Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
09.10.2024м. ХарківСправа № 922/35/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Гула Д.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області (61004, м. Харків, вул. Маршала Конєва, буд. 20)
до 1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 7) , 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16) 3. Фізичної особи-підприємця Корнієнко Олени Михайлівни ( АДРЕСА_1 )
про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації та зобов'язання повернення майна.
за участю представників:
прокурор - Владимирець А.О.;
відповідач 1 - Марченко М.С.;
відповідач 2 - Василенко І.Ю.;
відповідач 3 - Кокорев Е.Д.
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 3. Фізичної особи-підприємця Корнієнко Олени Михайлівни, згідно вимог якого прокурор просить суд:
- визнати незаконним та скасувати п.10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16;
- визнати незаконним та скасувати наказ начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 24.07.2018 №300 "Про оформлення договору купівлі-продажу";
- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 24.07.2018 №5613-В-С, укладений між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Фізичною особою-підприємцем Корнієнко О.М., посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Саутенко Н.В. (реєстровий №2589);
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності: 27570866);
- припинити право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстроване в Державному реєстрі прав на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності: 27570866);
- зобов'язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) повернути (шляхом складання та підписання відповідного акта прийому-передачі) Харківській міській об'єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) нежитлове приміщення 1-го поверху №2, площею 23,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "Т-1", розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 814592563101).
Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просить покласти на відповідачів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження у судовому засіданні на 25.01.2022 об 11:00.
17.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано заяву про застосування строку позовної давності щодо позовних вимог (вх. №849), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
24.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 3 зареєстровано відзив на позовну заяву. Окрім того, разом із відзивом на позовну заяву подано клопотання про залишення позову без розгляду та клопотання про зупинення провадження у справі (вх. №461), в якому просить суд зупинити провадження у справі до закінчення розгляду судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Поданий відзив разом з клопотаннями досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
25.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 2 зареєстровано заяву про застосування строку позовної давності (вх. №1764), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.01.2022 у справі №922/35/22 відкладено підготовче засідання на 01.02.2022 об 11:45.
28.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №2079), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
31.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано відповідь на відзив (вх. №2215), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
31.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №2216), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
31.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №2236).
31.01.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 2 зареєстровано заяву про зупинення провадження у справі (вх.№2237), в якій просить суд зупинити провадження у справі до закінчення розгляду судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18, яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
01.02.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 3 зареєстровано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів (вх. №2351), яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.02.2022 у справі №922/35/22 задоволено клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи та відкладено підготовче засідання на 22.02.2022 об 11:20.
01.02.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 2 зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №2343), в якому просить суд поновити строк на подання відзив на позовну заяву, прийняти відзив та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 у справі №922/35/22 задоволено клопотання відповідача 2 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, прийнято відзив на позовну заяву та долучено судом до матеріалів справи на підставі ст. 119, 165, 233-234 ГПК України.
16.02.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано відповідь на відзив (вх. №3722), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
16.02.2022 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано відповідь на відзив (вх. №3765), яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.02.2022 клопотання фізичної особи-підприємця Корнієнко Олени Михайлівни про зупинення провадження у справі (вх. №461 від 24.01.2022) та заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про зупинення провадження у справі (вх. №2237 від 31.01.2022) задоволено. Зупинено провадження у справі №922/35/22 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови.
02.08.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від Харківської обласної прокуратури зареєстровано клопотання про поновлення провадження (вх. №19441) у зв'язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у цій справі, а саме закінченням перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №925/1133/18 та прийняттям постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, повний текст якої оприлюднено 17.07.2024.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.08.2024 клопотання Харківської обласної прокуратури про поновлення провадження у справі (вх. №19441 від 02.08.2024) задоволено. Провадження у справі №922/35/22 поновлено. Підготовче засідання призначено на 13.08.2024 о 13:00.
12.08.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 3 зареєстровано заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронну вигляді (вх. №20256).
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.08.2024 відкладено підготовче засідання на 20.08.2024 о 12:50 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.08.2024 у задоволенні клопотання відповідача 3 про залишення позову без розгляду відмовлено у зв'язку із необґрунтованістю на підставі статті 42, 53, 177, 183, 185, 226, 232-235 ГПК України. Разом з тим, враховуючи, що у справі виконані усі завдання підготовчого засідання, визначені частиною 1 статті 177 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.09.2024 о 12:00 на підставі пункту 3 частини 2 статті 185 ГПК України.
16.09.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано заяву про застосування строку позовної давності (вх. №23215).
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.09.2024 відкладено судове засідання на 09.10.2024 об 11:30 на підставі статті 201, 216, 232, 233 ГПК України.
Прокурор у призначене судове засідання з'явився, позовну заяву підтримав та просив суд задовольнити.
Представники відповідачів 1, 2, 3 у призначене судове засідання з'явилися. Проти задоволення позовних вимог заперечили та просили суд відмовити у позові.
Оскільки судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, надано учасникам справи достатньо часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, а також заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд зазначає наступне.
Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.
Згідно з статтею 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури визначено законом.
Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак, звернення до суду з позовом та пред'явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.
Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У даній справі керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичної особи-підприємця Корнієнко Олени Михайлівни про визнання незаконним та скасування пункту рішення та наказ, визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації, припинення права власності та зобов'язання повернення майна в порядку статті 131-1 Конституції України, статті 53, 162-164 ГПК України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Обґрунтовуючи право на звернення до суду в інтересах держави у справі, що розглядається, прокурор зазначив, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а тому прокурор самостійно подав вказаний позов.
Звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення питання про передачу комунального майна у власність.
Суд зазначає, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.
Встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Щодо суті спору, суд виходить з наступного.
28.04.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - відповідач 2, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Корнієнко Оленою Михайлівною (далі - відповідач 3, орендар) було укладено договір оренди №5085 (далі - договір).
Пунктом 1.1. договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в платне користування нежитлове приміщення 1-го поверху №2 загальною площею 23,4 кв.м. в нежитловій будівлі (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", інвентиризаційна справа №33352 від 12.06.2014 р.), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1" та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 28.04.2016 р., №278 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Майно, яке є предметом договору, належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30.12.2015 р., виданого реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області.
Умовами пункту 1.2. договору погоджено, що майно передається в оренду з метою використання: виставка непродовольчих товарів, без права здійснення торгівлі.
Відповідно до пункту 2.1. договору набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами договору та акту приймання-передачі майна.
Згідно пункту 3.1. договору вартість об'єкту оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і складає 69100 грн. без ПДВ станом на 16.03.2016 р.
Умовами пункту 4.7., 4.8. договору передбачено, що орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою орендодавця. Здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця.
Пунктом 5.3. договору передбачено, що орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність.
Пунктом 10.1. договору погоджено, що договір діє з 26 квітня 2016 до 28 березня 2019 р.
Орендар звернувся до орендодавця з заявою від 13.06.2016 (вх. №9631), у якій просив дозволити приватизацію нежитлових приміщень 1-го поверху №2 загальною площею 23,4 кв.м. в нежитловій будівлі, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1".
Рішенням 9 сесії 7 скликання Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова, на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємства (малу приватизацію)", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11, керуючись ст. 59 Закону України "Про місце самоврядування в Україні", вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу згідно з додатком - переліком об'єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу.
Пунктом 10 переліку передбачено, що приватизації (відчуженню) шляхом викупу орендарем підлягає нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 23,4 кв.м. в нежитловій будівлі, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1".
Матеріали справи також свідчать, що орендарем до орендодавця подано заяву про приватизацію об'єкта шляхом викупу №3603 від 27.02.2018.
Відповідно до звіту про оцінку нежитлового приміщення 1-го поверху загальною площею 23,4 кв.м. в нежитловій будівлі, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, літ "Т-1", складеного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Бєлих Б.М., ринкова вартість приміщень склала 31827 грн. без ПДВ. станом на 28.02.2018.
Згідно наказу начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради "Про оформлення договору купівлі-продажу" №300 від 24.07.2018 на підставі Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного і комунального майна", на виконання Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", з метою поповнення бюджету міста Харкова, враховуючи чинність договору оренди №5085 від 28.04.2016, відсутність заборгованості з орендної плати за вказаним договором, виконання ФОП Корнієнко О.М. пункту 3.10. Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр. щодо сплати застави у розмірі 3454,98 грн., яка після укладання договору купівлі-продажу зараховується в рахунок плати за об'єкт приватизації, поданої заяви про приватизацію реєстраційний №3603 від 27.02.2018, наданого висновку оцінювача про вартість об'єкта оцінки станом на 28.02.2018, який затверджено Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 06.03.2018 наказано оформити з ФОП Корнієнко О.М. договір купівлі-продажу нежитлового приміщення 1-го поверху №2 загальною площею 23,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "Т-1", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27 шляхом його нотаріального посвідчення.
24.07.2018 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавець) та фізичною особою-підприємцем Корнієнко Оленою Михайлівною (покупець) на підставі рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр" та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", наказу Управління "Про оформлення договору купівлі-продажу" №300 від 24.07.2018 було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення №5613-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В. зареєстрований за №2589.
Розділом 1 договору передбачено, що продавець зобов'язується передати у власність, а покупець зобов'язується прийняти нежитлове приміщення 1-го поверху №2 в нежитловій будівлі літ. "Т-1", загальною площею 23,4 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , орендоване ФОП Корнієнко О.М. згідно з договором оренди №5085 від 28.04.2016.
Розділом 2 договору визначено, що оціночна вартість об'єкта приватизації, що відчужується, визначена у відповідності до Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2003 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 №1033), зафіксована у висновках оцінювача про вартість об'єкта оцінки станом на 28.02.2018, затверджених Управлінням 06.03.2018 і складає 31827 грн. Згідно з Податковим кодексом України сума податку на додану вартість становить 20 відсотків від вартості об'єкта приватизації та складає 6365,40 грн. Разом ціна продажу об'єкта приватизації вказаного в розділі 1 становить 38192,40 грн.
Умовами пункту 4.1., 4.2. договору передбачено, що право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об'єкта разом з неустойкою (у разі її нарахування). Передача об'єкта приватизації продавцем покупцю здійснюється за актом прийому-передачі.
Згідно Акту прийому-передачі №5613-В-С від 01.08.2018 продавець передав, а покупець прийняв продані 24.07.2018 шляхом викупу нежитлові приміщення 1-го поверху №2 в нежитловій будівлі літ. "Т-1", загальною площею 23,4 кв.м., розташоване за адресою: місто Харків, вул. Конторська, 27, яким також засвідчено факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
16.08.2018 на підставі договору купівлі-продажу №5613-В-С від 24.07.2018, акту прийому-передачі №5613-В-С від 01.08.2018, приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Саутенко Н.В проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за відповідачем 3 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності: 27570866).
В обґрунтування позовних вимог прокурором у позовній заяві зазначено, що пункт 10 рішення міської ради №412/16 від 26.10.2016 є незаконним та підлягає скасуванню, у зв'язку із тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. с. 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст.ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Стверджує, що відповідачем 3 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснено та не подано до органу приватизації документи, що підтверджують невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди. Отже, прокурор вважає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем, а тому відповідний пункт рішення міської ради, наказ начальника Управління комунального майна є незаконним та підлягає скасуванню, договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та підлягає визнанню недійсним, право власності на об'єкт нерухомого майна за відповідачем 3 припиненню, а нежитлові приміщення підлягають поверненню на користь територіальної громади м. Харкова.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно з частиною 2 статті 345 ЦК України та частиною 1 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону України "Про приватизацію державного майна", інших законів з питань приватизації та здійснюється органами місцевого самоврядування.
Частиною 6 статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
Частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за певними групами. До групи А, зокрема, належить окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.
У відповідності з частиною 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс).
Згідно статті 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно органи приватизації, створені місцевими Радами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: встановлюють ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 9 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об'єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки.
Згідно з частиною 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.
Відповідно до абз. 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Згідно з частиною 1, 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного майна", приватизація об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.
Орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: 1) орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; 2) орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; 3) невід'ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; 4) здійснення і склад невід'ємних поліпшень, у тому числі невід'ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід'ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб'єктом оціночної діяльності; 5) орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; 6) договір оренди є чинним на момент приватизації.
На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439.
Згідно з пунктом 8.1 Порядку продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого Фондом державного майна України від 02.04.2012 №439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Згідно пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11 передбачено, що її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, законів України "Про місцеве самоврядування в Україні"; "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
У пунктах 1.2., 2.2. Програм визначено цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 рр. та відповідні заходи щодо виконання цієї Програми, а також її принципи.
Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету. До пріоритетів проведення приватизації у 2012-2016 роках належать досягнення максимальної ефективності приватизації об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до Програм. До основних принципів індивідуальної приватизації відноситься досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації; вибір способу приватизації об'єкта.
Відповідно до пунктів 5.1., 5.23 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів. Продаж об'єктів комунальної власності на конкурентних засадах здійснюється відповідно до розділу IV Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Разом з тим, відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 №691/17, її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні"; "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Відповідно до пункту 1.4 цієї Програми об'єктами приватизації є комунальні підприємства (якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками комунальної власності, на яких вони розташовані (далі - єдиний майновий комплекс підприємства); об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які не можуть бути добудовані за рахунок коштів міського бюджету ; окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення); акції (частки, паї), що належать територіальній громаді у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності; об'єкти соціально-культурного призначення, крім тих, що не підлягають приватизації.
Відповідно до 3.4 Програми приватизація об'єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей.
Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затверджений наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 №377.
Відповідно до пункту 2.1. Порядку, ідентифікацією поліпшень орендованого нерухомого майна є встановлення суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання факту відповідності підтверджувальних документів, наданих орендарем, про здійснені ним заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого нерухомого майна та (або) його споживчих якостей (далі - поліпшення), наявним поліпшенням, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди і які здійснені за рахунок коштів орендаря та за згодою орендодавця. Ідентифікуються поліпшення, що здійснені протягом строку дії договору оренди та наявні на дату оцінки.
Відповідно до пункту 2.2. Порядку, підтверджувальні документи про здійснені орендарем поліпшення, що подаються ним до відповідного органу приватизації, включають: 1) договір оренди, укладений з дотриманням вимог законодавства; письмову згоду орендодавця на здійснення орендарем поліпшень орендованого нерухомого майна за його кошти; 2) погоджену орендодавцем проектно-кошторисну документацію на проведення поліпшень, підписані замовником і підрядником акти виконаних будівельних робіт, копії документів, що підтверджують проведені орендарем розрахунки за виконані поліпшення орендованого нерухомого майна, у тому числі придбані матеріали, конструкції тощо; 3) аудиторський висновок щодо підтвердження фінансування здійснених поліпшень орендованого нерухомого майна за рахунок коштів орендаря. Аудиторський висновок має містити розшифровку періодів освоєння, напрямів та джерел фінансування поліпшень, у тому числі за рахунок коштів орендаря, з посиланням на підтверджувальні документи; 4) довідку, видану орендарем та завірену аудитором, про суму витрат, понесених орендарем у зв'язку із здійсненням поліпшень, яка віднесена орендарем на збільшення вартості його необоротних активів, у розмірі, який перевищує встановлену законодавством з питань оподаткування частку витрат для включення їх до валових витрат. При визначенні суми зазначених витрат ураховується невідшкодована орендодавцю вартість придатних для подальшого використання будівельних матеріалів, виробів, конструкцій, устаткування, отриманих орендарем під час здійснення поліпшень; інші документи, необхідні для виконання положень цього Порядку.
Матеріалами справи підтверджено, що Харківська міська рада наділена правом прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради має право укладати відповідні договір купівлі-продажу, однак за умов дотримання відповідної процедури. Зокрема, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж).
