07 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 756/12733/21
провадження № 61-12829ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівні, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлії Володимирівні, про визнання протиправними дій, скасування акта про реалізацію майна, визнання недійсним свідоцтва, скасування рішення про державну реєстрацію та поновлення відомостей про право власності,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
(далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової В. В., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю. В., про визнання протиправними дій, скасування акта про реалізацію майна, визнання недійсним свідоцтва, скасування рішення про державну реєстрацію та поновлення відомостей про право власності.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 11 березня 2024 року, скасовано рішення Оболонського районного суду м. Києва від 02 березня 2023 року та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий напис № 1193, виданим
20 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В. А. таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Кісельової В. В. щодо передачі на реалізацію квартири АДРЕСА_1
(далі - квартира АДРЕСА_2 ).
Скасовано акт приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Кісельової В. В. про реалізацію предмета іпотеки від 07 травня 2021 року, а саме квартири АДРЕСА_2 .
Визнано недійсним свідоцтво серія № НОМЕР_1 , виданий 26 травня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю. В.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень
від 26 травня 2021 року, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю. В. щодо реєстрації за
ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Поновлено за ОСОБА_1 відомості про право власності на квартиру
АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року визнано виконавчий напис від 20 травня 2014 року № 1193, вчинений приватним нотаріусом Матвєєвим М. А. таким, що не підлягає виконанню, а тому наявні правові підстави для задоволення позову, оскільки повторне звернення стягнення на одне і те саме майно з одних і тих самих підстав нормами чинного законодавства України не передбачено.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 28 вересня 2023 року скасовано та постановлено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушених прав позивача є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. У разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо визнання незаконними та скасування постанови та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не призведуть до захисту прав позивача та не відповідають належному способу захисту у цій справі.
19 вересня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанцій скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення першої інстанції
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції постановляючи оскаржену постанову, не враховав правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених
у постановах від 12 червня 2019 року у справі №752/1115/17, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі
№ 233/4365/18, від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20,
від 01 липня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 756/7706/22.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд встановив, що 13 вересня 2006 року між ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК» (далі - ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК») укладено кредитний договір № 681-Ф, згідно умов якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США, на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку встановлення за користування ними та використати інші зобов'язання, передбачені Договором.
У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між позивачем та ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК» укладено іпотечний договір
№ 681-Ф/ІП -1 від 13 вересня 2006 року.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 28 квітня 2011 року у справі
№ 22-5641 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі -ПАТ «Сведбанк») до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково позов та звернуто стягнення на передане в іпотеку майно з наданням ПАТ «Сведбанк» права його продажу від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу на належну на праві власності ОСОБА_1 п'ятикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за початковою ціною, яка визначена в договорі іпотеки в сумі 508 209, 59 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 2 566 458, 45 грн.
28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого банк відступає фактору свої права вимоги щодо заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками.
Також 28 листопада 2012 року між ТОВ «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого клієнт відступає фактору свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками.
09 листопада 2020 року приватний виконавець виконавчого округу
м. Києва Кісельова В. В. прийняла постанову про відкриття виконавчого провадження № 63556120 за виконавчим написом № 1193 виданим
20 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В. А. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 .
У рамках виконавчого провадження № 6356120 приватний виконавець Кісельова В. В. вчинила дії щодо передачі на реалізацію предмета іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_2 .
Перші торги (лот 464546), призначені на 12 лютого 2021 року не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів.
Другі торги (лот № 470765), призначені на 12 квітня 2021 року не відбулися у зв'язку з тим, що від жодного учасника не надійшла цінова пропозиція.
19 квітня 2021 року надійшла заява стягувача (іпотекодержателя)
від 15 квітня 2021 року про бажання залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною других електронних торгів (3 045 280 грн) шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок майна, відповідно до
статті 49 Закону України «Про іпотеку».
07 травня 2021 року приватний виконавець Кісельова В. В. сформувала акт про реалізацію предмета іпотеки та залишення за ТОВ «Кредитні ініціативи» квартири АДРЕСА_2 за початковою ціною 3 045 280 грн.
26 травня 2021 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузьменко Ю. В. ухвалила рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за
ТОВ «Кредитні ініціативи».
Постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу задоволено, рішення Оболонського районного суду
м. Києва від 02 березня 2023 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ТОВ «Кредитні ініціативи» про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано виконавчий напис №1193, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В. А. від 20 травня 20214 року, таким, що не підлягає виконанню.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів
(посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що реалізація арештованого майна здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден незалежно від вартості такого майна. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
У разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувача і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.
У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.
Майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно.
Отже, і в разі залишення стягувачем за собою нереалізованого майна оформлення та підписання договору купівлі-продажу майна як окремого документа законодавством не передбачено. Натомість такий договір укладається шляхом звернення виконавця до стягувача з пропозицією вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна з одночасним припиненням права вимоги стягувача до боржника в межах вартості нереалізованого майна (оферта) та виявлення стягувачем волі залишити за собою це майно (акцепт).
Виконання договору з боку покупця (стягувача) полягає у внесенні на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різниці між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на користь стягувача, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. На підтвердження виконання договору з боку покупця виконавець виносить постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Подальші дії покупця (стягувача) та виконавця спрямовані на передання нерухомого майна у володіння покупця. З цією метою виконавець складає акт та видає або надсилає його покупцю, покупець отримує свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо вони не відбулися, звертається до державного реєстратора з метою державної реєстрації права власності за покупцем (стаття 72 Закону України «Про нотаріат»).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України
«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності проводиться, зокрема, на підставі виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів.
Отже, свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Видача свідоцтва не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця.
Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до абзацу другого пункту 8 розділу Х Порядку реалізації арештованого майна передбачено, що у випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронних торгів, не відповідає зазначеній нормі закону, а тому не підлягає застосуванню згідно з частиною сьомою статті 10 ЦПК України. Тому свідоцтво є лише підставою для державної реєстрації права власності за покупцем, але не є правовстановлюючим документом, і вичерпує свою дію із здійсненням такої реєстрації.
Абзацом 1 частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, що діяла на момент ухвалення судових рішень судами, встановлено, що у разі скасування на підставі рішення суду, зокрема, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
Абзацом 2 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у чинній редакції встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Аналізуючи вищезазначені норми Закону, слід зазначити, що вони застосовуються в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування не будь-яких, а правовстановлюючих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, до яких свідоцтво про придбання нерухомого майна з торгів не належить.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18),
від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження
№ 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження №14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 07 листопада
2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 19 травня 2020 року у справі
№ 916/1608/18.
Крім цього, Верховний Суд зазначає, що рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. По своїй суті публічні торги мають бути найбезпечнішою підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорення торгів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суттєво підриває стабільність обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів (вказаний висновок викладений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 червня 2024 року у справі № 587/2230/21).
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що позовні вимоги про визнання незаконними та скасування постанови та акта державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не призведуть до захисту прав позивача та не відповідають належному способу захисту у цій справі. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19,
від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 не заявляла вимог про витребування майна.
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.
Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі
№ 523/17429/20, від 30 липня 2020 року у справі № 752/13695/18).
Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду, що станом на момент вчинення виконавчих дій з примусового виконавчого напису, станом на дату проведення торгів та дату реєстрації за ТОВ «Кредитні ініціативи» права власності, виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки був чинним та не визнавався таким, що не підлягає виконанню. Враховуючи наведене, відсутні підстави для визнання протиправними дій приватного виконавця виконавчого округу м. Києва.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 червня 2019 року у справі №752/1115/17, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі
№ 233/4365/18, від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20,
від 01 липня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 756/7706/22, оскільки вказані висновки ухвалені за інших встановлених судами фактичних обставин, з огляду на різну правову природу правовідносин сторін.
Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги Київської міської ради необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівні, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кузьменко Юлії Володимирівні, про визнання протиправними дій, скасування акта про реалізацію майна, визнання недійсним свідоцтва, скасування рішення про державну реєстрацію та поновлення відомостей про право власності.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська