?
02 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 554/10773/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. -головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Управління майном комунальної власності міста та Мартуся Ігоря Станіславовича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 (колегія суддів: Геза Т. Д., Терещенко О.І., Тихий П. В.) у справі
за позовом першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави до відповідачів: 1) Полтавської міської ради; 2) Управління майном комунальної власності міста; 3) Мартуся Ігоря Станіславовича , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_2 ; 2) Департамент з питань реєстрації, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Керничного Н. І.,
відповідача-2 - Мельніченко І. С.,
відповідача-3 - Дзюбла О. І.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У 2020 році перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Полтавської міської ради (далі - Міськрада), Управління майном комунальної власності міста (далі - Управління), Мартуся І. С. , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 та Департаменту з питань реєстрації (далі - Департамент), про:
- визнання незаконним і скасування пункту 5 додатку до рішення 30 сесії Міськради 7 скликання від 28.02.2020 "Про затвердження об'єктів комунальної власності міста Полтави, що підлягають приватизації способом викупу" (далі - рішення Міськради);
- визнання недійсним договору купівлі-продажу комунального майна (нежитлової будівлі), укладеного територіальною громадою в особі Міськради, від імені якої діє Управління, та Мартусем І. С. , посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Башинською Т. В. і зареєстрованого у реєстрі за № 1185;
- припинення права приватної власності шляхом скасування запису про державну реєстрацію права власності від 09.07.2020 за № 53048734 за Мартусем І. С. на 11/50 нежитлової будівлі загальною площею 173, 6 кв. м на АДРЕСА_1 .
2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор послався на недотримання відповідачем вимог частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" при прийнятті рішення 30 сесії Міськради 7 скликання від 28.02.2020, яким затверджено перелік об'єктів комунальної власності міста Полтави, що підлягають приватизації способом викупу, зокрема, частини одноповерхової нежитлової будівлі за названою вище адресою площею 37,9 кв м. покупцем - фізичною особою-підприємцем Мартусем І. С. (далі - Мартусь І. С. ), оскільки він не виконав обов'язкової умови, що дає йому право на приватизацію шляхом викупу. Прокурор зазначав, що Мартусь І. С. не підтвердив здійснення ним невід'ємних поліпшень орендованого приміщення, у тому числі невід'ємний характер та склад таких поліпшень, висновком будівельної експертизи; всупереч умовам договору оренди від 29.04.2016 № 49/4 здійснив капітальний ремонт орендованого майна без узгодження проектної документації з Управлінням з питань містобудування та архітектури та без рішення Міськради.
3. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації без дотримання вимог законодавства є незаконним і суперечить інтересам держави та територіальної громади, а тому оспорюваний договір слід визнати недійсним.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. 29.04.2016 Управління як орендодавець та ФОП Мартусь І. С. як орендар уклали договір оренди № 49/4 об'єкта комунальної власності міста - нежитлового приміщення площею 37,9 кв м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , площею 37,9 кв м. із строком дії до 31.12.2016, а з врахуванням змін та доповнень до договору оренди - до 31.12.2018 (далі - договір).
5. У пунктах 3.1.4, 3.2.11 договору сторони домовилися про те, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого майна орендар одержує право на його викуп, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення, яке неможливо відокремити від об'єкта оренди без завдання йому шкоди, у розмірі не менше 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Орендар зобов'язався не допускати перепланування, перепрофілювання, реконструкції, капітального ремонту без узгодження проектної документації з Управлінням та прийняття рішення виконавчим комітетом Міськради.
6. ФОП Мартусь І. С., виявивши бажання здійснити невід'ємні поліпшення орендованого майна, у грудні 2017 повідомив виконавчий комітет Міськради та начальника Комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна організація № 2".
7. Відповідно до пункту 4 розпорядження міського голови Міськради від 22.12.2017 № 85-р ФОП Мартусю надано дозвіл на проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без завдання йому шкоди, за умови оформлення в установленому чинним законодавством порядку відповідних дозвільних документів.
8. У листі від 15.12.2017 № 2797/02 Комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна організація № 2" висловило згоду на проведення цих поліпшень у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 .
9. Листом від 27.12.2017 № 01-05/01.1-10/2017 Управління повідомило ФОП Мартуся І. С. про згоду на здійснення поліпшень орендованого майна, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без завдання йому шкоди.
10. 03.09.2018 року ФОП Мартусем І. С. направлено лист із проханням погодити заявлені та виконані невід'ємні поліпшення орендованого комунального майна на нежитлове приміщення комунальної власності за вищезазначеною адресою на суму 51 065,00 грн.
11. У пункті 4 розпорядження міського голови від 20.11.2018 № 83-р заявлені поліпшення були погоджені.
12. Листом від 21.11.2018 № 01-05/01.1-10/1249 Управління повідомило ФОП Мартуся І. С. про погодження заявлених та виконаних ним невід'ємних поліпшень.
13. 28.02.2020 Міськрада на 30 сесії 7 скликання прийняла рішення, яким затвердила Перелік об'єктів комунальної власності м. Полтави, що підлягають приватизації способом викупу, згідно з пунктом 5 додатку до якого до переліку таких об'єктів віднесено і спірний об'єкт.
14. 09.07.2020 територіальна громада міста Полтави в особі Міськради, від імені якої діяло Управління, як продавець та фізична особа громадянин України Мартусь І. С. уклали договір купівлі-продажу комунального майна, який посвідчено приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Башинською Т. В. і зареєстровано у реєстрі за № 1185, відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупця майно комунальної власності міста, а саме: 11/50 часток нежитлової будівлі літ. "Б-1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а покупець - оплатити визначену сторонами вартість.
15. Право на викуп орендованого ним майна Мартусь І. С. обґрунтував статтею 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", зазначивши, що здійснив поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від об'єкта без заподіяння йому шкоди, у розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, про що свідчить звіт, зроблений за результатами поліпшень експертом Рожком В. Н .
16. Мартусь І. С. надав письмову згоду орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, які дають йому право на приватизацію майна шляхом викупу, а саме: розпорядження міського голови від 20.11.2018 № 83-р та лист Управління від 21.11.2018 № 01-05/01.1-10/1249 та зазначив про виконання невід'ємних поліпшень у межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди і послався на висновок про оцінку вартості невід'ємних поліпшень орендованих нежитлових приміщень загальною площею 37,9 кв м, розташованих за названою вище адресою, наданий Приватним підприємством "Науково-консультаційний Експоцентр" від 29.08.2018. Послався також на звіт, зроблений за результатами обстеження поліпшень як на висновки будівельної експертизи. Додатково звернув увагу на відсутність заборгованості з орендної плати.
17. Управління, Міськрада та Мартусь І. С. просили застосувати правові наслідки пропуску позовної давності та відмовити у задоволенні позову, тоді як Прокурор заперечив з цього приводу, посилаючись на вчасне звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
18. 03.11.2022 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення про відмову в позові.
19. Суд першої інстанції погодився з доводами Прокурора щодо належного обґрунтування наявності підстав для самостійного звернення ним з цим позовом до суду в інтересах держави відповідно до вимог Закону України "Про прокуратуру", однак дійшов висновку, що ФОП Мартусь І. С. відповідно до статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" підтвердив своє право на викуп орендованого майна.
20. Приймаючи оскаржуване рішення, Міськарада діяла у спосіб та у межах повноважень, визначених чинним законодавством України, оскільки Закони України "Про оренду державного та комунального майна" та "Про приватизацію державного та комунального майна" не наділяють орган місцевого самоврядування повноваженнями вимагати ширший перелік документів, ніж ними передбачено, і орендар їх дотримався. Посилання Прокурора про відсутність погодженої проектної документації під час розгляду справи також не підтвердились та були спростовані матеріалами справи.
21. Суд першої інстанції вважав, що оскільки станом на дату звернення з позовом власником спірного майна був ОСОБА_2 на підставі договору міни від 20.04.2021, укладеного з Мартусем І. С. , то пред'явлення позову до останнього є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.
22. Вимога про припинення права власності шляхом скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності за Мартусем І. С. на спірне приміщення не задоволена судом як похідна, оскільки судом було відмовлено у задоволенні основних вимог, зокрема у зв'язку з їх недоведеністю.
23. Щодо заяв відповідачів про застосування строку позовної давності, то суд першої інстанції зазначив, що строк позовної давності як спосіб захисту порушеного права при вирішенні даного спору застосуванню не підлягає, оскільки суд відмовляє в позові у повному обсязі і питання щодо порушення строку позовної давності (за даних обставин) не впливає на суть винесеного рішення.
24. 10.05.2023 Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення у частині відмови у визнанні незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування й ухвалив у цій частині нове - про задоволення позову, а в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишив без змін.
25. Апеляційний господарський суд указав на недотримання орендарем однієї з умов, визначеної частиною другою статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а саме: здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень мають бути підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід'ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, має бути визначена суб'єктом оціночної діяльності.
26. У зв'язку із невиконанням орендарем цієї умови у Міськради не було законних підстав для прийняття оспорюваного рішення, а тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку до рішення 30 сесії Міськради 7 скликання від 28.02.2020 "Про затвердження об'єктів комунальної власності міста Полтави, що підлягають приватизації способом викупу".
27. Східний апеляційний господарський суд, з'ясувавши, що станом на дату відкриття провадження у цій справі власником спірного приміщення був ОСОБА_2 на підставі договору міни від 20.04.2021, укладеного з Мартусем І. С. , указав на неефективність обраного Прокурором способу захисту у вигляді оскарження договору купівлі-продажу та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, оскільки майно знаходиться у третьої особи, яка не є стороною договору, тоді як на підставі статті 388 Цивільного кодексу України власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем.
28. Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольнив позовні вимоги, то встановив обставини звернення Прокурором до суду з цим позовом у межах позовної давності.
Короткий зміст касаційної скарги
29. Управління та Мартусь І. С. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просять повністю скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
30. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
31. Управління наполягає на тому, що під час прийняття оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 та від 05.10.2022 у справі № 925/1225/20, а також Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14.
32. Мартусь І. С. також стверджує про помилковість висновків апеляційного господарського суду та прийняття оскаржуваної постанови без урахування висновків, викладених у подібних правовідносинах, які містяться у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 925/1225/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
33. До того ж відповідач-3 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" і посилається на те, що суд апеляційної інстанції неправильно обчислив позовну давність.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
34. Міськрада та Прокурор у відзивах на касаційні скарги просять їх задовольнити та скасувати судові рішення, а справу направити на новий розгляд, тоді як Управління у відповіді висловило заперечення проти таких вимог Прокурора.
Позиція Верховного Суду
35. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
36. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора та представників відповідача-2 та відповідача-3, дослідив наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України
37. Управління та Мартусь І. С. звернулися до Верховного Суду з касаційними скаргами на постанову апеляційного суду в частині ухвалення цим судом нового рішення та визнання незаконним і скасування Рішення міськради. Тому касаційним судом здійснюється перегляд справи лише в межах цієї однієї позовної вимоги, оскільки в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна та припинення права приватної власності шляхом скасування запису про державну реєстрацію судові рішення не оскаржуються.
38. Узагальнено доводи обох касаційних скарг в частині обґрунтування підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зводяться до того, що судом апеляційної інстанції було неправильно застосовано норми права, без врахування висновків Верховного Суду про те, що вимога про визнання недійсним та скасування рішення Міськради є неефективним способом захисту прав, оскільки таке рішення вичерпало свою дію, у задоволенні такої вимоги судом апеляційної інстанції мало бути відмовлено.
39. У пунктах 70- 72 постанови Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 925/1225/20, містяться наступні висновки, на неврахування яких наполягають обоє скаржників: "70. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20).
71. Суди попередніх інстанцій зазначили, що рішення від 22.05.2020 № 3.25-78/7 та наказ від 27.10.2017 є ненормативними актами суб'єктів владних повноважень, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання шляхом укладення відповідних спірних договорів купівлі-продажу, а скасування цих рішень не породжує наслідків для покупця об'єкта приватизації та земельної ділянки, оскільки у зв'язку з укладенням договорів купівлі-продажу виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією права власності на об'єкти нерухомості.
72. Звідси суди дійшли обґрунтованого висновку, що обраний прокурором в цій частині спосіб захисту є неефективним, оскільки не забезпечує відновлення порушених прав, що є підставою для відмови у позові в цій частині".
40. У пунктах 37- 38 постанови Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 922/1030/20 містяться наступні висновки, на неврахування яких наполягає скаржник: "37. Висновок суду першої інстанції про відмову в позові повністю відповідає правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, у пунктах 47- 52 якої зазначено таке: "Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення Уманської міської ради незаконним та його скасування не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки, відшкодування шкоди.
Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог Родниківської сільської ради про визнання незаконним та скасування спірного рішення Уманської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки третій особі, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження ним зазначеним майном, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів захисту.
Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав".
