03 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 990/329/23
Провадження № 11-177заі24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачки Усенко Є. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/329/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та нечинним пункту 13.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням від 21.11.2023 № 1068/0/15-23, у частині та визнання протиправними дій, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.07.2024 (головуюча суддя Бучик А. Ю., судді Берназюк Я. О., Кравчук В. М., Рибачук А. І., Стрелець Т. Г.),
1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада), у якій просив (з урахуванням уточнення позовних вимог):
- визнати протиправним та нечинним пункт 13.7 Регламенту ВРП, затвердженого рішенням від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 «Про затвердження Змін до Регламенту Вищої ради правосуддя» (далі - Регламент), у частині встановлення пріоритетності здійснення дисциплінарних проваджень, а саме:
«…якщо наслідком може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України;
щодо судді, який звернувся із заявою про відставку, якщо наслідком може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України;
щодо судді, кваліфікаційне оцінювання якого зупинено у зв'язку з розглядом дисциплінарної скарги;
щодо судді, стосовно якого Вищою кваліфікаційною комісією суддів України внесена рекомендація про призначення за результатами конкурсу на зайняття вакантної посади судді, переведення, якщо наслідком може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України;
якщо у скарзі наведені відомості про дії судді, що викликали значний суспільний інтерес»;
- визнати протиправними дії ВРП щодо визначення пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг стосовно ОСОБА_1 згідно з пунктом 13.7 Регламенту.
1.2. На обґрунтування позову посилається на те, що пункт 13.7 Регламенту (як вважає позивач) не відповідає Закону України від 21.12.2016 № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) та Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII). Регламент у цій частині прийнятий ВРП з перевищенням наданих їй повноважень, з порушенням принципу рівності та є дискримінаційним, порушує його, ОСОБА_1 , права.
1.3. Зазначає, що оскаржуваний пункт Регламенту визначає пріоритетність у здійсненні дисциплінарних проваджень Радою, тоді як Закон № 1798-VIII (у редакції, що діяла на час прийняття ВРП рішення від 21.11.2023 № 1068/0/15-23) не передбачав розгляд дисциплінарних скарг у пріоритетній черговості, яка має визначатись членом ВРП самостійно. Рада, ухвалюючи пункт 13.7 Регламенту, вийшла за межі наданих їй повноважень, порушивши частину другу статті 19 Конституції України.
1.4. Позивач покликається на те, що Регламент як підзаконний нормативно-правовий акт не може суперечити законам України, а тому пункт 13.7 Регламенту щодо здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів у хронологічному порядку за датою надходження з урахуванням визначеної цим пунктом пріоритетності є протиправним. Хронологія пріоритетності визначена відповідачем самостійно, на власний розсуд, із застосуванням дискримінаційного підходу поводження з особами, щодо яких Рада приймає рішення, у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно подібних ситуаціях.
1.5. Як стверджує позивач, пункт 13.7 Регламенту посягає на незалежність суддів, оскільки надає процесуальну можливість для створення штучного суспільного резонансу щодо конкретної скарги на конкретного суддю для стимулювання її розгляду в позачерговому (першочерговому) порядку, що свідчить про можливість маніпулювання надуманими обставинами, а також про створення видимості законного способу здійснення тиску на конкретного суддю, що є втручанням у здійснення правосуддя.
1.6. Позивач звертає увагу на те, що за такої редакції пункту 13.7 Регламенту визначення пріоритетності щодо розгляду дисциплінарної скарги є прерогативою членів ВРП, які прийматимуть відповідне рішення на власний розсуд, тобто такі рішення будуть суб'єктивними, що, у свою чергу, може свідчити про створення потенційного корупційного механізму. На продовження цього доводу зазначає, що ОСОБА_2 як член ВРП та Секретар Другої Дисциплінарної палати ВРП брав участь у голосуванні щодо прийняття рішення від 21.11.2023 № 1068/0/15-23, хоча це рішення безпосередньо впливає на його права та обов'язки як учасника дисциплінарних справ, що відкриті за його скаргами, а тому в нього ( ОСОБА_2 ) наявний реальний конфлікт інтересів, про який він не повідомив у встановленому порядку.
1.7. Вказує, що визначення пріоритетності здійснення дисциплінарного провадження згідно з внесеними змінами до Регламенту безпосередньо порушує його, ОСОБА_1 , права як судді, щодо якого Рада розглядає низку дисциплінарних скарг. Зазначає, що він особисто вже подавав до ВРП 11 письмових пояснень по суті дисциплінарних скарг, які подані ОСОБА_2 щодо нього до призначення його на посаду члена ВРП, а за інформацією, отриманою на його запит, на розгляді ВРП перебуває 23 скарги щодо нього як судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
1.8. Позивач уважає, що оскаржувані зміни до Регламенту призвели до вчинення ВРП щодо нього протиправних дій, пов'язаних зі здійсненням дисциплінарних проваджень. Такі дії безпосередньо ґрунтуються на пункті 13.7 Регламенту, мають похідний характер по відношенню до прийняття ВРП Регламенту в оскаржуваній частині, а тому також мають бути визнані протиправними.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
2.1. Касаційний адміністративний суд рішенням від 01.07.2024 у задоволенні позову відмовив.
2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ВРП у пленарному складі 21.11.2023 прийняла рішення № 1068/0/15-23, яким затвердила зміни до Регламенту, виклавши його в новій редакції, зокрема пункт 13.7 Регламенту. Суд виснував, що, приймаючи відповідні зміни до Регламенту, ВРП діяла в межах наданих їй Конституцією України та Законом № 1798-VIII повноважень з метою врегулювання процедурних питань, зокрема тих, що стосуються здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
2.3. Суд першої інстанції зазначив, що правомірність рішення Ради щодо внесення змін до Регламенту, які оспорює позивач, підтверджується також тією обставиною, що в подальшому право ВРП встановлювати першочерговість (пріоритетність) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів було унормовано Законом № 1798-VIII, яким передбачено встановлення інших критеріїв зміни черговості розгляду дисциплінарних скарг (частини четверта та п'ята статті 42 цього Закону в редакції Закону від 09.12.2023 № 3511-ІХ).
2.4. Відхиляючи довід позивача про дискримінаційний зміст пункту 13.7 Регламенту, суд першої інстанції вказав, що визначення пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг є дискрецією ВРП та покликане забезпечити чіткі й зрозумілі правила щодо черговості розгляду дисциплінарних скарг, які знаходяться у провадженні Ради, розмежовуючи їх за диференційованою пріоритетністю відповідно до серйозності передбачуваних порушень, яких стосується дисциплінарна скарга, та можливого до застосування стягнення, якщо порушення знайде підтвердження у дисциплінарному провадженні.
2.5. Касаційний адміністративний суд відхилив довід позивача про конфлікт інтересів члена ВРП ОСОБА_2 , який до обрання на посаду члена Ради подавав скарги на дії суддів, зокрема й позивача, зазначивши, що наявність чи відсутність конфлікту інтересів у цього члена ВРП під час розгляду поданих ним дисциплінарних скарг не входить до предмета доказування у цій справі, оскільки не стосується предмета позову. Так само суд визнав необґрунтованим довід позивача про потенційну корупційну складову норм пункту 13.7 Регламенту з огляду на самостійне визначення членами ВРП пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг. Суд звернув увагу, що члени ВРП у разі наявності конфлікту інтересів зобов'язані повідомляти про це, а особа (в тому числі, позивач) у разі сумніву щодо наявності у члена ВРП конфлікту інтересів має право звернутись з відповідною заявою до Національного агентства з питань запобігання корупції.
3. Короткий зміст апеляційної скарги
3.1. ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 01.07.2024, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення його позову в повному обсязі.
