25 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 2-764/08
провадження № 61-5736св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - Дочірнє підприємство «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - Зимноводівська сільська рада Львівського (Пустомитівського) району Львівської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2008 року в складі судді Дядіченко С. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2024 року в складі колегії суддів Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П., у справі за позовом Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії, визнання права власності на нежитлові будівлі,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2008 року Дочірнє підприємство «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «Львівський облавтодор») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії, визнати право власності на нежитлові будівлі.
Позов обґрунтовано тим, що 02 липня 2004 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника філії «Пустомитівська ДЕД» Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Пустомитівська ДЕД).
Відповідно до наказу позивача від 07 травня 2007 року № 150 (далі - наказ № 150) зобов'язано начальників філій ДП «Львівський облавтодор», зокрема Пустомитівської ДЕД, з метою прискорення роботи з оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно у строк до 01 липня 2007 року здійснити усі передбачені законодавством дії для оформлення та отримання свідоцтв, про що щомісячно до третього числа наступного за звітним місяця доповідати позивачу.
Згідно з наказом № 150 начальнику Пустомитівської ДЕД ОСОБА_1 доручено оформлення свідоцтв про право власності на будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірні будівлі), проте він не вчинив дій щодо оформлення цих свідоцтв.
У зв'язку із зазначеним позивач просив суд з урахуванням зміни предмета позову:
- зобов'язати начальника Пустомитівської ДЕД ОСОБА_1 виконати свої посадові обов'язки щодо оформлення та отримання свідоцтв про право власності на спірні будівлі;
- визнати за ДП «Львівський облавтодор» право власності на ці будівлі.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Заочним рішенням від 08 грудня 2008 року Пустомитівський районний суд Львівської області позов задовольнив.
Зобов'язав начальника Пустомитівської ДЕД ОСОБА_1 виконати свої посадові обов'язки щодо оформлення та отримання свідоцтв про право власності на спірні будівлі, що є власністю ДП «Львівський облавтодор», а саме:
- одноповерхову будівлю - будинок КСО, позначений на поверховому плані літ. «Б-1», загальною площею 4,2 кв. м, що складається із службового приміщення, позначеного на технічному плані цифрою «1», площею 4,2 кв. м;
- одноповерхову будівлю - котельню, позначену на поверховому плані літ. «В-1», загальною площею 102,1 кв. м, що складається із службових приміщень, позначених на технічному плані цифрою «1», площею 79,1 кв. м, і цифрою «2», площею 23,0 кв. м;
- одноповерхову будівлю - електрощитову, позначену на поверховому плані літ. «Г-1», загальною площею 7,4 кв. м, що складається з приміщення, позначеного на технічному плані цифрою «1», площею 7,4 кв. м;
- одноповерхову будівлю - майстерню, позначену на поверховому плані літ. «Д-1», загальною площею 74,6 кв. м, що складається з приміщень, позначених на технічному плані цифрою «1», площею 51,6 кв. м, і цифрою «2», площею 23 кв. м;
- одноповерхову будівлю - склад деревопродукції, позначений на поверховому плані літ. «Е-1», загальною площею 66,2 кв. м, що складається з приміщення підвалу, позначеного на технічному плані цифрою «1», площею 18,5 кв. м, приміщень, позначених на технічному плані цифрою «1», площею 15,9 кв. м, цифрою «2», площею 8,7 кв. м, цифрою «3», площею 3,4 кв. м, цифрою «5», площею 17,7 кв. м, приміщення коридору, позначеного на технічному плані цифрою «4», площею 2,0 кв. м, розташованих на першому поверсі будинку;
- одноповерхову будівлю - прохідну, вагову, позначену на поверховому плані літ. «Є-1», загальною площею 29,2 кв. м, що складається з приміщень, позначених на технічному плані цифрою «1», площею 11,1 кв. м, цифрою «2», площею 7,4 кв. м, цифрою «3», площею 10,7 кв. м;
- одноповерхову будівлю - піскобазу, позначену на поверховому плані літ. «Ж-1», загальною площею 192 кв. м, що складається з приміщень гаражів, позначених на технічному плані цифрою «1», площею 30,2 кв. м, цифрою «2», площею 29,4 кв. м, розташованих на цокольному поверсі (підвалі), та приміщення, позначеного на технічному плані цифрою «3», площею 132, 4 кв. м;
- одноповерхову будівлю - столярний цех, позначений на поверховому плані літ. «3-1», загальною площею 53 кв. м, що складається з приміщень, позначених на технічному плані цифрою «1», площею 27,5 кв. м, і цифрою «2», площею 25,5 кв. м;
- одноповерхову будівлю - складські приміщення, позначені на поверховому плані літ. «И-1», загальною площею 56,4 кв. м, що складаються з приміщення тамбуру, позначеного на технічному плані цифрою «1», площею 5,5 кв. м, службових приміщень, позначених на технічному плані цифрою «2», площею 10,6 кв. м, цифрою «3», площею 12,6 кв. м, цифрою «5», площею 11,5 кв. м, цифрою «6», площею 13,1 кв. м, приміщення коридору, позначеного на технічному плані цифрою «4», площею 3,1 кв. м.
Визнав право власності ДП «Львівський облавтодор» на спірні будівлі.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх посадових обов'язків завдається істотна шкода позивачу, що, зокрема, і полягає у невизнанні третіми особами права власності позивача на спірні будівлі через відсутність належно оформлених документів, які б це підтверджували.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, у жовтні 2019 року Зимноводівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області (з 25 листопада 2020 року назву змінено на Зимноводівська сільська рада Львівського району Львівської області) (далі - Зимноводівська сільська рада) як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення без з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не врахував те, що Зимноводівська сільська рада як власник земельної ділянки, на території якої розташовані спірні об'єкти нерухомості, не була залучена до участі у справи, чим порушив її право оскаржуваним судовим рішенням.
Ухвалою від 30 вересня 2020 року Львівський апеляційний суд апеляційне провадження за апеляційною скаргою Зимноводівської сільської ради на заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2008 року закрив.
Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на заявника, як орган місцевого самоврядування, поширюється присічний річний строк на оскарження рішення суду першої інстанції, визначений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, що передбачає відмову у відкритті апеляційного провадження.
Суд апеляційної інстанції посилався на правові висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 (провадження14-262цс19).
Постановою від 22 березня 2023 року Верховний Суд касаційну скаргу Зимноводівської сільської ради задовольнив. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року про закриття апеляційного провадження скасував, справу направив для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанову касаційного суду мотивовано тим, що позивач ініціював спір, зокрема про визнання права власності на нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади Зимноводівської сільської ради. Сільська рада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади. Проте такого власника позивач не визначив відповідачем у справі про визнання права власності на споруди, зведені на вказаній земельній ділянці.
Верховний Суд не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, вказавши про те, що припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI є незастосовним, оскільки він був відсутнім на час ухвалення рішення суду першої інстанції, а сільська рада, яка діє як представник територіальної громади, що не була залученою до участі у справі та не була її стороною, однак щодо неї суд вирішив питання про її право власності, подала апеляційну скаргу після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).
Під час нового розгляду Львівський апеляційний суд постановою від 06 березня 2024 року апеляційну скаргу Зимноводівської сільської ради залишив без задоволення, а заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2008 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, вказавши про те, що право власності на об'єкти нерухомості, а саме на будівлі та споруди, право власності на які було визнано оскаржуваним рішенням суду, і які в подальшому були відчужені та набуті у власність іншою особою, не учасником справи - ТОВ «Цитадель Плюс», і такі набуті ним ще у 2009 році на конкурсних засадах, оскарження органом місцевого самоврядування як власником землі через значний проміжок часу рішення суду, яким питання щодо права власності або користування такою земельною ділянкою не вирішувалось, не відповідає принципу правової визначеності та в жодному випадку не спрямоване на захист прав, а, навпаки, може призвести до невиправданого втручання у право власності ТОВ «Цитадель Плюс», яке набуло у власність будівлі і споруди, право власності на які визнано за ДП «Львівський облавтодор» оскаржуваним заочним рішенням суду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
15 квітня 2024 року Зимноводівська сільська рада через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2008 року і постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
У касаційній скарзі заявник посилається на підставу касаційного оскарження, визначену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року в справі № 916/1608/18, від 07 квітня 2020 року в справі № 916/279/13, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 236/18985/19, від 16 грудня 2020 року в справі № 490/11473/17.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувані рішення ґрунтуються на невиконанні посадових (трудових) обов'язків начальником філії «Пустомитівська ДЕД» ОСОБА_1 , а не про оспорення, заперечення чи визнання права власності на спірні будівлі та споруди.
Крім того, зазначає, що оскаржуваним рішенням суд першої інстанції вирішив питання про права, інтереси та (або) обов'язки Зимноводівської сільської ради, яка не була залучена до участі у справі та яка є власником земельної ділянки, на якій розташовані спірні будівлі та споруди, право власності на які визнано за ДП «Львівський облавтодор». Вважає, що належним відповідачем у цій справі є саме Зимноводівська сільська рада як власник земельної ділянки. З огляду на те, що позивач пред'явив позов до неналежного відповідача, то суд першої інстанції повинен був відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заявник наголошує на тому, що позивач не надав жодного доказу, який би підтверджував його право власності на забудову чи користування спірною земельною ділянкою, на якій розташовані спірні об'єкти.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 24 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу із Пустомитівського районного суду Львівської області.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою від 17 вересня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2024 року ДП «Львівський облавтодор» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Зазначає, що Зимноводівська сільська рада не надала доказів порушення її прав як власника земельної ділянки оскаржуваним рішенням з урахуванням того, що предметом позову були спірні будівлі, які належать позивачу, що сільська рада не заперечувала. Суд не вирішував питання про зміну власника чи користувача земельної ділянки. У зв'язку з чим позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
02 липня 2004 року ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника філії «Пустомитівська ДЕД» (т. 1, а. с. 21).
Наказом ДП «Львівський облавтодор» від 07 травня 2007 року № 150 зобов'язано начальників філій ДП «Львівський облавтодор», зокрема Пустомитівської ДЕД, з метою прискорення роботи з оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно у строк до 01 липня 2007 року здійснити усі передбачені законодавством дії для оформлення та отримання свідоцтв про право власності на нерухоме майно, державних актів на право постійного користування земельними ділянками, про що щомісячно до третього числа наступного за звітним місяця доповідати ДП «Львівський облавтодор» (т. 1, а. с. 22).
Згідно з наказом № 150 начальнику Пустомитівської ДЕД ОСОБА_1 доручено оформлення свідоцтв про право власності на будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Земельна ділянка площею 2,6 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з 1993 року перебувала у користуванні «Шляхово-експлуатаційної дільниці - 897», правонаступником якої є філія «Пустомитівський ДЕД». Ділянка використовувалася для виробничої бази і стоянки дорожньої техніки ДЕД, з відома та згоди Зимноводівської сільської ради (т. 1, а. с. 69, т. 2, а. с. 104).
У матеріалах інвентаризаційної справи Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки щодо об'єктів за адресою: АДРЕСА_1 , наявна довідка від 19 лютого 2007 року № 3141, видана виконкомом Зимноводівської сільської ради, відповідно до якої за філією «Пустомитівська ДЕД» згідно із записами Зимноводівської сільської ради числиться асфальтно-бітумна база на АДРЕСА_1. Довідка підписана головою сільської ради с. Зимна Вода Гутником В. С., підпис якого завірено печаткою сільської ради (т. 2, а. с. 122).
В інвентаризаційній справі міститься перелік належного філії «Пустомитівська ДЕД» майна (будівель і споруд) станом на 28 вересня 2007 року, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_1 , у користуванні філії «Пустомитівська ДЕД» перебувало нерухоме майно, а саме: вагова з прохідною, будинок КСО, матеріальний склад, майстерня, столярний цех, склад деревопродукції, житловий будинок, матеріальний склад, піскосклад, електрощитова, трансформаторна підстанція, котельня (незавершене будівництво), ємності на бітумі, фундамент на ємності.
Відповідно до інформації про нерухоме майно, яке перебуває на балансі філії «Пустомитівська ДЕД», станом на 08 червня 2009 року на балансі філії «Пустомитівська ДЕД» обліковується нерухоме майно: асфальтно-бітумна база (вагова з прохідною, будинок КСО, майстерня, столярний цех, склад деревопродукції, складські приміщення, піскобаза, електрощитова, котельня), що розташоване на земельній ділянці площею 2,6 га, яка перебуває у користуванні ДП «Львівський облавтодор».
Наказом Державної служби автомобільних доріг України від 16 червня 2009 року № 281 «Про відчуження нерухомого майна» було дозволено відчуження шляхом продажу на конкурентних засадах з початковою ціною продажу не нижче незалежної оцінки нерухомого майна (будинок КСО літ. «Б-1», котельня літ. «В-1», електрощитова літ. «Г-1», майстерня літ. «Д-1», склад деревопродукції літ. «Е-1», прохідна, вагова літ. «Є-1», піскобаза літ. «ж-1», столярний цех літ. «З-1»), що перебувало на балансі філії «Пустомитівська ДЕД» та розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі зазначеного наказу 08 липня 2009 року між ДП «Львівський облавтодор» та ТОВ «Цитадель Плюс» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (т. 1, а. с. 239, 240, 243).
Наказом Державної служби автомобільних доріг України від 19 серпня 2009 року № 389 «Про відчуження нерухомого майна» було дозволено відчуження шляхом продажу на конкурентних засадах з початковою ціною продажу не нижче незалежної оцінки складських приміщень літ. «И-1» площею 56,4 кв. м, які перебувають на балансі філії «Пустомитівська ДЕД» та розташовані за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі зазначеного наказу 16 вересня 2009 року між ДП «Львівський облавтодор» та ТОВ «Цитадель Плюс» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (т. 1, а. с. 241, 242, 244).
Отже, нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , яка є у комунальній власності, перейшло у власність ТОВ «Цитадель-Плюс».
Після укладення договорів купівлі-продажу спірних будівель від 08 липня 2009 року та від 16 вересня 2009 року ТОВ «Цитадель-Плюс» 16 жовтня 2009 року зверталося до Зимноводівської сільської ради про надання згоди на складання технічної документації з інвентаризації земельної ділянки, що призначена для обслуговування виробничих приміщень, орієнтовною площею 2,6 га, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , для оформлення права користування на земельну ділянку. Також ТОВ «Цитадель-Плюс» повідомило, що будівлі та споруди, які розташовані на вказаній земельній ділянці, були придбані ним у ДП «Львівський облавтодор» (т. 2, а. с. 64).
Висновок № 116 комісії з питань регулювання земельних відносин, будівництва, охорони навколишнього середовища Зимноводівської сільської ради (протокол від 11 серпня 2011 року № 13) також безспірно підтверджує, що Зимноводівській сільській раді ще у 2011 році було відомо про наявність будівель і споруд на АДРЕСА_1 і про належність їх на праві власності ТОВ «Цитадель Плюс», оскільки це питання розглядалося комісією сільської ради за заявою ТОВ «Цитадель Плюс» з виїздом на місце, і про це зазначено у згаданому висновку (т. 2, а. с. 123).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, такі складові, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частин другої та третьої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Предметна і суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пунктів 2, 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
- справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Предметом цього позову є визнання права власності ДП «Львівський облавтодор» на нежитлові будівлі, які розташовані на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади Зимноводівської сільської ради. Тобто спір у цій справі виник між позивачем ДП «Львівський облавтодор» та Зимноводівською сільською радою.
Отже, з огляду на суб'єктний склад сторін справа щодо вказаних позовних вимог належить до юрисдикції господарських судів, що виключає її розгляд у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення встановлених правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення правил юрисдикції загальних судів.
Отже, оскаржувані судові рішення слід скасувати, а провадження у справі - закрити.
З огляду на мотиви цієї постанови Верховний Суд не аналізує інших доводів касаційної скарги Зимноводівської сільської ради.
Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.
Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд касаційної інстанції має роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів із дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.
З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз'яснює позивачеві його право протягом десяти днів із дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18 (провадження № 14-443цс19) вказано, що те, що суди, які не мають юрисдикції для розгляду позовних вимог, не розпочали їх розгляд по суті, не є порушенням права позивача на справедливий судовий розгляд, а є гарантією того, що рішення у відповідній справі за цими вимогами ухвалить належний суд. Аналогічно не є порушенням права позивача на справедливий суд закриття провадження у справі з метою розгляду спору судом належної юрисдикції, оскільки вимоги позивача має розглянути той суд, який встановлений для цього законом.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Зимноводівської сільської ради Львівського району Львівської області задовольнити частково.
Заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2008 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2024 року скасувати.
Провадження у справі за позовом Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити дії, визнання права власності на нежитлові будівлі закрити.
Роз'яснити Дочірному підприємству «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарського суду.
Протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення Дочірне підприємство «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк
О. М. Ситнік