСОБА_1 було достеменно відомо про набуття відповідачкою права власності на спірне нежитлове приміщення. Наведеного факту не спростовує і те, що позивач надавав доручення своїй донці, адже в ході розгляду справи не встановлено, що вона діяла всупереч інтересів батька, зокрема ні вона, ні позивач, наведених обставин суду не повідомили. Крім того, не встановлено даних про те, що наведена довіреність була анульована або відкликалась позивачем.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права. При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.
Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Відповідно до статей 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1статті 388 ЦК України).
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Крім того, власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Зазначене узгоджується зі статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, оскільки Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» набрав чинності 01 липня 2015 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004 за конституційним зверненням громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначив, що, аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
У той же час, позивач не є власником спірного приміщення, окрім того, як вбачається з матеріалів справи, зокрема технічної документації на будинок АДРЕСА_7 , спірне приміщення до допоміжних не належать, згідно з Акту № 0010344 від 14.08.2024, складеного та підписаного інспектором ЛМКП «Львівводоканал», внаслідок проведення обстеження підвального приміщення площею 30,5 м.кв., належного ОСОБА_3 та позначеного у технічному паспорті цифрами V - 6,6 м.кв., VI- 8,7 м.кв. і VII-15,2 м.кв., на водопровідній трубі крану не виявлено. Також, загальнобудинковий прилад обліку води за адресою: АДРЕСА_7 , відсутній (Лист від 18.04.24 № ДВ -5823 ЛМКП «Львівводоканал»).
Таким чином, на спірну комору в підвалі 30,5 кв.м., не поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження.
Посилання позивача на висновки Верховного Суду є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні підвальним приміщенням та визнання недійсним свідоцтва про права власності на підвальне приміщення, а також обставини встановлені під час її розгляду , що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Отже, наведену позивачем практику касаційного суду не можна вважати релевантною по відношенню до даної справи.
Підсумовуючи вищенаведене, на переконання суду, позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, а також не наведено належних аргументів, які б свідчили про наявність законних підстав для задоволення позову.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору. Оскільки, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, таким чином, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, витрати щодо сплати судового збору слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України,
ухвалив:
У задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач - ОСОБА_1
( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
представник позивача - адвокат Лозинський Ігор Петрович
(79000, м. Львів, вул. Медової Печери, 5)
відповідач - ОСОБА_3
( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 )
представники відповідача - адвокат Брона Мар'яна Василівна
(79054, м. Львів, вул. Кульчицької, 15/46; РНОКПП: НОМЕР_4 )
Повний текст рішення складено 21 жовтня 2024 року.
Головуючий суддя В.В. Стрельбицький