38. Зважаючи на те, що наразі прийняте Міськрадою рішення про застосування викупу як способу приватизації спірного нерухомого майна вже було реалізоване і вичерпало свою дію наприкінці грудня 2016 року внаслідок укладення між Управлінням і Товариством оспорюваного договору купівлі-продажу та переходу до покупця права власності на спірні нежитлові приміщення, а у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним цього договору та зобов'язання ТОВ "Оптіма-ФКФ" повернути територіальній громаді м. Харкова спірне нерухоме майно суди правомірно відмовили з мотивів пропуску позивачем строку позовної давності без поважних причин, Верховний Суд вважає, що у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Харківської міськради від 26.10.2016 необхідно було відмовити з тих підстав, що така вимога не призведе до поновлення прав територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження нею зазначеним майном, а отже, не є ефективним способом захисту прав територіальної громади м. Харкова."
Аналогічні за своїм змістом висновки містяться також у постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, на неврахування яких вказує у своїй скарзі Управління, які зводяться до наступного: "Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.
Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Приймаючи до уваги те, що розгляд даного позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви прокурора".
41. У справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що станом на дату звернення з позовом Мартусь І. С. на підставі договору міни від 20.04.2021 передав право власності на спірний приватизований об'єкт ОСОБА_2 . Тому пред'явлення Прокурором позову до Мартуся І. С. , який не є власником спірного об'єкта, та незалучення до складу відповідачів поточного власника майна було визнано судами самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.
42. Водночас суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині та ухвалюючи нове - про визнання незаконним та скасування рішення Міськради, наведених вище висновків Верховного Суду щодо неефективності оскарження рішення, яке вичерпало свою дію, не врахував, а тому доводи скаржників, наведені відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилися.
43. Окрім цього, згідно із частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
44. Верховним Судом у даній справі зупинялося провадження до закінчення розгляду справи № 925/1133/18. 11.06.2024 Велика Палата Верховного Суду завершила розгляд зазначеної справи прийняттям постанови, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.07.2024.
45. У пунктах 143, 144 зазначеної вище постанови містяться наступні висновки, які є релевантними до даної справи: "143. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180). 144. Оскільки на підставі Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 було укладено зміни до Договору оренди землі, зазначене рішення в частині зобов'язання внести зміни до Договору оренди землі вичерпало свою дію виконанням".
46. Таким чином, у суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції про відмову в позові. Вимога про визнання незаконним та скасування рішення Міськради, яке не є нормативним актом і на дату звернення з позовом було виконано шляхом укладення договору купівлі-продажу, є неефективним способом захисту прав; така вимога не призведе до поновлення прав, відновлення володіння, користування або розпорядження спірним приватизованим майном.
47. Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про визнання недійсним рішення Міськради є правильним, але з інших мотивів, ніж ті, що викладені у рішенні Господарського суду Полтавської області. Тому постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі із врахуванням мотивів, які викладені у даній постанові.
48. Ураховуючи неефективність задоволеної судом апеляційної інстанції позовної вимоги про оскарження рішення Міськради, що є самостійною підставою для відмови у її задоволенні, колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам касаційної скарги Мартуся І. С. , які наведені на додаткове обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
49. Наведене стосується доводів скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо втручання у мирне володіння приватизованим майном і правових підстав для представництва прокурором у даній справі (висновки Верховного Суду у справі № 905/2236/18 та справі № 912/2385/18 (відповідно)), а також доводів щодо застосування строку позовної давності, які, враховуючи мотиви для відмови у позові, не впливають на суть прийнятого рішення.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України
50. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
51. У касаційній скарзі відповідач-3 як на підставу касаційного оскарження також посилався на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування норми частини другої статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" щодо можливості приватизації об'єкта оренди шляхом його викупу не на підставі висновку будівельної експертизи, а на підставі звіту, зробленого за результатами обстеження поліпшень орендованого майна.
52. Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену Мартусем І. С. підставу касаційного оскарження судового рішення, оскільки ця процесуальна норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
53. До того ж з огляду на викладені вище мотиви для скасування постанови апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги, яка не є ефективним способом захисту, колегія суддів не вбачає підстав для формування у цій справі висновку з питання застосування норми статті 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", оскільки у даному випадку відповідна норма не підлягає застосуванню, а такий висновок у цій справі не матиме значення для цілей вирішення касаційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
54. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 308 ГПК України).
55. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
56. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, частково підтвердилися, а тому касаційні скарги слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Управління майном комунальної власності міста та Мартуся Ігоря Станіславовича задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 у справі № 554/10773/20 скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.11.2022 у даній справі залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач