10 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 753/16875/21
судді Верховного Суду Губенко Н. М. до постанови Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 753/16875/21
Суть спору
ОСОБА_1 звернулася суду з позовом до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 15.05.2020 по день винесення судового рішення включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до наказу Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" від 14.05.2020 № 14-к позивача з 14.05.2020 було звільнено з посади заступника голови правління Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" на підставі пункту 5 статті 41 Кодексу законів про працю України у зв'язку з припиненням повноважень. Господарський суд міста Києва рішенням від 15.12.2022 у справі № 753/10990/20 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її позову про визнання незаконним та скасування зазначеного наказу, про поновлення на посаді, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди повністю. З огляду на викладене, за твердженням позивача, вона відповідно до статей 44, 116, 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату їй вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що роботодавцем проведено повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплачено їй вихідну допомогу у квітні 2020 року.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував правового висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18), за змістом якого усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі;
- середній заробіток позивача за березень - квітень 2020 року складав: 60 578,07 грн (2 884,67 грн*21 дн.), де: 21 дн. - середньомісячне число робочих днів в березні-квітні 2020 року; 2 884,67 грн - середньоденна заробітна плата за березень-квітень 2020 року. 2 884,67 грн = (57 693,38 грн.+ 34 616,04 грн.)/(20 дн +12 дн.). Тобто, відповідач мав нарахувати і виплатити позивачу вихідну допомогу в розмірі 363 468,42 грн (60 578,07 грн *6);
- враховуючи, що відповідачем 06.04.2020 виплачено лише частину вихідної допомоги в розмірі 136 206,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5479, відповідач не доплатив ОСОБА_1 вихідну допомоги в розмірі 227 262,42 грн (363 468,42 грн - 136 206,00 грн);
- з огляду на встановлене апеляційним господарським судом порушення відповідачем з виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягав компенсації позивачці зі сторони роботодавця становить 778 860,90 грн (2 884,67 грн*270 робочих днів (заявлений позивачем період));
- разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові, оскільки позивач звернувся до суду із позовом з пропуском строку, встановленого частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 та ухвалити нове рішення у справі, яким позов задовольнити.
Скаржник у якості підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: апеляційний господарський суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування положень статті 233 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21.
Основні мотиви, викладені в постанові Верховного Суду
Постановою Верховного Суду від 10.10.2024 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 753/16875/21. Справу № 753/16875/21 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
У даній постанові підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначено:
- апеляційний господарський суд в порушення вищевказаних положень закону не врахував те, що позов у цій справі позивачем було подано до суду під час дії на території України карантину, а відтак, безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду з відповідним позовом і відсутність заяви про поновлення зазначеного строку;
- суд апеляційної інстанції не з'ясував питання необхідності застосування норми права, що регулює спірні правовідносини, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.
При прийнятті зазначеної постанови мною, ОСОБА_2 , висловлено окрему думку наступного змісту.
Суть окремої думки
Суд апеляційної інстанції розглянувши даний спір по суті, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 227 262,42 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 778 860,90 грн.
Водночас, відмовив у задоволенні позову через пропуск позивачем строку на звернення до суду, встановленого частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України.
У процесуальному законодавстві принцип диспозитивності реалізується через засадниче правило «ne eat judex ultra petita partium» - немає суду за межами вимог сторін. Тобто у судовому процесі потрібно виходити з того, що саме стороні належить право обрати та визначити цілі свого звернення до суду. Суд не вправі змінювати обране особою спрямування, а помилка у праві має наслідком відмову у задоволенні вимог процесуального звернення або інші несприятливі правові наслідки.
Вихід суду за межі заявлених доводів та вимог процесуального звернення конкурує з принципом змагальності, оскільки жодна сторона судового процесу не повинна спростовувати те, на що інша сторона не посилалася.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).
Межі касаційної скарги визначаються викладеними у ній заявником доводами та вимогами.
Верховний Суд не є обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги у тому випадку, якщо під час касаційного розгляду виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 Господарського процесуального кодексу України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Отже, суд касаційної інстанції під час розгляду справи є безумовно обмеженим доводами та вимогами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Вихід за межі таких доводів та вимог є можливим лише у виняткових, прямо передбачених процесуальним законодавством випадках.
В касаційній скарзі скаржник наводить доводи за якими він погоджується із висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також скаржник у касаційній скарзі погодився із розрахунком, зробленим судом апеляційної інстанції, розміру вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, підставою для звернення із касаційною скаргою стала незгода скаржника із висновком суду апеляційної інстанції щодо пропуску строку, встановленого частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, оскільки, за доводами скаржника, такий висновок зроблений без урахування висновку щодо застосування зазначеної норми, викладеного у постанові від 11.12.2023 у справі № 947/8885/21. Тобто, підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржником обрано пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Погоджуюсь із висновками викладеними у постанові Верховного Суду у цій справі про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосовано частину 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, та дійшов безпідставного висновку про пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду з відповідним позовом.
Разом з тим, не можу погодитись із висновком, викладеним у постанові, про те, що дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки єдиною підставою для відмови у позові був висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем встановленого законом строку для звернення до суду з відповідним позовом, який Верховним Судом визнано помилковим.
Натомість, по суті спору суд апеляційної інстанції, надавши оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновку про його обґрунтованість.
При цьому, висновки апеляційного господарського суду, зроблені по суті спору, щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 227 262,42 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 778 860,90 грн не є предметом даного касаційного оскарження (скаржником не оскаржуються). Тобто касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди із даними висновками. Навпаки скаржник у касаційній скарзі погоджується із висновками суду апеляційної інстанції по суті спору.
Варто також зазначити, що відповідач у цій справі також не оскаржував постанову суду апеляційної інстанції в частині висновків, зроблених по суті спору, щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 227 262,42 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 778 860,90 грн.
Таким чином, у суду касаційної інстанції були відсутні підстави для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.
Разом з тим, направляючи дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі частини 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом), Верховний Суд в постанові у цій справі не зазначив, які норми процесуального права було порушено судом апеляційної інстанції, що стало підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
Водночас, Верховний Суд в постанові у цій справі не зазначив, які доводи касаційної скарги (з огляду на межі розгляду справи Верховним Судом, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України) стали підставою для направлення справи на новий розгляд, та які обставини необхідно встановити суду апеляційної інстанції під час нового розгляду даної справи для правильного вирішення даного спору по суті. Не наведено й в постанові аргументів, за якими суд касаційної інстанції не погодився із висновками апеляційного господарського суду, зробленими по суті спору, щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 227 262,42 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 778 860,90 грн.
На підставі викладеного вважаю, що касаційну скаргу слід було задовольнити, постанову апеляційного господарського суду скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Суддя Верховного Суду Губенко Н. М.