вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"21" жовтня 2024 р. Cправа № 902/886/24
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" (вул. 600-річчя, буд. 13, м. Вінниця, 21021)
до: Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (вул. Набережна Перемоги, 30, м. Дніпро, 49094)
про стягнення 39044,5 грн,
Комунальним підприємством Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" подано позов до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 39044,5 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині повної та своєчасної оплати вартості послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01.12.2021 по 30.04.2024 за адресою: вул. Пирогова, буд. 117/А, кв. 65, м. Вінниця, враховуючи належність Публічному акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" на праві власності житлового помешкання за вказаною адресою.
Ухвалою суду від 21.08.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/886/24 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема на подання заяв по суті спору. Таку ухвалу доставлено сторонам до Електронних кабінетів ЄСІТС.
19.09.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву із клопотанням про поновлення строку на його подання, за змістом якого Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" заперечує щодо позову, вказує, що користувачами комунальних послуг за адресою: вул. Пирогова, буд. 117/А, кв. 65, м. Вінниця є інші особи без переоформлення на них права власності на спадкове майно, що підтверджується рядом судових рішень.
Дослідивши клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву, суд враховує таке.
Згідно із ч. 1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Пунктом 3 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження у даній справі від 21.08.2024 відповідачу встановлено строк для подачі відзиву на позовну заяву у порядку, передбаченому ст.ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, який становив п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали.
Положення частини першої статті 119 ГПК України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Згідно із частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення.
В обґрунтування пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву представник відповідача зазначає підставу перебування у відпустці на час надходження ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджено відповідним наказом, а також необхідність проміжку часу для з'ясування обставин справи і підготовки відзиву.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Конвенція не встановлює норми про докази як такі. Національний суд має оцінити представлені йому докази і вагомість будь-яких доказів, які сторона хоче долучити до справи (рішення Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 року, серія A № 140, с. 29, п. 46). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" по. 4436/07 від 03 липня 2014 року зазначено, що "ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом".
Враховуючи надходження відзиву до початку розгляду справи по суті, керуючись завданням господарського судочинства, визначеним частиною 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, дотримуючись принципу рівності та забезпечення балансу інтересів учасників справи, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, для забезпечення можливості відповідачу сформувати заперечення проти позову, з метою правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про поновлення процесуального строку на подання Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" відзиву на позовну заяву та врахування такого відзиву під час розгляду справи.
Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Відповідно до Реєстру навантажень об'єктів, теплопостачання яких здійснюється від КП ВМР "Вінницяміськтеплоенерго" будинок № 117/А по вул. Пирогова у м. Вінниця під'єднано до зовнішніх інженерних мереж Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго".
За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.10.2023, власником житлового помешкання по АДРЕСА_1 є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк". Реєстрацію права власності на вказану квартиру за відповідачем проведено на підставі договору іпотеки №6607 від 17.11.2015, видавник: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М.
Як стверджує позивач, відповідач, порушуючи умови п. 5 ч. 2 ст. 7, ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", належним чином не виконував свої зобов'язання за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, у зв'язку з чим в період з 01.12.2021 по 30.04.2024 включно заборгував за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води 39044,5 грн, що підтверджується оборотною відомістю за особовим рахунком № 59183875.
Наведене слугувало підставою для звернення Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" із позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" 39044,5 грн основного боргу.
Поряд з цим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.09.2016 у справі № 127/3128/16-ц (провадження № 2/127/2250/16) визнано недійсним договір іпотеки №DNTFLOK06629/DI21 від 17 листопада 2015 року, який укладений Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Естейт Селлінг", та посвідчений 17 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №6607. Таке рішення залишено без змін постановою Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 127/3128/16-ц, цією ж постановою поновлено виконання зазначеного рішення.
У постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 127/3128/16-ц встановлено, що ОСОБА_1 підтвердила своє право власності на спірну квартиру ( АДРЕСА_2 ) як майно успадковане нею після смерті батька, належними і допустимими доказами, які досліджені судами.
Як підтверджується актом голови правління ОСББ "Яблуневий сад 117 А" від 17.09.2024, за вищевказаною адресою зареєстрований ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також без реєстрації перебувають ще 4 осіб, в тому числі ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує. Згідно із ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до комунальних послуг належать послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплений обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частинами 1-3 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг.
Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Статтею 67 ЖК України передбачено, що плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За умовами ч. 6 ст. 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначено Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198. Відповідно до цих Правил споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Проведення розрахунків за спожиту теплову енергію здійснюється відповідно до пунктів 23-28 зазначених Правил.
Як встановлено у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 127/3128/16-ц, ОСОБА_1 підтвердила своє право власності на спірну квартиру ( АДРЕСА_2 ). Кожна постанова Верховного Суду в силу ч. 3 ст. 317 ГПК є остаточною і оскарженню не підлягає.
Наявність запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 23.10.2023, що власником житлового помешкання по АДРЕСА_1 є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", не спростовує фактичного права власності ОСОБА_1 на вказану квартиру.
Усталена судова практика свідчить, що при дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності, реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи змінюються речові права (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, від 20.05.2020 у справі №911/1902/19).
Так, реєстрацію права власності на вказану квартиру за Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" проведено на підставі договору іпотеки №6607 від 17.11.2015, видавник: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. Поряд з цим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21.09.2016 у справі № 127/3128/16-ц (провадження № 2/127/2250/16) зазначений договір іпотеки визнано недійсним.
Отже, державна реєстрація за відповідачем права власності на квартиру по АДРЕСА_1 не підтверджує набуття Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" права власності на вказане помешкання.
В силу приписів ч. 1 ст. 322 Цивільного кодексу України саме власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас споживачем теплової енергії відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, є фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Із наявних матеріалів та встановлених обставин справи слідує, що фактичним власником зазначеної квартири є ОСОБА_1 . Доказів того, що теплову енергію за відповідною адресою на підставі договору використовує Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" матеріали справи не містять.
Згідно із частиною 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного Законом інтересу, який здійснюється у визначеній Законом процесуальній формі.
В силу дії частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач.
Суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів.
Статтею 162 ГПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Належними сторонами в господарській справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.
Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.
Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача покладається на позивача. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу (пункти 19, 20 постанови ВС у складі ГС від 19 вересня 2023 року у cправі № 902/639/22).
Поряд з цим пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 №640/22013/18.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності та допустимості, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача.
В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору в сумі 3028 грн за подання позовної заяви залишаються за позивачем.
Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 3028 грн залишити за позивачем.
3. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 21 жовтня 2024 р.
Суддя А.А. Тварковський
віддрук. прим.:
1 - до справи.