21 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 686/28322/23
провадження № 61-13317ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної ради про відшкодування моральної шкоди,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Хмельницької обласної ради про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями щодо продажу (розпорядження) майна територіальних громад Хмельницької області.
Позов обґрунтовано тим, що Хмельницька обласна рада здійснює розпродаж комунального майна з порушенням установленого порядку та без нотаріальної згоди інших співвласників, зокрема, без одержання його дозволу, та проведення обласного референдуму. Такими діями Хмельницької обласної ради порушено право спільної сумісної власності позивача на майно та завдано йому душевних страждань.
Тому, ОСОБА_1 просив стягнути з Хмельницької обласної ради на свою користь 5 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Залишаючи без змін оскаржуване рішення суду, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що позивач не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності Хмельницької обласної ради перед ним за заподіяну шкоду.
Апеляційний суд зазначив, що обласні ради є представницькими органами місцевого самоврядування, які від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Тому, Хмельницький апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не надано доказів протиправності дій Хмельницької обласної ради стосовно розпорядження майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області, також не наведено перелік об'єктів нерухомого майна, щодо яких порушено його права.
У жовтні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що правовий конфлікт між сторонами виник з факту незаконного відчуження належної заявнику частки власності в об'єктах спільної власності територіальних громад Хмельницької області, що є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), апеляційний суд застосував норми права без врахування висновків про застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19.
Вважає, що відсутність у нього можливості домогтися відновлення порушеного права власності щодо об'єктів спільної власності територіальних громад Хмельницької області становить фактичне вручання у право мирного володіння майном в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
ОСОБА_1 зазначає, що заявлений ним розмір відшкодування моральної шкоди сформований за його внутрішнім переконанням, натомість обов'язок доведення його (розміру) неспівмірності покладається на порушника, а отже суди могли вирішити питання про зменшення заявленого розміру такого відшкодування.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Суди встановили, що Хмельницька обласна рада є представницьким органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області у межах повноважень, визначених Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами.
Позивач ОСОБА_1 проживає у м. Хмельницькому.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності позовних вимог.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з відшкодування моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, зокрема місцевого самоврядування, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними.
За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів, зокрема місцевого самоврядування моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
Встановивши, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт заподіяння йому моральної шкоди, причинний зв'язок між реалізацією органом місцевого самоврядування правомочностей від імені та в інтересах територіальних громад щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, та настанням тих негативних наслідків, про які вказує ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Суд першої інстанції підставно вказав, що позивачем не надано доказів протиправності дій Хмельницької обласної ради стосовно розпорядження майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області, ОСОБА_1 не наведено перелік об'єктів нерухомого майна щодо яких порушено його права, такі доводи із посиланням на докази відсутні і в касаційній скарзі.
Верховний Суд зауважує, що порушене право особи не може бути ілюзорним, таке право має бути визначене, охарактеризоване самим потерпілим, який несе процесуальний обов'язок підтвердити своє право та його порушення, у разі настання таких наслідків. Вказане відповідає положенню частини першої статті 81 ЦПК України, яка визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Очевидно, що протилежне свідчить про недоведеність позивачем тих обставини на які він посилається, та як наслідок, вказане є підставою для відмови в задоволенні позову за недоведеністю.
Відповідно, безпідставним є посилання заявника на статтю 1 Першого протоколу Конвенції.
Отже, суди встановивши, що позивачем не надано доказів факту завдання моральної шкоди, настання відповідних негативних наслідків та розміру заподіяння йому моральної шкоди, так і причинного зв'язку між зазначеними фактами та наслідками, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19, не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі, зокрема щодо застосування статті 23 ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 квітня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 серпня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької обласної ради про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян