09 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 758/10281/20
провадження № 61-13058ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр» ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку та
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив поновити його на роботі
з 18 серпня 2020 року на посаді головного спеціаліста відділу регіональної мережі та маркетингу шляхом скасування наказу від 18 серпня 2020 року № 133-ц про звільнення його з роботи; стягнути з Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр» (далі - ДП «СВЦ») середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2020 року до 31 грудня 2023 року в розмірі
623 553,42 грн, а також компенсацію за невикористані відпустки за ненормовані робочі дні з кількості 18 календарних днів в розмірі 13 035,00 грн.
Вказував, що перебував з відповідачем в трудових правовідносинах, займаючи посаду головного фахівця відділу регіональної мережі та маркетингу.
18 серпня 2020 року його було звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вважав, що звільнення з посади було проведено з порушенням прав трудового законодавства та грубим порушенням його прав як працівника.
З тексту наказів, які зазначені як підстава для звільнення, не вбачалося, що в
ДП «СВЦ» відбулися зміни в організації виробництва і праці, були відсутні вони й фактично.
Скорочення штату працівників ДП «СВЦ» здійснювалось на підставі наказу виконуючого обов'язки директора від 18 травня 2020 року № 80 «Про внесення змін до організаційної структури та штатного розпису».
Також під час звільнення відповідачем не було дотримано вимоги статей 42,
49-4 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки профспілці не було надано інформацію про майбутнє вивільнення, не було проведено консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненню, не було надано профспілкою згоди на звільнення, не було використано переважне право залишення на роботі, роботодавець не намагався працевлаштувати позивача на інші відповідні посади.
Роботодавцем не виплачено компенсацію за відпустку за ненормовані робочі дні в кількості 18 днів за період з серпня 2017 року до серпня 2020 року згідно з пунктом 3.12.1 колективного договору.
15 січня 2024 року рішенням Подільського районного суду м. Києва позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «СВЦ» 13 035,00 грн компенсації за невикористану додаткову відпустку з утриманням з зазначеної суми податків, обов'язкових платежів та зборів.
В іншій частині позову відмовлено.
11 вересня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 січня 2024 року в частині відмови в позові скасовано та прийнято в цій частині нову постанову.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано наказ ДП «СВЦ» від 18 серпня 2020 року № 133-п про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді головного фахівця відділу регіональної мережі та маркетингу з 19 серпня 2020 року.
Стягнуто з ДП «СВЦ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 серпня 2020 року до 31 грудня 2023 року в розмірі 623 553,42 грн без урахування податків та інших обов'язкових платежів, а також судовий збір в розмірі 1571,13 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
26 вересня 2024 року виконуючий обов'язки директора ДП «СВЦ»
ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня
2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Подільського районного суду
м. Києва від 15 січня 2024 року залишити в силі.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»);значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
У справі предметом позову є поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 636 588,42 грн, що неперевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
Під час вирішення питання про відкриттякасаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У касаційній скарзі не зазначено, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для відповідача.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, яка не перевищує двісті п'ятдесятрозмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою виконуючого обов'язки директора Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр» ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Сервісно-видавничий центр» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська