16 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 758/5142/22
провадження № 61-4697св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі : ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна, про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину квартири та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири
за касаційною скаргою адвоката Кириченко Наталії Олексіївни як представника ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року у складі судді Якимець О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, згодом змінивши предмет просила визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 , як таку, що придбана в результаті спільної праці за спільні кошти; визнати за нею право власності на 1/2 частину цієї квартири; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 01 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що 06 квітня 2001 року вона познайомилася з ОСОБА_2 . У період з травня 2001 року і до реєстрації шлюбу - 15 листопада 2003 року, вона проживала з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу як чоловік та жінка, вони вели спільне господарство, мали спільні права та обов'язки притаманні подружжю; в квартирі матері ОСОБА_2 робили ремонт, витрачали спільні кошти на ведення господарства; разом часто їздили відпочивати, їздили до її батьків та до них приїздила в гості донька ОСОБА_2 від першого шлюбу; 12 червня 2002 року у них народилася дочка ОСОБА_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок спільної праці та за спільні кошти вони придбали спірну квартиру, на яку частково надати гроші погодилися її батьки, однак право власності на квартиру зареєстрували за ОСОБА_2 .
У червні 2021 року між нею і ОСОБА_2 виник спір щодо спільного майна, відповідач відчужив спірну квартиру на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу, під час укладення якого повідомив нотаріуса і покупця, що на момент придбання квартири він не перебував у шлюбних і фактичних шлюбних відносинах, квартира є його особистою власністю, чим ввів в оману покупця, адже згоди другого із подружжя, як співвласника майна позивач не надавала.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Подільський районний суд м. Києва рішенням від 12 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що окрім доказів спільного проживання у спірний період позивач не надала належних і достатніх доказів ведення спільного бюджету, господарства та побуту, як і доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці з ОСОБА_2 .
Договір дарування, за яким ОСОБА_1 від своєї матері 19 серпня 2002 року отримала в дар 9 500,00 дол. США нотаріально не посвідчений, тому є недійсним. Крім цього, кошти отримані в дар не свідчать про наявність спільної праці сторін та не є підставою для застосування частини першої статті 17 Закону України «Про власність».
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована недоведеністю позивачем заявлених вимог, адже вона не надала належних, допустимих і достатніх доказів підтвердження придбання спірної квартири разом з ОСОБА_2 за рахунок спільної праці та спільних коштів. Надані позивачем докази підтверджують лише обставини проживання сторін разом і наявність у них сімейних відносин, що не заперечувалося ОСОБА_2 , однак ці докази не доводять обставин придбання спірної квартири внаслідок спільної праці та спільних зусиль сторін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, адвокат Кириченко Н. О. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та постановах Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 163/754/17.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
ОСОБА_2 не надав жодних доказів на підтвердження своїх тверджень щодо придбання спірної квартири за особисті кошти. Його твердження щодо походження коштів від продажу іншої квартири, яка належала йому на праві власності, спростовані інформацією з КМ БТІ в якій зазначено, що квартира АДРЕСА_2 не належала ОСОБА_2 . Також не надав відповідач і доказів того, що на момент придбання спірної квартири він мав суму грошей необхідну для придбання квартири, оскільки матеріалами справи спростовується наявність у нього достатнього доходу для придбання нерухомості. Суд не взяв до уваги, що під час розгляду справи відповідач фактично визнав факт, що він з ОСОБА_1 на момент народження дитини проживали разом, вели спільне господарство, та придбали квартиру для їх спільного сімейного проживання. У договорі про придбання спірної квартири немає пунктів у яких зазначено чи купується квартира за особисті кошти, чи вона є спільною власністю.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_5 , батьками якої є ОСОБА_2 і ОСОБА_1
19 серпня 2002 року між ОСОБА_6 (мати позивачки) та ОСОБА_1 укладено договір дарування грошей в розмірі 9 500 дол. США на придбання квартири АДРЕСА_1 .
20 серпня 2002 року між ОСОБА_7 (продавець) і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , право приватної власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2
15 листопада 2003 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року у справі № 2-4190/09.
01 жовтня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужив спірну квартиру ОСОБА_3 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
За усталеною практикою спори про поділ майна осіб, які проживали однією сім'єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі до 01 січня 2004 року, підлягають вирішенню із застосуванням норм Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР.
Отже розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).
Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Отже, майно, набуте за час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого членами сім'ї, необхідно установити не лише факт спільного проживання сторін справи, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Встановивши, що надані позивачем докази доводять лише факт її спільного проживання з ОСОБА_2 , однак не доводять обставин придбання спірної квартири внаслідок спільної праці та за спільні кошти сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на її частину. Оскільки немає підстав для задовольняння вказаних вимог, то немає і підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_2 за встановлених судами обставин мав право розпоряджатися спірною квартирою на власний розсуд без згоди ОСОБА_1 .
Висновки судів у цій справі за встановлених судами фактичних обставин не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені у касаційній скарзі.
Аргументи касаційної скарги такі висновки судів не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Кириченко Наталії Олексіївни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов