21 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 911/3691/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 (колегія суддів: Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю., Барсук М. А.) та рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2024 (суддя Христенко О. О.) у справі
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" до фізичної особи-підприємця Лободи Інни Валеріївни про стягнення 74 820, 60 грн,
Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «ВіДі-Страхування» (далі - ТДВ «Страхова Компанія «ВіДі-Страхування») звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Лободи Інни Валеріївни про стягнення 74 820,60 грн.
01.05.2024 Господарський суд Київської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2024, про відмову у позові.
ТДВ «Страхова Компанія «ВіДі-Страхування» з такими висновками судів не погодилося та 03.10.2024 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Підставами касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2024 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, зважаючи на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідною з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 у розмірі 2 684 грн.
Позов у цій справі подано у 2023 році, а його предметом є стягнення 74 820, 60 грн, що становило менше п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023.
Отже, з огляду на наведене судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню як такі, що ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, вказаних у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи можливість касаційного оскарження рішень у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржник вважає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" частини третьої статті 287 ГПК України) та справа становить значний суспільний інтерес (підпункт "в" частини третьої статті 287 ГПК України).
Узагальнено доводи ТДВ «Страхова Компанія «ВіДі-Страхування» зводяться до того, що:
- вирішення питання щодо обов'язковості застосування концепції "вірогідності доказів" (стаття 79 ГПК України), "принципу вини", врахування правових висновків Верховного Суду (стаття 236 ГПК України), що було проігноровано судами попередніх інстанцій має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
- ігнорування судами попередніх інстанцій відомостей Пенсійного фонду України, що відображені в довідках ОК-5 та ОК-7 і містять відомості про роботодавця, страховий (трудовий) стаж, розмір заробітної плати - ставлять найманого працівника, якому потрібно доводити факт перебування у трудових відносинах (інколи навіть у спорах з самим роботодавцем) у безвихідне положення, оскільки у відносинах "роботодавець - працівник" - працівник завжди є менш захищеним суб'єктом. Тому вирішення справи з урахуванням зазначеної проблематики становить значний суспільний інтерес і може впливати на невизначене коло осіб.
Колегія суддів виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на велику кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування (пункт 72 ухвали від 10.01.2024 у справі № 905/1840/21).
Також Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15 вказала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Стверджуючи про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, скаржник лише окреслив характер правовідносин сторін цього спору та висловив незгоду із висновками судів по суті спору, проте не навів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Тому на переконання колегії суддів ця касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник не обґрунтував наявності існування кількісного та якісного критеріїв у цьому правовому питанні.
У випадку посилання на "значний суспільний інтерес" доводи скаржника є необґрунтованими та формальними, оскільки він не довів наявності значного суспільного інтересу у цій справі. Так, вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Касаційна скарга заявника не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в цілому та скаржника зокрема в контексті наведених вище критеріїв.
У касаційній скарзі скаржник фактично заперечує встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, висловлює незгоду із оцінкою цими судами доказів у справі.
Слід звернути увагу на те, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони її обґрунтовують. Оцінка доказів відбувається у порядку статті 86 ГПК України за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак у контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову в цьому спорі, колегія суддів вважає, що скаржник не дотримався умов допуску цієї справи до касаційного оскарження.
Законодавець надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас колегія суддів зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, обставин, з яких би вбачалася необхідність перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з огляду зазначені мотиви не наведено.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТДВ «Страхова Компанія «ВіДі-Страхування» на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 234, пунктом 2 частини третьої статті 287 та пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 911/3691/23 за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "ВіДі-Страхування" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 01.05.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач