№ 201/9185/24
провадження 2-а/201/106/2024
18 жовтня 2024 року місто Дніпро
суддя Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 31 липня 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що 23 липня 2024 року о 11.00 по прибуттю його, громадянина ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено факт порушення ним правил військового обліку. Відповідно до наданих громадянином та наявних у ІНФОРМАЦІЯ_3 документів і його заяви було виявлено, що ОСОБА_1 , 17 червня 2021 року рішенням районної призовної комісії (протокол № 16) був звільнений від призову на строкову військову службу як такий, що до дня відправлення на строкову військову службу досяг 27-річного віку, знятий з обліку призовників та відповідно до абз. 8 п. 2 ч. І статті 37 закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» підлягав взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, але громадянин ОСОБА_1 на військовий облік не став та звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання лише 23 липня 2024 року. На підставі зазначеного протоколу від 23 липня 2024 року була складена постанова № 8/8601 за справою про адміністративне правопорушення від 26 липня 2024 року, де постановила накласти на ОСОБА_1 штраф у 17 000 грн. із правовою кваліфікацією правопорушення за ч. З статті 210 КУпАП.
Позивач вважає, що вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню з огляду на порушення приписів ст. 251, 288 КУпАП, ст. 254, 256 КУпАП і свідчить про незаконність оскаржуваної постанови, як такої, що прийнята з порушення його прав і гарантій, передбачених пунктом а частини 3 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод.
Крім того, станом на дату винесення оскаржуваної постанови закінчився передбачений частиною 1 статті 38 КУпАП строк накладення адміністративного стягнення, що в силу приписів пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП виключало можливість розпочинати провадження у справі про адміністративне правопорушення за вказаним епізодом. Однак, оскаржувана постанова не містить жодного обґрунтування можливості та необхідності накладення адміністративного стягнення за цим епізодом поза межами строку, передбаченого статтею 38 КУпАП. Отже, вказані вище обставини, на думку позивача, в своїй сукупності безспірно доводять відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП та підтверджують необхідність скасування оскаржуваної вказаної постанови про накладення на нього адміністративного стягнення.
Таким чином, позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущенні, не повноважною особою, з порушенням строків і прядку розгляду, що є порушенням закону. Вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив скасувати постанову № 8/8601 від 26 липня 2024 року за справою про адміністративне правопорушення, винесену відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надав відзив на позов та вказаним позовні вимоги не визнали, заперечували проти позову, вказавши, що у вказаний позивачем день і час ними дійсно було зафіксоване адміністративне правопорушення з боку позивача ОСОБА_1 , в передбаченому законом порядку повноважною особою було складено постанову з роз'ясненням її змісту порушнику, постанова вручена. Оспорювана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладенню штрафу в розмірі 17 000 грн. обґрунтована. Вважають вказану постанову законною, складена постанова вірно, всі істотні умови при її складанні дотримано і правильно відображено. Вважають, що все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Позов вважають не доведеним і безпідставним та не можливим його задоволення. Просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
З'ясувавши думку сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позов не обгрунтованим і не підлягаючим задоволенню.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дії їй бездіяльності Конституцією чи іншими законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно статті 6 Конституції України органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Судом з наданих позивачем документів і доказів відповідно до позиції ОСОБА_1 з'ясовано, що 23 липня 2024 року о 11.00 по прибуттю його, громадянина ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 було встановлено факт порушення ним правил військового обліку. Відповідно до наданих громадянином та наявних у ІНФОРМАЦІЯ_3 документів і його заяви було виявлено, що ОСОБА_1 , 17 червня 2021 року рішенням районної призовної комісії (протокол № 16) був звільнений від призову на строкову військову службу згідно абз. З ч. І ст. 18 закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (як такий, що до дня відправлення на строкову військову службу досяг 27-річного віку), знятий з обліку призовників та відповідно до абз. 8 п. 2 ч. І статті 37 закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» підлягав взяттю на військовий облік військовозобов'язаних, але громадянин ОСОБА_1 на військовий облік не став та звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання лише 23 липня 2024 року. Тобто в період з 17 червня 2021 року і по теперішній час ОСОБА_1 не перебував на військовому обліку військовозобов'язаних в ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання, чим порушив вимоги п.п. 1,2 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», викладених у додатку 2 до Порядку організації, та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженою Постановою КМУ від 30 грудня 2022 року №1487 (зі змінами). Станом на 23 липня 2024 року має військо-обліковий документ посвідченню приписку, який отримав у 2011 році, коли був призовником. Військово-обліковий документ не отримував. І на підставі зазначеного протоколу від 23 липня 2024 року була складена постанова № 8/8601 за справою про адміністративне правопорушення від 26 липня 2024 року, де постановила накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у 17 000 грн. із правовою кваліфікацією правопорушення за ч. З статті 210 КУпАП.
Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 288 КУпАП, вказана постанова оскаржується до районного у місті суду за правилами, передбаченими КАС України.
Згідно приписів частини 1 статті 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно приписів частини 2 цієї статті, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Згідно приписів пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, позивач вважає вказану постанову незаконною, постанова складалася без врахування його зауважень та конкретної обстановки і норм права, в ній взагалі не вірно відображені всі обставини події, доказів правопорушення не надано, тобто факт порушення оснований на припущенні, не повноважною особою, з порушенням строків і прядку розгляду, що є порушенням закону. Вважає вказані дії відповідача протиправними і незаконними, оскаржувана постанова є протиправною, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних доказів та з порушенням законодавства, тому просив скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення, винесену відносно нього та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, оскільки такого правопорушення він не скоював.
Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 288 КУпАП передбачено, що може бути оскаржено постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, в районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими законом.
Суд вважає вимоги позивача не доведеними і безпідставними, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Відповідно до частини першої статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
З 17 березня 2014 року, з дня оголошення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні діє особливий період. ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де перебуває на обліку за задекларованим місцем проживання для оновлення персональних даних в органі військового управління.
Відповідно до підпункту 101 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Під час відвідування ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач надав посвідчення про приписку до призивної дільниці, яке отримав 22 лютого 2011 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 , коли був призовником. По досягненні 27-річного віку ОСОБА_1 повинен був прибути до органу військового управління для постановки на військовий облік військовозобов'язаних та отримання військово-облікового документу, а саме: військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Проте до 23 липня 2024 року до органу військового управління для постановки на облік військовозобов'язаних позивач не звертався, внаслідок чого і відповідно не отримав військово-обліковий документ військовозобов'язаного.
З приводу несвоєчасного звернення для постановки на військовий облік та відсутності військово-облікового документу позивач надав пояснення, яке власноручно написав та зазначив: «в свої 27 років не оновив документи за сімейних тяжких обставин. А саме вагітна дружина в тяжкому стані на період вагітності і після народження дитини і подальшого догляду за своєю родиною так як я ОСОБА_1 є один годувальник сім'ї».
Згідно з книгою протоколів призовної комісії Соборного району м. Дніпра громадянина ОСОБА_1 , 1994 року народження, рішенням призовної комісії за ст. 18 п. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнити від призову по досягненню 27-річного віку та передати на облік військовозобов'язаних як не розшуканого, протокол № 16 від 17 червня 2021 року.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів затверджено постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (зі змінами). Додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Так, відповідно до пункту (частини) першого призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: ... перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Начальник адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 майор ОСОБА_2 , якого призначено посадовою особою, уповноваженою складати адміністративні протоколи, склав на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за порушення Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (стаття 210 ч. 3 КУпАП).
Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення позивачу було роз'яснено зміст статті 63 Конституції України, права та обов'язки, передбачені статтею 268 КУпАП, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 26 липня 2024 року о 9.00 у приміщенні НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначене було доведене під особистий підпис позивача. Крім цього, щоб не порушити право особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, розгляд адміністративного матеріалу було призначено на третій день після складання протоколу про адміністративне правопорушення щоб позивач мав достатньо часу для підготовки до розгляду матеріалу, подання доказів своєї невинуватості, скористуватися правом на професійну правничу допомогу.
Крім цього, після складання протоколу про адміністративне правопорушення позивач отримав другий примірник протоколу, про що поставив у протоколі свій особистий підпис.
Під час складання протоколу будь-яких клопотань від ОСОБА_1 щодо перенесення дати розгляду адміністративного матеріалу, долучення документів тощо не надходило.
За результатами розгляду адміністративного матеріалу постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Це мінімальний штраф, що знаходиться в межах санкції, в редакції, яка була чинна на день складання протоколу та накладення стягнення. Будь-який інший вид стягнення, крім штрафу, санкцією статті 210 не передбачено.
Щодо моменту вчинення правопорушення
Починаючи з 19 серпня 2021 року і до 23 липня 2024 року позивач не вживав ніяких дій для постановки на військовий облік військовозобов'язаних запасу та отримання військово-облікового документу військовозобов'язаного, а тому днем виявлення триваючого правопорушення є саме 23 липня 2024 року - день звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Не прибуття позивача з серпня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для постановки на військовий облік військовозобов'язаних, внаслідок чого він не отримав військово- обліковий документ військовозобов'язаного, є триваюче правопорушення, яке розуміється як проступок, пов'язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом.
У постанові Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 175/3995/17-ц зазначено, що триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом.
Щодо тверджень позивача, щодо 19 травня 2024 року норми частини З статті 210 КУпАП не існувало, суд звертає увагу на те, що адміністративне стягнення було накладено за порушення положень пункту 1 підпунктів 1, 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а не за порушення підпункту 101 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, який було доповнено постановою Кабінету Міністрів України № 675 від 07 червня 2024 року у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ.
Щодо тверджень позивача, що станом на 19 серпня 2021 року в Україні не було особливого періоду. Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період. Відповідно до положень абзацу п'ятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Щодо тверджень позивача про оновлення даних. В протоколі про адміністративне правопорушення та в оскаржуваній постанові відсутні будь-які зауваження (немає жодної згадки) щодо оновлення/неоновлення позивачем даних.
Крім того, протокол про адміністративне правопорушення складено уповноваженою особою відповідно до Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01 січня 2024 року № 3 (зі змінами).
Відповідно до пункту 3 Інструкції у протоколі зазначається: дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, імена, по батькові (за наявності), адреси свідків (якщо вони є); пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Протокол підписується уповноваженою посадовою особою, яка його склала, та особою, яка притягується до адміністративної відповідальності. За наявності свідків протокол може бути підписано також і цими особами (абзац другий пункту 4 розділу II Інструкції). Також у протоколі будь-які виправлення або підчистки відсутні.
Згідно з поданою позивачем позовною заявою він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто поза територією відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_2 . За даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів позивач значить таким, що проживає у АДРЕСА_2 . Останню адресу позивач зазначив як місце свого проживання, коли надавав 23 липня 2024 року пояснення, хоча після закінчення навчального закладу у гуртожитку не проживає, чим приховав від органу військового управління свою справжню адресу місцезнаходження.
Відповідно до абзацу шістнадцятого ч. 3 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізаційної підготовки становить, у тому числі, військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування
національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів
місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил
цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема, сприяти територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки у їхній роботі в мирний час та в особливий період.
Відповідно до п. 2 Порядку, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Під час розгляду адміністративного матеріалу начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 всебічно, об'єктивно та в повному обсязі з'ясовано обставини допущеного правопорушення, ставлення порушника до допущеного порушення, його матеріальний стан, що було враховано при призначенні стягнення. Таким чином, для таких висновків у особи, яка винесла оскаржувану постанову, були підстави. При розгляді справи були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в діях позивача є ознаки проступку, за який законом встановлено адміністративну відповідальність, також посадовою особою було з'ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Не може суд прийняти до уваги пояснення позивача про те, що автором постанови не вірно відображені обставини події правопорушення, він не відреагував на зауваження позивача чи не вжив заходів для усунення перешкод в русі позивачу та інш., оскільки це спростовується вищенаведеним і ніякими іншими об'єктивними доказами не підтверджено, належних доказів про протилежне суду не надано. Позивачу спочатку потрібно було б самому не порушувати вимоги зазначеного закону про мобілізацію в Україні, а потім вже вимагати їх дотримання від інших і не перекладати тягар своїх порушень на інших, в тому числі і на сторону відповідача.
Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена КУпАП, яким визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом. Кодексом закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб. У контексті питання, що розглядається, Конституційний Суд України враховує положення статей 9, 33, 248, 268 Кодексу. За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Ст. 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням наведеного, позивачем не доведено та матеріалами справи не підтверджено відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, суд вважає встановленими не обгрунтовані обставини позовних вимог, вони не спростовують висновків відзиву на позов, а тому підстав для скасування спірної постанови не знаходить.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту порушеного права згідно п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання незаконним рішення, дії або бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їх посадових або службових осіб.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зловживання процесуальними правами не допускається.
При цьому суд звертає увагу на положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в адміністративному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто перешкоджає вирішенню цієї справи чи інш..
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З огляду на заявлені позовні вимоги, доводи позивача, визначальними обставинами для вирішення спірних правовідносин є визначення відповідності оскаржуваних дій відповідача критеріям правомірності, які пред'являються до дій та рішень суб'єктів владних повноважень. Таким чином, доводи позивача є не обгрунтованими, в зв'язку з чим, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Вирішення даної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що дії відповідача стосовно спірного питання відповідають вимогам діючого законодавства, а тому позов не підлягає задоволенню повністю.
При таких обставинах суд вважає, що дії, вчинені відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення, слід визнати правомірними. Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача щодо наполягання на позовних вимогах, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються, порушення прав позивача, в тому числі і визначених Конституцією України, іншими законами саме цим відповідачем не були допущені.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, вони не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 255, 256, 258, 288, 289 КУпАП, ст. 5, 15, 72-77, 79, 241-246, 250, 251 КАС України, суд
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання незаконною і скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення відмовити.
Рішення може бути оскаржено в Третій апеляційний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ст. 286 КАС України з урахуванням положень п. 3 Розділу VI ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ КАС України.
Суддя -