21жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 592/13399/21
провадження № 51-3998ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 листопада 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 22 травня 2024 року щодо останнього,
встановив:
За вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 листопада 2023 року
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайська Луганської області, зареєстрованого там само ( АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ), раніше судимого 03 червня 2021 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі статей 75, 76 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2021 року у виді позбавлення волі на строк 3 місяці та остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, без місця постійного проживання та реєстрації,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на корить ОСОБА_7 завдану матеріальну шкоду у розмірі 600 грн, а також 10 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди. Також ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на корить ОСОБА_7 10 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.
Суд також вирішив питання щодо запобіжних заходів, обрахування строку відбування покарання, зарахування у строк призначеного покарання строку попереднього ув'язнення, процесуальних витрат, накладеного арешту, а також долю речових доказів у кримінальному провадженні. На підставі статей 96-1, 96-2 КК суд застосував спеціальну конфіскацію.
За вироком суду встановлено, що 21 серпня 2021 року приблизно о 17:00 ОСОБА_5 разом із знайомим ОСОБА_6 перебували на пішохідній доріжці поруч із будинком № 8 по вул. 1-ша Набережна р. Стрілки у м. Суми . У цей час ОСОБА_5 звернув увагу на раніше незнайомого ОСОБА_7 . Передбачаючи, що у останнього можуть знаходитися цінні речі, а також грошові кошти, у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виник умисел на заволодіння майном потерпілого.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння чужим майном, діючи умисно, за попередньою змовою між собою, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, ОСОБА_5 , діючи повторно, підійшов впритул до ОСОБА_7 та під приводом обіймів заліз до кишень кофти, в яку був одягнутий потерпілий, звідки витягнув грошові кошти. У цей момент ОСОБА_7 , помітивши дії ОСОБА_5 , зробив зауваження про припинення неправомірних дій, відштовхнувши останнього від себе та вибив з його рук грошові кошти, які впали на землю поряд з ним. ОСОБА_5 , ігноруючи зауваження потерпілого, розуміючи, що їх злочинні дії викрито і вони стали явними, продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел на викрадення чужого майна, діючи умисно, відкрито, з корисливих мотивів та метою особистого збагачення, висловив погрозу застосування насильства. Потерпілий в цей момент дістав із кишені ніж для самозахисту, який не мав наміру застосовувати. У цей час ОСОБА_6 , перебуваючи неподалік, підійшов та вибив ногою з рук ОСОБА_7 вказаний ніж та почав хаотично наносити удари по обличчю потерпілого, тим самим створивши своїми діями зручну ситуацію для здійснення наміру щодо відкритого заволодіння майном потерпілого. Надалі від одного удару ОСОБА_6 ногою в лобну ділянку обличчя ОСОБА_7 впав на землю. Не зупиняючись, ОСОБА_6 продовжив хаотично завдавати удари руками в ділянки обличчя, рук та грудної клітки потерпілого.
Оскільки потерпілий не чинив опору, ОСОБА_5 забрав із землі грошові кошти в сумі 615 грн, які належали ОСОБА_7 , та з них 15 грн (купюрами по 10 та 5 грн) демонстративно кинув потерпілому, який в той момент знаходився вже в лежачому положенні. ОСОБА_6 забрав ніж, який належав ОСОБА_7 З місця вчинення кримінального правопорушення засуджені зникли і вказаним майном розпорядилися на власний розсуд.
Своїми діями ОСОБА_5 та ОСОБА_6 спричинили потерпілому ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження та матеріальний збиток на суму 600 грн.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 22 травня 2024 року апеляційні скарги сторони захисту залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Судові рішення щодо ОСОБА_6 у касаційному порядку не оскаржуються.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Вважає, що сторона обвинувачення не надала беззаперечних доказів винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, отже, його винуватістьне доведена поза розумним сумнівом.
Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
На думку захисника, апеляційний суд не надав належної оцінки її доводам в апеляційній скарзі про те, що: сторона обвинувачення не довела наявності грошових коштів потерпілого у засудженого ОСОБА_5 ; показання свідків, на яких ґрунтується вирок, не співпадають між собою, а дані слідчого експерименту не дають можливості встановити вину ОСОБА_5 ; висновок суду про застосування ОСОБА_5 насильства та погроз такого насильства зроблено виключно на підставі показань нетверезого потерпілого і всупереч показань двох свідків і обвинувачених; суд помилково зробив висновок про наявність в діях засуджених попередньої змови, оскільки сторона обвинувачення не довела як наявності єдиної спільної мети, що свідчило б про їхню попередню домовленість, так і домовленості на вчинення інкримінованих дій. Також апеляційний суд не надав оцінки доводам про необґрунтованість задоволення цивільного позову потерпілого, в тому числі стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, оскільки ОСОБА_5 не наносив ударів потерпілому, а між штурханиною, яку вчинили потерпілий і ОСОБА_5 та тими легкими тілесними ушкодженнями у потерпілого, які засвідчені медичними висновками, відсутній причинно-наслідковий зв'язок. Необґрунтованою, на думку захисника, є і сама сума позову.
Мотиви Суду
Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК Верховний Суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За приписами ч. 1 ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність доказів.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог, встановлених в ст. 94 цього Кодексу, де мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції свої висновки про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, зробив на підставі оцінки показань потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та сукупності досліджених письмових доказів, серед яких, протоколи огляду місця події від 21 серпня 2021 та фототаблиці до них, висновок експерта ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 23 вересня 2021 року № 695, протокол проведення слідчого експерименту від 26 серпня 2021 року за участі ОСОБА_7 і фототаблиці до нього, висновок експерта ОКЗ «Сумське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 23 вересня 2021 року № 714, протоколи пред'явлення особи для впізнання від 22, 27, 31 серпня 2021 року та відеозаписи цих слідчих дій, протокол проведення слідчого експерименту від 27 серпня 2021 року за участі свідка ОСОБА_8 та відеозапис слідчої дії, протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 22 серпня 2021 року і фототаблиці.
Оцінивши вказані докази у їх сукупності, місцевий суд встановив, що обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 діяли спільно як співвиконавці при вчиненні грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб.
Місцевий суд дійшов висновку, що невизнання обвинуваченими вини свідчить про їх бажання уникнути кримінальної відповідальності або намагання пом'якшити відповідальність за вчинене.
Не погодившись із вироком суду першої інстанції стосовно висновків про винуватість ОСОБА_5 , захисник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану доводами, які є аналогічними тим, які містяться у касаційній скарзі.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши вирок місцевого суду, погодився з висновками суду першої інстанції. Апеляційний суд дійшов вмотивованого висновку, що місцевий суд належним чином дослідив письмові докази, надані стороною обвинувачення, що підтверджують винуватість ОСОБА_5 та спростовують висловлену ним версію стосовно того, що він не вчиняв інкримінованого йому кримінального правопорушення, чужого майна не викрадав.
Апеляційний суд надав належну оцінку доводам захисника про недоведення винуватості у протиправному заволодінні ОСОБА_5 грошовими коштами потерпілого у відповідному розмірі. Так, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із висновками місцевого суду, який спростував аналогічні доводи, враховуючи, що відповідно до зміненого обвинувачення, визнаного судом доведеним, ОСОБА_5 ставилось у провину викрадення майна потерпілого на суму 600 грн, а не 650 грн, як вказує захисник.
Під час допиту у судовому засіданні 20 жовтня 2022 року потерпілий ОСОБА_7 не назвав точної суми коштів, яку мав при собі в момент вчинення відносно нього кримінального правопорушення, зазначив про наявність 650 - 680 грн купюрами по 200 грн, які зберігав у правій кишені кофти, в яку був одягнутий, і з якої їх дістав обвинувачений ОСОБА_5 . Безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 чітко вказував, що мав при собі грошові кошти, з яких три купюри по 200 грн, що підтверджується протоколом пред'явлення особи для впізнання від 22 серпня 2021 року та відеозаписом слідчої дії.
Свідок ОСОБА_9 у суді першої інстанції підтвердив, що ОСОБА_5 спочатку заліз до кишень потерпілого, витягнув грошові кошти, які ОСОБА_7 вибив із рук та вони впали на землю. Надалі ОСОБА_5 підняв грошові кошти у сумі 615 грн - 3 купюри по 200 грн, 10 грн і 5 грн, з яких 600 грн забрав собі, а 15 грн кинув потерпілому. Аналогічні обставини зафіксовано у протоколі проведення слідчого експерименту від 27 серпня 2021 року та відеозаписі слідчої дії, та підтверджуються також протоколом пред'явлення особи для впізнання від 31 серпня 2021 року та відеозаписом слідчої дії, проведених за участі цього свідка.
Заволодіння грошовими коштами потерпілого у відповідній сумі підтверджується також даними протоколу пред'явлення особи для впізнання від 22 серпня 2021 року, протоколу проведення слідчого експерименту від 27 серпня 2021 року та відеозаписами вказаних слідчих дій, проведених за участю свідка ОСОБА_8 .
Те, що свідок ОСОБА_8 під час допиту в суді 09 листопада 2022 року не назвала номіналу купюр, які бачила на землі і які у потерпілого забрав ОСОБА_5 , розбіжності в показаннях свідка ОСОБА_9 , наданих ним під час слідчого експерименту та в судовому засіданні, щодо вилучення ОСОБА_5 коштів з кишені спортивних штанів, а не спортивної кофти, про що зазначала захисник, суд першої інстанції обґрунтовано розцінив як такі, що виникли внаслідок спливу певного часу після вчинення злочину. Водночас, на думку апеляційного суду, зазначені розбіжності жодним чином не спростовують встановлені судом обставини щодо розміру завданої шкоди та належність потерпілому грошових коштів, якими заволоділи обвинувачені, та факту їх протиправного відкритого викрадення.
Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що наявні розбіжності у показаннях свідка ОСОБА_9 щодо того, звідки обвинувачений діставав кошти потерпілого, в цілому не впливають на доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_5 , як і те, чи то кошти випали коли обвинувачений проник до карману потерпілого, чи то потерпілий їх вибив і вони впали, оскільки, як наслідок, кошти потерпілого були протиправно відкрито викрадені обвинуваченими.
Щодо доводів захисника про перебування потерпілого у стані алкогольного сп'яніння, апеляційний суд дійшов висновку, що вказане не є підставою ставити під сумнів його показання, які є послідовними і в цілому узгоджуються з показаннями свідків та іншими дослідженими доказами.
Зміст оскаржених судових рішень свідчить, що твердження захисника про невмотивованість висновків судів про застосування ОСОБА_5 насильства та погроз такого насильства до потерпілого з метою викрадення чужого майна, є безпідставними. Фактичні обставини встановлені місцевим судом за результатом дослідження та оцінки сукупності доказів у кримінальному провадженні, визнаних належними і допустимими, відповідно до правил ст. 94 КПК, правильність оцінки яких належно перевірена судом апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги, які стосуються відстоювання стороною захисту власної версії подій на підставі іншої оцінки доказів, досліджених під час судового розгляду, на предмет їх достовірності, відмінної від тої, що надана судами попередніх інстанцій, враховуючи приписи ст. 433 КПК не можуть бути предметом касаційного перегляду та підґрунтям до скасування чи зміни оскаржених судових рішень.
Колегія суддів також погоджується з наданою апеляційним судом оцінкою доводам сторони захисту стосовно не доведення попередньої змови обвинувачених на вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення.
Апеляційний суд правильно послався на практику Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що домовленість групи осіб на спільне вчинення злочину може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, безпосередньо через поведінку осіб, з якої походить висновок про відповідний намір, наприклад, жести, міміка, певні рухи тіла, які визначають спільний намір, внаслідок яких дії співучасників стають узгодженими. Під час вчинення кримінального правопорушення кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які спрямовані на досягнення спільної мети. Відкрите викрадення чужого майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли в ньому брали участь принаймні дві особи, які домовились про спільне його вчинення. Разом з тим відповідальність за ч. 2 ст. 186 КК настає для всіх співучасників, незважаючи на те, яку саме роль кожен з них виконував. Попередня змова щодо вчинення грабежу, свідчить про те, що дії винних осіб, незалежно від їх ролі, об'єднані єдиним умислом, спрямованим на протиправне викрадення чужого майна. Така позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 червня 2023 року (справа № 461/4495/21, провадження № 51-3116 км 22).
Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлені судом першої інстанції обставини вказують на те, що дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були скоординовані, узгоджені та об'єднані єдиним умислом, направленим на заволодіння майном потерпілого ОСОБА_7 , про що вказувала їх поведінка, обвинувачені діяли узгоджено, спільно як співвиконавці при вчиненні злочину, потерпілий небезпідставно сприймав їх як таких, що діють разом. Встановлені судами обставини свідчать про попередню домовленість засуджених, яка відбулася до вчинення ними дій, спрямованих на безпосереднє протиправне заволодіння чужим майном.
Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанції обґрунтованими і правильними, такими, що ґрунтуються на встановлених під час судового розгляду обставинах. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів в оскаржених рішеннях, є непереконливими і, по суті, зводяться до заперечення правильності оцінки судами доказів на предмет їх достовірності.
Колегія суддів відхиляє викладені у касаційній скарзі доводи про те, що апеляційний суд не надав оцінки доводам про необґрунтованість задоволення цивільного позову потерпілого.
Захисник зазначає, що ОСОБА_5 не наносив ударів потерпілому, а між штурханиною, яку вчинили потерпілий і ОСОБА_5 та тими легкими тілесними ушкодженнями у потерпілого, які засвідчені медичними висновками, відсутній причинно-наслідковий зв'язок. А тому, на думку захисника, сума позову та стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди є необґрунтованими.
Апеляційний суд, переглянувши доводи захисника в цій частині, поставився до них критично з підстав того, що мотиви прийнятого рішення судом першої інстанції в мотивувальній частині вироку повно та об'єктивно наведено. Суд врахував як доведеність вини обвинувачених у вчиненому злочині, так і обставини його вчинення та наслідки, які заподіяні спільними діями обвинувачених, а тому підстави для часткового задоволення позову потерпілого до обвинувачених є обґрунтованими і кошти правильно стягнуті судом в рахунок відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому у відповідному розмірі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, з огляду на таке.
Засуджений ОСОБА_5 , як співучасник злочину, вчиняв дії, спрямовані на досягнення спільної мети, а тому, щодо вирішення питання про задоволення цивільного позову має значення те, що він виконав відповідну роль стосовно реалізації спільного умислу з протиправного відкритого викрадення чужого майна, поєднаного із застосуванням насильства та погрози його застосування.
Як убачається з оскарженого вироку, потерпілий ОСОБА_7 заявив цивільний позов і просив стягнути, зокрема, з ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 10000 грн та з ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 10000 грн. Позов обґрунтовано тим, що протиправними діями обвинувачених йому спричинено моральну шкоду, тривалий час він намагався поновити порушені права, життя перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями.
Оскільки потерпілий просив стягнути моральну шкоду як з одного, так і з іншого обвинуваченого, суд, спираючись на приписи ст. 1190 Цивільного кодексу України, обґрунтовано не вбачав підстав для застосування солідарного стягнення із обвинувачених відшкодування моральної шкоди. Суд не позбавлений права змінити солідарний порядок стягнення коштів на дольовий, і така зміна залежить від позиції потерпілого, що відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2019 року (справа № 396/1802/17, провадження № 51-9558км18).
З огляду на положення статей 23, 1167 Цивільного кодексу України, беручи до уваги обсяг фізичних та душевних страждань потерпілого внаслідок спільних неправомірних дій обвинувачених, роль кожного із обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та заподіянні моральної шкоди, глибину фізичних та душевних страждань потерпілого, з урахуванням принципу індивідуалізації призначеного покарання, суд дійшов висновку про стягнення у відшкодування моральної шкоди в рівних долях з кожного обвинуваченого по 10 000 грн. на користь потерпілого ОСОБА_7 .
Колегія суддів вважає, що в цій частині рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - неспроможними, оскільки вони не спростовують висновків судів в цій частині і не ґрунтуються на встановлених судами обставинах та законі.
Оскаржений вирок суду першої інстанції є належно обґрунтованим та вмотивованим, відповідає приписам статей 370, 374 КПК, у ньому зазначено відповідні підстави і положення закону, якими керувався суд, ухвалюючи його.
Оскаржена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК. У частині оцінки дотримання судом апеляційної інстанції положень ст. 419 КПК колегія суддів також враховує, що приписи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зобов'язують суд обґрунтовувати своє рішення, не можна тлумачити як такі, що вимагають детальної відповіді на кожен аргумент, а питання про те, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання належного обґрунтування, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цьому кримінальному провадженні відповідні стандарти вмотивування судового рішення судом апеляційної інстанції дотримано.
Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які є безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржених судових рішень, за доводами касаційної скарги захисника Верховний Суд не встановив.
Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 листопада 2023 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 22 травня 2024 року щодо останнього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3