У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме, продаж шляхом викупу орендарем об'єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Матеріали справи свідчать, що орендарем до орендодавця подано заяву про надання дозволу приватизації нежитлових приміщень від 13.06.2016 (вх. №9631). В подальшому орендарем до орендодавця подано заяву про приватизацію об'єкта шляхом викупу №3603 від 27.02.2018. При цьому до вказаної заяви не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію. Водночас матеріали справи свідчать, що жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна в оренді по день подачі заяви до міської ради для викупу, не здійснено, що підтверджується тим, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, а також в усій приватизаційній справі будь-які відомості про такі поліпшення відсутні.
З огляду на викладене, оскільки відповідачем 3 до органу приватизації не було подано документи, що містили б інформацію стосовно невід'ємних поліпшень, здійснених за час оренди, суд констатує, що відсутні у даному разі правові підстави для застосування виключного випадку продажу комунального майна шляхом викупу орендарем об'єкту із відповідними поліпшеннями.
Таким чином, слід дійти висновку, що Харківською міською радою було обрано незаконний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.
Щодо наведених відповідачами положень ГК України та ЦК України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, суд зазначає, що відповідні положення є загальними, у той час як існує спеціальний закон, який регулює порядок приватизації об'єктів та в оскаржуваному рішенні міської ради зазначено, що рішення приймається саме на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємства (малу приватизацію)", ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 №565/11.
Крім того, суд зазначає, що органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти відповідно до вимог законодавства, що регулює порядок приватизації комунального майна задля дотримання законності при прийнятті рішень і недопущенні порушення прав територіальної громади, інтереси якої він представляє.
Щодо посилання відповідача на науково-консультативний висновок Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування НАПрН України №157 від 12.10.2020 щодо окремих питань приватизації комунального майна, суд зазначає, що науково-консультативний висновок не є обов'язковим для суду в силу приписів статті 109 ГПК України.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 частини 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: незаконність змісту правочину; недотримання форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду України від 25.03.2021 у справі №911/2961/19 при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3,15,16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Матеріалами справи підтверджено, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5613-В-С від 24.07.2018 було укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки предметом даного договору є нерухоме майно комунальної форми власності щодо якого, як встановлено судом, обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громади, а тому наявні правові підстави для визнання означеного договору недійсним на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України.
Натомість у даному разі матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи відповідачами було заявлено про застосування строків позовної давності, про що суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно частини 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Верховний Суд у постанові від 06.06.2023 у справі №922/4169/19 сформував висновки щодо застосування положень частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та спеціального скороченого строку позовної давності, передбаченого частиною 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Закон України "Про приватизацію державного майна" втратили чинність на підставі Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 №2269, який набув чинності 07.03.2018.
Статтею 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачені особливості розгляду спорів щодо приватизації державного або комунального майна.
Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" строк позовної давності для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об'єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації становить три місяці.
Положеннями частини 2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" передбачено, що приватизація (продаж) об'єктів щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об'єктів, зокрема, коли після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу.
Згідно пункту 14 частини 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" завершення приватизації - це продаж об'єкта приватизації (усіх акцій, передбачених до продажу, єдиного майнового комплексу, іншого майна тощо) та перехід права власності на такий об'єкт покупцю, що оформлюється наказом відповідного органу приватизації.
Закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, спрямовані на проведення підготовки об'єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №922/4169/19, від 02.04.2019 у справі №910/11054/18, від 31.10.2018 у справі №914/111/18, від 20.11.2019 у справі №914/411/19.
Отже, завершення приватизації об'єкта комунального майна відбувається з моменту продажу об'єкта нерухомого майна та реєстрації права власності за покупцем і оформлюється наказом відповідного уповноваженого органу приватизації міської ради.
З матеріалів справи убачається, що оформлення договору купівлі-продажу спірних приміщень розпочалося після прийняття Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради наказу "Про оформлення договору купівлі-продажу" №300 від 24.07.2018, а тому процедура приватизації тривала до 24.07.2018 р.
Таким чином, приватизація спірних приміщень хоча і була розпочата до набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", проте процедура продажу завершена не була, і завершувалася вже після набрання чинності вказаним Законом, тобто після 07.03.2018.
Крім того, суд зазначає, що пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачає винятки щодо застосування положень законодавства про приватизацію саме стосовно здійснення та завершення самої процедури приватизації об'єктів, та не може застосовуватися до норм цього Закону, якими встановлено строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.
