17 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 753/20060/21
провадження № 51-4694ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката ? ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 4 липня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року в підготовчому судовому засіданні задоволено заяву обвинуваченого ОСОБА_6 про відвід представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5 та відведено останнього від участі у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК. Надано потерпілому ОСОБА_4 час для укладення угоди та залучення у даному кримінальному провадженні іншого адвоката в якості представника потерпілого.
Апеляційний суд ухвалою від 4 липня 2024 року відмовив представнику потерпілого ОСОБА_5 у відкритті провадження за його апеляційною скаргою на згадану ухвалу суду першої інстанції з підстав того, що ухвала місцевого суду оскарженню не підлягає.
Не погодившись із зазначеним рішенням адвокат звернувся з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки вважає її необґрунтованою, незаконною та зазначає про порушення вимог статей 21, 24, 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Стверджує, що вказана ухвала підлягає апеляційному оскарженню.
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 1 КПК встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.
Як слідує зі змісту касаційної скарги та доданих до неї судових рішень, представником потерпілого оскаржено до апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції про його відвід, постановлену у порядку ст. 78 КПК, під час судового провадження, а тому посилання захисника на постановлення судом першої інстанції судового рішення не передбаченого нормами КПК є безпідставним.
Загальною нормою кримінального процесуального закону, яка встановлює перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, є ст. 392 КПК.
За приписами ч. 2 ст. 392 КПК, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Таким чином, кримінальний процесуальний закон не передбачає можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали місцевого суду про відвід представника потерпілого (адвоката), постановленої під час провадження у суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження.
Отже, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5 , апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 17 червня 2024 року про відвід представника потерпілого, постановлена під час судового провадження у суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті є рішенням, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому діяв відповідно до положень ч. 4 ст. 399 КПК і прийняв законне, обґрунтоване, належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.
Також колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що відмова апеляційного суду у відкритті провадження у зв'язку із оскарженням вказаної ухвали суду, окреме оскарження якої законом не передбачено, не є порушенням права на захист та права на оскарження судового рішення, як про це йдеться в касаційній скарзі, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд, ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (постанова Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі № 494/6/18). У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що «норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження)».
В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком установленої законом заборони на таке оскарження.
Враховуючи викладене, з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення та вважає, що у відкритті провадження слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною представника потерпілого ОСОБА_4 адвоката ? ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 4 липня 2024 року про відмову у відкритті апеляційного провадження у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3