3.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, що станом на 21.11.2023 (дата прийняття ВРП оскаржуваних ним змін до Регламенту) закони № 1402-VIII та № 1798-VIII не надавали повноважень Раді визначати порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо судді, зокрема не наділяли повноваженнями визначати, в якому порядку (звичайному чи пріоритетному) розглядати дисциплінарні скарги. Право ВРП на встановлення критеріїв першочергового (пріоритетного) порядку здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів виникло лише з набранням чинності змінами до Закону № 1798-VIII, внесеними Законом від 09.12.2023 № 3511-ІХ.
3.3. Позивач зазначає, що відповідач не надав суду «Рекомендації щодо обґрунтування черговості / пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг» (далі - Рекомендації), підготовлені експертами Проєкту Європейського Союзу «Право-Justice», якими керувалась ВРП, затверджуючи зміни до Регламенту; оцінки Рекомендаціям на обґрунтованість та достовірність суд першої інстанції не надав. Інформація про Рекомендації на відкритому офіційному вебпорталі Проєкту Європейського Союзу «Право-Justice», на відміну від інших, розміщена не була, що ставить під сумнів факт схвалення Рекомендацій уповноваженими на це особами.
3.4. Доводить, що встановлення пріоритетності розгляду дисциплінарних проваджень суперечить нормам статті 126 Конституції України та статті 48 Закону № 1402-VIII, порушує встановлені цими нормами гарантії незалежності та недоторканності судді, зокрема і щодо нього, позивача.
3.5. Згідно з доводами апеляційної скарги позивача рішення від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 не відповідає встановленій процедурі, прийняте з порушенням статті 20 Закону № 1798-VIII та статті 35-1 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки член ВРП ОСОБА_2 не мав права брати участь у процесі голосування за це рішення.
3.6. Позивач стверджує, що пункт 13.7 Регламенту порушує рівність прав осіб на звернення до ВРП з відповідною скаргою на суддю, яка гарантована Законом № 1402-VIII. До того ж визначення пріоритетності покладається на членів ВРП, що створює потенційну загрозу корупційного чинника при розгляді дисциплінарних скарг.
3.7. Крім того, позивач вважає, що з урахуванням норм Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» пункт 13.7 Регламенту визначає дискримінаційний підхід поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях.
3.8. Позивач звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність у спірних правовідносинах порушення його права. Цей довід позивач обґрунтовує тим, що розгляд дисциплінарних скарг щодо нього як судді буде здійснюватися в порядку, визначеному оскаржуваними нормами Регламенту. Зазначає, що його права порушені в частині правової визначеності в питанні продовження суддівської кар'єри, а також правомірних очікувань щодо розгляду ВРП дисциплінарних скарг на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
4. Рух апеляційної скарги
4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27.08.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 01.07.2024, а ухвалою від 12.09.2024 призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.
5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача
5.1. ВРП у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду в рішенні від 01.07.2024 щодо підстав для відмови в задоволенні позову, законності та обґрунтованості цього рішення.
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) меж апеляційного перегляду справи дослідила наявні у справі докази, перевірила обґрунтованість наведених в апеляційній скарзі доводів і дійшла висновку, що ця скарга задоволенню не підлягає виходячи з таких міркувань.
6.2. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
6.3. Частиною першою статті 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка здійснює повноваження, визначені цією Конституцією та законами України.
6.4. Статтею 1 Закону № 1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
6.5. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП визначаються Конституцією України, законами № 1798-VIII та № 1402-VIII.
6.6. ВРП затверджує регламент, положення якого регулюють процедурні питання здійснення нею повноважень (стаття 2 Закону № 1798-VIII).
6.7. 24.01.2017 рішенням ВРП № 52/0/15-17 затверджено Регламент (з наступними змінами і доповненнями), який регулює процедурні питання здійснення Радою повноважень, визначених Конституцією України, Законом № 1798-VIII та Законом № 1402-VIII, порядок підготовки, розгляду і ухвалення Радою та її органами рішень.
6.8. Відповідно до пункту 24.6 глави 24 розділу ІІІ Регламенту зміни (доповнення) до Регламенту затверджуються у порядку, визначеному пунктами 24.1-24.3 цього Регламенту.
6.9. Цими пунктами визначено, що Регламент затверджується на засіданні ВРП. Регламент уважається затвердженим, якщо за нього проголосувала більшість членів Ради, які брали участь у її засіданні. Регламент розміщується на офіційному вебсайті ВРП.
6.10. Такі ж за змістом положення щодо прийняття Регламенту та внесення змін до нього закріплені й у пунктах 30.1-30.6 глави 30 розділу ІІІ Регламенту в редакції рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 «Про затвердження Змін до Регламенту Вищої ради правосуддя».
6.11. Згідно із Законом України від 14.07.2021 № 1635-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя» з 05.08.2021 було змінено процедуру здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів.
6.12. ВРП рішенням від 05.08.2021 № 1809/0/15-21 зупинила з 05.08.2021 розподіл між членами Ради скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону № 1402-VIII, та скарг на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
6.13. 17.09.2023 набрав чинності Закон України від 09.08.2023 № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів», який вводиться в дію з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
6.14. 19.10.2023 набрав чинності Закон України від 06.09.2023 № 3378-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».
6.15. Зазначеними законами відновлено дисциплінарну функцію ВРП.
6.16. Пунктом 23-7 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII установлено, що тимчасово, до дня початку роботи служби дисциплінарних інспекторів ВРП, повноваження дисциплінарного інспектора здійснює член Дисциплінарної палати (доповідач), визначений автоматизованою системою розподілу справ.
6.17. Рішенням ВРП від 19.10.2023 № 997/0/15-23 відновлено з 01.11.2023 розподіл між членами ВРП скарг щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарних скарг), поданих відповідно до Закону № 1402-VIII, та скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, розподіл яких зупинено рішенням ВРП від 05.08.2021 № 1809/0/15-21.
6.18. ВРП у зв'язку з наведеними вище змінами в законодавстві та фактичними обставинами щодо своєї діяльності задля врегулювання процедурних питань, пов'язаних зі здійсненням дисциплінарного провадження щодо суддів, виклала Регламент у новій редакції, визначивши критерії пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг.
6.19. Так, Регламент (у редакції рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23) було доповнено пунктом 13.7, відповідно до якого дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюються в хронологічному порядку за датою надходження з урахуванням такої пріоритетності:
- якщо наслідком може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України;
- щодо судді, який звернувся із заявою про відставку, якщо наслідком може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України;
- щодо судді, кваліфікаційне оцінювання якого зупинено у зв'язку з розглядом дисциплінарної скарги;
- щодо судді, стосовно якого Вищою кваліфікаційною комісією суддів України внесена рекомендація про призначення за результатами конкурсу на зайняття вакантної посади судді, переведення, якщо наслідком може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України;
- якщо у скарзі наведені відомості про дії судді, що викликали значний суспільний інтерес.
6.20. Суд першої інстанції встановив, що ВРП прийняла рішення № 1068/0/15-23 у пленарному складі. Таке рішення підтримали 15 членів ВРП, що брали участь у засіданні. Відтак Рада дотрималася визначеної пунктами 24.1-24.3 Регламенту процедури внесення змін до нього.
6.21. Зміни до Регламенту, зокрема до пункту 13.7, були внесені з метою врегулювання процедурних питань, у тому числі тих, які стосуються здійснення дисциплінарних проваджень щодо суддів. Оскаржуваний позивачем пункт Регламенту не суперечить нормам Закону № 1798-VIII або іншого закону. Хоча прямо право ВРП встановлювати пріоритетність щодо розгляду тих чи інших питань (скарг) в законодавстві, чинному станом на 21.11.2023, не було передбачено, таке право відповідає законним повноваженням ВРП щодо затвердження регламенту (стаття 2 Закону № 1798-VIII) без встановлення кола питань, які складають виняток із тих питань, що регулюються нормами регламенту.
6.22. До того ж право встановлювати першочерговість (пріоритетність) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів унормовано Законом України від 09.12.2023 № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри». Цим Законом статтю 42 Закону № 1798-VIII доповнено частинами четвертою та п'ятою, якими, окрім іншого, для ВРП передбачена можливість самостійно встановлювати критерії першочергового (пріоритетного) порядку здійснення дисциплінарних проваджень стосовно суддів у регламенті ВРП.
6.23. Такий же висновок щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 05.09.2024 у справі № 990/337/23, в якій також оскаржувалося рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 в частині внесення змін до пункту 13.7 Регламенту.
6.24. Фактично наведені позивачем підстави для визнання протиправним і нечинним пункту 13.7 Регламенту ґрунтуються на його особистому сприйнятті норм цього пункту та обумовлені його незгодою з ними.
6.25. Відсутність правових підстав для оцінки рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 як протиправного в частині затвердження змін до пункту 13.7 Регламенту виключає визнання обґрунтованими доводи позивача про порушення його прав зазначеним рішенням. Так само немає підстав для визнання протиправними дій ВРП щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно позивача як судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки позивач як на підставу позову в цій частині позовних вимог також покликається на протиправність (за його переконанням) пункту 13.7 Регламенту. Інших підстав для визнання протиправними дій ВРП щодо здійснення дисциплінарних проваджень стосовно нього позивач не зазначає.
6.26. При оцінці доводів позивача про дискримінаційну складову норм пункту 13.7 Регламенту Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
6.27. Гарантована статтею 21 Конституції України рівність усіх у правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.
6.28. Статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
6.29. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 06.09.2012 № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
6.30. У рішенні від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що дискримінація означає поводження з особами в різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях. Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.
6.31. Подібний підхід в оцінці правових обмежень застосовує й Конституційний Суд України, висновуючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004).
6.32. Факт дискримінації може бути встановлений, якщо: 1) державний захід, дія чи бездіяльність, які оскаржуються, підпадають під чинність (захист, регулювання, дію) іншого положення закону, яким встановлені певні права та свободи; 2) є відмінність у поводженні проти інших осіб, котрі знаходяться в аналогічній або схожій ситуації (становищі, стані). При цьому поводження з особою, яка заявляє про дискримінаційне ставлення до неї, є істотно (разюче) відмінним і менш справедливим, ніж з іншими особами; підставами для розрізнення є особиста характеристика або статус заявника; інші особи, з якими така особа себе порівнює, знаходяться в аналогічній ситуації, а різниця у ставленні до особи не мотивована притаманною їй певною персональною ознакою.
6.33. Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в низці своїх постанов, зокрема в постанові від 15.06.2023 у справі № 800/582/16 (800/515/15).
6.34. Довід ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що пункт 13.7 Регламенту є дискримінаційним, не знайшов підтвердження.
6.35. У спірних правовідносинах немає ознак, які б свідчили про відмінне ставлення до позивача, порівняно з іншими особами, в дисциплінарному провадженні. Визначений Регламентом пріоритет щодо розгляду дисциплінарної справи без встановлення конкретних обставин, які б давали підстави стверджувати про таке ставлення, не може вважатися проявом дискримінації (порушенням принципу рівності перед законом), зокрема відносно позивача.
6.36. Що ж до доводу позивача в апеляційній скарзі про те, що рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 прийнято за наявності в одного з членів Ради конфлікту інтересів, як підстави визнання цього рішення нечинним в оскаржуваній позивачем частині, то цей довід Великою Палатою Верховного Суду також відхиляється.
6.37. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що відповідно до підпункту «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 та частини першої статті 28 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700-VII) члени ВРП є суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, в тому числі вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.
6.38. Частиною п'ятою статті 20 Закону № 1798-VIII передбачено, що член ВРП зобов'язаний відмовитися від участі у розгляді питання, якщо:
1) він перебуває у родинних чи інших особистих стосунках із суддею, кандидатом на посаду судді чи прокурором, стосовно якого розглядається питання, а також особою, яка звернулася зі скаргою до ВРП;
2) він особисто, прямо чи побічно заінтересований у справі, яку розглядає такий суддя;
3) за наявності іншого конфлікту інтересів або обставин, що викликають сумнів у його неупередженості.
6.39. Підстави та порядок відводу члена ВРП наведені у статті 33 Закону № 1798-VIII, відповідно до частини першої якої член ВРП не може брати участі в розгляді питання і підлягає відводу, якщо буде встановлено, що він особисто, прямо чи побічно заінтересований у результаті справи, є родичем особи, стосовно якої розглядається питання, або якщо будуть встановлені інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. За наявності таких обставин член ВРП повинен заявити самовідвід.
6.40. Вимоги щодо повідомлення про конфлікт інтересів передбачені пунктом 2 частини першої статті 28 Закону № 1700-VII, згідно з яким особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство з питань запобігання корупції чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно.
6.41. Законом № 1700-VII визначено два види конфлікту інтересів: реальний конфлікт інтересів [суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (абзац тринадцятий частини першої статті 1 цього Закону)] та потенційний конфлікт інтересів [наявність в особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об'єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення під час виконання зазначених повноважень (абзац дев'ятий частини першої статті 1 цього Закону)].
6.42. Таким чином, кваліфікуючою ознакою конфлікту інтересів у всякому випадку є наявність приватного інтересу особи у сфері реалізації своїх службових (представницьких) повноважень.
6.43. При цьому Закон № 1700-VII визначає приватний інтерес як будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв'язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях (абзац дванадцятий частини першої статті 1 зазначеного Закону).
6.44. Довід позивача в апеляційній скарзі про конфлікт інтересів у члена ВРП ОСОБА_2 , який до обрання на посаду члена Ради подавав скарги на дії суддів, зокрема позивача, не стосується предмета і підстав позову в цій справі.
Позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються оскарження нормативно-правового акта (рішення ВРП від 21.11.2023 № 1068/0/15-23 в частині внесення змін до пункту 13.7 Регламенту), а не індивідуально-правового акта - рішення ВРП, прийнятого в дисциплінарному провадженні за участю члена ВРП ОСОБА_2 , який був ініціатором відкриття дисциплінарного провадження.
6.45. У контексті аргументів позивача про те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки його доводам, що пунктом 13.7 Регламенту закладено підстави для корупційного механізму в діяльності Ради, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на встановлені законом межі провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Так, згідно з положеннями частини першої статті 264 КАС адміністративний суд у таких провадженнях перевіряє нормативно-правові акти суб'єкта владних повноважень (крім постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради України) на їх відповідність закону (законність нормативно-правового акта) та правовим актам вищої юридичної сили.
Виявлення в чинних нормативно-правових актах або проєктах нормативно-правових актів факторів, що сприяють або можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, є завданням антикорупційної експертизи, суб'єкти проведення якої визначені статтею 55 Закону № 1700-VII. Суд до таких суб'єктів не включений.
6.46. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права до встановлених у справі обставин та обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову. Рішення Касаційного адміністративного суду від 01.07.2024 відповідає вимогам статті 242 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції в цьому рішенні, не містять підстав для його зміни чи скасування.
7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
7.2. На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. Оскільки Касаційний адміністративний суд розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у рішенні цього суду висновків, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 242, 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.07.2024 у справі № 990/329/23 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідачка Є. А. Усенко
Судді: О. О. Банасько В. В. Король
О. Л. Булейко О. В. Кривенда
Ю. Л. Власов М. В. Мазур
І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич
Н. В. Шевцова