Отже, виключення, передбачене абзацом 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а строк позовної давності для звернення органу прокуратури з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5613-В-С від 24.07.2018 становить три місяці з дня, наступного за днем його укладення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.06.2023 по справі №922/243/22, від 18.10.2023 по справі №922/239/22.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічні за змістом положення містяться у частині 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".
Оскільки з позовом до суду звернувся прокурор, який вказує, що діє в інтересах територіальної громади м. Харкова, для з'ясування того, коли розпочався строк позовної давності для органів прокуратури, необхідно встановити коли прокурор міг довідатися про укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5613-В-С від 24.07.2018.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (правовий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 31.05.2023 у справі №908/3168/21, від 14.03.2023 у справі №922/3013/19).
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, а саме статті 15, 16, 20 ЦК України, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
У постанові від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.
З позовної заяви вбачається, що необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи, які свідчать про незаконність набуття відповідачем 3 нежитлових приміщень, прокурором отримано на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду міста Харкова від 06.02.2019 у справі №639/687/19 під час здійснення досудового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42017221080000002.
Відтак, саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження свої правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися до суду з відповідним позовом, про що також зазначає та підтверджує прокурор, а тому тримісячний строк позовної давності з позовною вимогою про визнання недійсним договору №5613-В-С від 24.07.2018 для прокуратури сплив 07.05.2019.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.10.2023 по справі №922/239/22.
Натомість матеріали справи свідчать, що позовна заява була подана до суду лише 04.01.2022, тобто з пропуском тримісячного строку позовної давності. При цьому обставин, які б свідчили про переривання строку позовної давності судом не встановлено. Водночас матеріали справи свідчать, що прокурором належними та допустимими доказами не доведено поважності причин пропуску встановленого законодавством про приватизацію строку для звернення до суду.
Відповідно до частини 3 та частини 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи убачається, що відповідачами під час розгляду справи у поданих заявах наголошувалося про сплив позовної давності та про застосування її наслідків.
З огляду на наведене, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №5613-В-С від 24.07.2018, укладений між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діяло Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, та Фізичною особою-підприємцем Корнієнко О.М., посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Саутенко Н.В. (реєстровий №2589) слід відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Що стосується інших позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду.
Таким чином, орган місцевого самоврядування, його виконавчий комітет, міський голова (в межах їх компетенції) у спірних правовідносинах реалізують права власника майна, що перебуває у комунальній власності, щодо володіння, користування та розпорядження таким майном на підставі та у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Однак застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла висновку, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).
У даному разі суд зазначає, що задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування п.10 додатку до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 №412/16; визнання незаконним та скасування наказу начальника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради від 24.07.2018 №300 "Про оформлення договору купівлі-продажу", що вже було реалізовано і вичерпало свою дію, враховуючи відмову суду в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5613-В-С від 24.07.2018, не призведе до поновлення прав держави та територіальної громади м. Харкова, відновлення володіння, користування або розпорядження майном. Відтак, наведені позовні вимоги не є ефективним способом захисту права територіальної громади міста Харкова прокурором та задоволенню також не підлягають.
Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстрованого на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності: 27570866); припинення право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 814592563101, зареєстроване в Державному реєстрі прав на підставі договору купівлі-продажу від 24.07.2018 (номер запису про право власності: 27570866); зобов'язання ОСОБА_1 повернути (шляхом складання та підписання відповідного акта прийому-передачі) Харківській міській об'єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) нежитлове приміщення 1-го поверху №2, площею 23,4 кв.м., в нежитловій будівлі літ. "Т-1", розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 814592563101) суд зазначає, що відповідні позовні вимоги з огляду на відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень №5613-В-С від 24.07.2018 та інших позовних вимог також задоволенню не підлягають.
Суд зауважує, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у відповідній частині позовних вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18).
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд зазначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
З огляду на викладене, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову покладає витрати по сплаті судового збору на прокурора.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити.
Рішення Господарського суду Харківської області набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "18" жовтня 2024 р.
Суддя Г.І. Сальнікова