вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" жовтня 2024 р. м.Київ Справа№ 910/826/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Станіка С.Р.
суддів: Яковлєва М.Л.
Гончарова С.А.
За участю секретаря судового засідання Зінченко А.С.
Від позивача: Куденчук О.С.
Від віповідача: Прилєпов О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду м. Києва
від 11.06.2024 (повний текст рішення складений 18.06.2024)
у справі №910/826/24 (суддя Борисенко І. І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365"
до Приватного акціонерного товариства Національна енергетична
компанія "Укренерго"
про стягнення 5 935 019,60 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення загалом заборгованості у сумі 5 935 019,60 грн., з якої: 5 355 675,69 грн. основного боргу, 231 014,43 грн - інфляційних втрат, 191 200,90 грн. - пені, 157 128,49 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії №0181-01024 від 12.04.2019, в частині своєчасної та повної сплати вартості поставленої позивачем електроенергії за січень-лютий 2023, у зв'язку з чим у відповідача виникала заборгованість у сумі 5 935 019,60 грн. Також, за прострочення виконання грошового зобов?язання по договору, позивачем заявлено до стягнення 231 014,43 грн - інфляційних втрат та 157 128,49 грн. - 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, а також 191 200,90 грн. - пені на підставі п. 4.2 Договору.
Короткий зміст заперечень проти позову
Відповідач проти заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що оскільки, відповідно до п. 7.7.4 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 307 від 14.03.2018, оплата платіжного документа здійснюється протягом 4 робочих днів з дати направлення рахунка, а позивачем відповідних доказів такого направлення не надано, то термін для сплати послуг не настав. Відповідно, нарахування штрафних санкцій та матеріальних втрат є неправомірним.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі №910/826/24 позов задоволено частково, а саме:
- стягнуто з Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365, інфляційні втрати у сумі 231 014 (двісті тридцять одна тисяча чотирнадцять) грн. 43 коп., 3 % річних у сумі 156 400 (сто п'ятдесят шість тисяч чотириста) грн. 06 коп.;
- у решті вимог відмовлено;
- провадження за позовом про стягнення пені у сумі 191 200,99 грн., закрито;
- у клопотанні Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" про зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних відмовлено;
- у клопотанні Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" про відстрочення виконання рішення на один рік відмовлено;
- повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365") з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 21 коп., сплачений платіжною інструкцією № 3015 від 22.01.2024.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем зобов'язання за договором було виконано неналежним чином, позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати у сумі 231 014,43 грн. за період з 11.02.2023 по 09.01.2024 та 3 % річних у сумі 157 128,49 грн. за період з 20.01.2023 по 19.01.2024.
За перерахунком суду, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 231 014,43 грн та 3 % річних у сумі 156 400,06 грн. У вимогах про стягнення 3 % річних у сумі 728,43 грн місцевий господарський суд - відмовив.
З урахуванням того, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, у клопотанні відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3 % річних - суд відмовив.
Господарський суд міста Києва наголошував, що Приватним акціонерним товариством Національна енергетична компанія "Укренерго" також не надано жодних доказів на підтвердження погіршення фінансового стану чи призупинення діяльності підприємства внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Тим більше, судом враховано, що не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого також негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією російської федерації.
Отже, враховуючи наведене та зважаючи на матеріальні інтереси обох сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в наданні відстроченні виконання судового рішення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Приватне акціонерне товариство Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі №910/826/24 в частині задоволених позовних вимог - скасувати ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не було враховано:
- обставину, порушення рядом учасників ринку сторонами, відповідальними за небаланс, своїх фінансових зобов?язань перед ОСП, зазначений вище поточний рахунок відповідача із спеціальним режимом використання не накопичує в достатній мірі коштів для належності проведення ОСП розрахунків на балансуючому ринку;
- позивачем не надано доказів направлення рахунків відповідачу і отримання, у зв'язку із чим зобов'язання строки по сплаті для відповідача взагалі не настали, а вимога про сплату пені з посиланням на строки виставлення рахунків Приватному акціонерному товариству Національна енергетична компанія «Укренерго» є безпідставною та необгрунтованою.
- відповідач заперечує факт порушення зобов'язаннь з боку Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія «Укренерго».
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу
16.09.2024 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом до розгляду з огляду на приписи ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, у якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2024, справу №910/826/24 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського міста Києва від 11.06.2024, передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного суду від 10.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/826/24.
29.07.2024 на виконання ухвали від 10.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/826/24.
Ухвалою Північного апеляційного суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/826/24 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024. Судове засідання призначено на 03.10.2024 о 10 год 10 хв в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка,1 літера А в залі судових засідань № 16. Встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судовому засіданні 03.10.2024 представник скаржника - Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" (відповідача) підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі №910/826/24 в частині задоволених позовних вимог - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" в судовому засіданні 03.10.2024 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище, регулює Закон України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон України).
За умовами п. 7 ч. 1 статті 1 вказаного Закону, балансуючий ринок електричної енергії - це ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об'єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії.
Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону, оператором системи передачі є юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії. Оператором системи передачі є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії (ч. 1 статті 31 Закону).
У спірних правовідносинах функції оператора системи передачі електричної енергії виконує ПрАТ "НЕК "Укренерго", на якого відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону покладено функції адміністратора розрахунків.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 52 Закону передбачено, що адміністратор розрахунків відповідно до правил ринку розраховує платежі за електричну енергію оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування, ціни небалансів електричної енергії, обсяги небалансів електричної енергії і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки.
За змістом п. 6 ч. 1 статті 4 наведеного Закону, учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах, в тому числі шляхом укладання договору про врегулювання небалансів. Обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі (ч. 3 ст. 3 вказаного Закону).
Відповідно до ч. 5 ст. 70 Закону України "Про ринок електричної енергії", типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії затверджується регулятором.
Типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії є додатком № 1 до Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 307 від 14.03.2018 (далі - Правила ринку).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та вказаних Правил ринку, ТОВ "Енерджі 365" своєю заявою надало письмову згоду на приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії, згідно з п. 1.3, 1.4 якого СВБ (далі - сторона, відповідальна за баланс) врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи.
15.04.2019 ПрАТ "НЕК "Укренерго" листом № /13611 повідомило відповідача про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії та долучення ТОВ "Енерджі 365" до реєстру учасників ринку за ідентифікатором договору № 0181-01024 та датою акцептування 12.04.2019 (далі - договір). Відповідно до умов цього договору останній є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей договір також є договором приєднання в розумінні ст. 634 ЦК України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.
Згідно з п. 1.2 договору, на підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ.
Розділом 1 вказаного договору передбачено, що врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.
Главою 2 договору передбачено, що вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ, розраховуються АР (далі - адміністратором розрахунків, ПрАТ "НЕК "Укренерго") для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.
Згідно з п. 5.1 договору, виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього договору.
Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (п. 5.6 договору).
Пунктом 7.7.4 Правил ринку передбачено, що оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Частиною 4 статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, у яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в одному з уповноважених банків.
Як вбачається із матеріалів справи у січні та лютому 2023 позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором виставило відповідачу рахунки-фактури від 16.01.2023, від 26.01.2023, від 06.02.2023 за електричну енергію з метою врегулювання небалансів на загальну суму 5 355 675,69 грн., які направило на електронну адресу відповідача: settlement@ua.energy 17.01.2023, 26.01.2023, 06.02.2023.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором виконав неналежним чином.
Так, на підставі платіжної інструкції № 1038 від 01.03.2024, наявної у матеріалах справи, відповідач сплатив позивачу вартість електроенергії на суму 340 437,46 грн.
Також враховуючи наявність зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли у сторін, зокрема, за договором № 0181-01024 від 12.04.2019, ТОВ "Енерджі 365" та ПрАТ НЕК "Укренерго" здійснили зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на суму 5 015 238,23 грн., що підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.03.2024.
Отже, відповідачем були виконані зобов'язання з оплати за електричну енергію на суму 5 355 675,69 грн. у повному обсязі, проте, з порушенням строку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище, регулює Закон України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон України).
За умовами п. 7 ч. 1 статті 1 вказаного Закону, балансуючий ринок електричної енергії - це ринок, організований оператором системи передачі електричної енергії з метою забезпечення достатніх обсягів електричної потужності та енергії, необхідних для балансування в реальному часі обсягів виробництва та імпорту електричної енергії і споживання та експорту електричної енергії, врегулювання системних обмежень в об'єднаній енергетичній системі України, а також фінансового врегулювання небалансів електричної енергії.
Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону, оператором системи передачі є юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії. Оператором системи передачі є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію на провадження діяльності з передачі електричної енергії (ч. 1 статті 31 Закону).
У спірних правовідносинах функції оператора системи передачі електричної енергії виконує ПрАТ "НЕК "Укренерго", на якого відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону покладено функції адміністратора розрахунків.
Згідно із пунктом 1.2.1. Правил ринку учасниками ринку електричної енергії є: виробники; електропостачальники; трейдери; оператори системи передач (ОСП); оператори системи розподілу (ОСР); оператори ринку (ОР); гарантований покупець; споживачі, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цими Правилами та Законом.
За пунктами 30, 54, 55 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу; оператор ринку - юридична особа, яка забезпечує функціонування ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку та організацію купівлі-продажу електричної енергії на цих ринках; оператор системи передачі - юридична особа, відповідальна за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються договори, зокрема, про врегулювання небалансів.
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 52 Закону передбачено, що адміністратор розрахунків відповідно до правил ринку розраховує платежі за електричну енергію оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування, ціни небалансів електричної енергії, обсяги небалансів електричної енергії і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки.
За змістом п. 6 ч. 1 статті 4 наведеного Закону, учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах, в тому числі шляхом укладання договору про врегулювання небалансів. Обов'язковою умовою участі в ринку електричної енергії (крім споживачів, які купують електроенергію за договором постачання електричної енергії споживачу) є укладення договору про врегулювання небалансів з оператором системи передачі (ч. 3 ст. 3 вказаного Закону).
Відповідно до ч. 5 ст. 70 Закону України "Про ринок електричної енергії", типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії затверджується регулятором.
Типовий договір про врегулювання небалансів електричної енергії є додатком № 1 до Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 307 від 14.03.2018 (далі - Правила ринку).
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та вказаних Правил ринку, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" своєю заявою надало письмову згоду на приєднання до договору про врегулювання небалансів електричної енергії, згідно з п. 1.3, 1.4 якого СВБ врегульовує небаланси електричної енергії, що склалися в результаті діяльності її балансуючої групи на ринку електричної енергії, або передає свою відповідальність за небаланси електричної енергії іншій СВБ шляхом входження до її балансуючої групи.
15.04.2019 Приватне акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" листом №13611 повідомило відповідача про укладення договору про врегулювання небалансів електричної енергії та долучення Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" до реєстру учасників ринку за ідентифікатором договору №0181-01024 та датою акцептування 12.04.2019. Відповідно до умов цього договору останній є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови врегулювання небалансів електричної енергії СВБ, у тому числі її балансуючої групи. Цей договір також є договором приєднання в розумінні ст. 634 Цивільного кодексу України, умови якого мають бути прийняті іншою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому.
Згідно з п. 1.2 договору, на підставі цього договору сторона, що приєднується, набуває статусу учасника ринку та здійснює свою діяльність у якості СВБ.
Розділом 1 договору передбачено, що врегулюванням небалансів електричної енергії є вчинення СВБ правочинів щодо купівлі-продажу електричної енергії та оплати платежів відповідно до Правил ринку.
Главою 2 договору передбачено, що вартість небалансів електричної енергії та суми платежів, що передбачені до сплати зі сторони СВБ, розраховуються для кожного розрахункового періоду доби відповідно до Правил ринку. Оплата платежів відповідно до цього договору здійснюється з урахуванням податків та зборів, передбачених діючим законодавством. Порядок розрахунку обсягів, ціни та вартості небалансів електричної енергії визначається Правилами ринку.
Згідно з п. 5.1 договору, виставлення рахунків та здійснення платежів щодо оплати вартості небалансів відбувається відповідно до процедур та графіків, передбачених Правилами ринку, та згідно з умовами цього договору.
Подання платіжних документів здійснюється сторонами відповідно до Правил ринку (п. 5.6 договору).
Пунктом 7.7.4 Правил ринку передбачено, що оплата платіжного документа з банківського рахунку АР на банківський рахунок учасника ринку здійснюється протягом чотирьох робочих днів з дати направлення рахунка.
Частиною 4 статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, у яких виникли зобов'язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в одному з уповноважених банків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, у січні та лютому 2023 позивач, на виконання своїх зобов'язань за договором виставило відповідачу рахунки-фактури від 16.01.2023, від 26.01.2023, від 06.02.2023 за електричну енергію з метою врегулювання небалансів на загальну суму 5 355 675,69 грн., які направило на електронну адресу відповідача: settlement@ua.energy 17.01.2023, 26.01.2023, 06.02.2023.
Так, на підставі платіжної інструкції №1038 від 01.03.2024, наявної у матеріалах справи, відповідач сплатив позивачу вартість електроенергії на суму 340 437,46 грн.
Також враховуючи наявність зустрічних однорідних грошових вимог, що виникли у сторін, зокрема, за договором № 0181-01024 від 12.04.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі 365" та Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" здійснили зарахування зустрічних однорідних грошових вимог на суму 5 015 238,23 грн., що підтверджується актом зарахування зустрічних однорідних вимог від 04.03.2024.
Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, відповідачем були виконані зобов'язання з оплати за електричну енергію на суму 5 355 675,69 грн. у повному обсязі, проте, з порушенням строку.
На підставі чого, позивач звернувся до суду з вимогами стягнення 231 014,43 грн - інфляційних втрат, 191 200,99 грн - пені, 157 128,49 грн - 3% річних.
Водночас, апеляційна скарга містить заперечення, в яких відповідач посилається на невизнання факту порушення зобов'язнання, з урахуванням відсутності доказів направлення рахунків- фактур на адресу відповідача.
Також, відповідач звертав увагу на те, що судом першої інстанції не враховано зміст частини першої статті 233 Господарського кодексу України, якою визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Крім того, рішенням суду першої інстанції з заявлених позивачем до стягнення 3 % річних у розмірі 157 128,49 грн та індексу інфляції у розмірі 231 014,43 грн, судом першої інстанції було задоволено 156 400,06 - 3 % річних 231 014,43 грн - інфляційних втрат, і суд апеляційної інстанції стосовно задоволених позовних вимог у цій частині погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, оскільки, матеріалами справи документально підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, проте, щодо здійсненого позивачем розрахунку суми 3 % річних 157 128,49 грн., суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що позивачем такий розрахунок здійснений невірно, з огляду на те, що рахунок оплати на суму 1 387 808,41 грн. був направлений відповідачу 17.01.2023, а не 16.01.2023, як вказано позивачем. Отже, день фактичної сплати суми заборгованості не вірно включений позивачем в період часу на який нараховується інфляційні втрати, 3 % річних. Також позивачем не враховано п. 7.7.4 Правил, щодо оплати протягом 4 робочих днів з дати направлення рахунку, а не 4 календарних днів, як помилково вказав позивач у розрахунку.
Так, здійснивши перевірку нарахувань 3 % річних, щодо сум, строків і ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 156 400,06 грн. 3% річних. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на 99 %, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача, із чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляну на наступне.
Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Визначене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 зазначила про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнового стану боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Відповідне зменшення заявлених до стягнення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила саме з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, що склалися у справі №902/417/18, та зокрема з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала про те, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 здійснила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме: з огляду на встановлення в укладеному між сторонами зазначеної справи договорі процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові про можливість за наявності виняткових обставин зменшити заявлений до стягнення розмір відсотків річних, проте звертає увагу, що у даній справі, на відміну від справи № 902/417/18, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України - 3 відсотки.
Таким чином, судом апеляційної інстанції також не встановлено відповідних обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних.
Розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки). А наведені відповідачем підстави - не можуть бути підставою для зменшення розміру трьох відсотків річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунки інфляційних втрат у розмірі 231 014,43 грн. щодо сум, строків і ставок нарахувань, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню повністю. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Також, рішенням суду першої інстанції з заявлених позивачем до стягнення пені у розмірі 191 200,99 грн , Господарський суд міста Києва у цій частині провадження закрив, що не оскаржувалось відповідачем і відповідно до цього в межах апеляційної скарги судом апеляційної інстанції не досліджувалось.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріали справи дійшов висновку, що наведені відповідачем доводи в обгрунтування зменшення розміру пені та штрафу - не є підставами для застосування ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України в контексті спірних правовідносин, а також відповідачем до матеріалів справи не подано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України щодо існування причин (об'єктивних обставин), що унеможливили здійснення відповідачем вчасного розрахунку за договором, як і не надано доказів в підтвердження особливого правового статусу відповідача, у порівнянні з іншими учасниками ринку, які б надавали об'єктивно обґрунтовані підстави дял відповідного зменшення пені та штрафу.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти.
За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційних втрат. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача на користь позивача 156 400,06 грн. 3 % річних, 231 014,43 інфляційних втрат.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 156 400,06 грн. 3 % річних, 231 014,43 інфляційних втрат.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/826/24 за наведених скаржником доводів апеляційної скарги, з урахуванням меж апеляційного оскарження.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-
1. Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі №910/826/24 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2024 у справі № 910/826/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи №910/826/24 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови підписано: 21.10.2024.
Головуючий суддя С.Р. Станік
Судді М.Л. Яковлєв
С.А. Гончаров