17 жовтня 2024 року
м.Черкаси
Справа № 711/7549/23
Провадження № 22-ц/821/1623/24
Категорія: 301000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Карпенко О.В.
суддів Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.
за участю секретаря Мунтян К.С.
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 ,
представник ОСОБА_1 : адвокат Шульга Павло Миколайович,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_2 ,
представник ОСОБА_2 : адвокат Дубинський Віктор Михайлович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дубинського Віктора Михайловича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024року (ухваленого під головуванням судді Скляренко В.М. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси, повний текст рішення складено 12 серпня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення,-
Короткий зміст позовних вимог
18 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Вказує, що його частка складає 5/6, а відповідача - 1/6. Квартира є двокімнатною і її загальна площа складає 47,8 кв.м.
Між сторонами останнім часом існує конфліктна ситуація щодо здійснення права власності відносно такої квартири, внаслідок чого спільне володіння і користування нею сторонами є неможливим, а відповідач відмовляється в добровільному порядку продати свою частку позивачу.
На підставі наведеного, вказує позивач, він змушений звертатися із даним позовом до суду і просить постановити рішення, яким припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири по АДРЕСА_2 , що належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.11.2022 №4535, з виплатою йому грошової компенсації вартості його частки в сумі 180 027,00 грн. та визнати право власності на 1/6 частку оскаржуваної квартири за ОСОБА_1
15 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про вселення.
Позов обґрунтований тим, що спірна квартира розташована на одному сходовому майданчику із квартирою , в якій проживає він із сім'єю. Відповідач за зустрічним позовом до звернення ним до суду із первісним позовом замінив замки від вхідної двері в спірній квартирі, позбавивши його права на користування даною квартирою.
На підставі наведеного, просив суд вселити його до квартири АДРЕСА_1 .
02 листопада 2023 року ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області компенсацію вартості частки у праві власності у розмірі 180 027,00 грн.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 січня 2024 року зустрічний позов прийнято судом до розгляду та об'єднано в одне провадження з первісним позовом, а розгляд справи вирішено продовжувати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності - задоволено частково.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.11.2022 №4535, та виплачено йому грошову компенсацію вартості такої частки в сумі 180 027,00 грн. за рахунок коштів ОСОБА_1 шляхом перерахування цієї суми на користь ОСОБА_2 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення - відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що спірна квартира є неподільною річчю, розмір частки відповідача є незначний і така частка не може бути виділена йому в натурі, беручи до уваги характер особистих відносин між сторонами, що унеможливлює їх спільне договірне використання спірною квартирою, а також ту обставину, що відповідач має в особистій приватній власності житло, в якому проживає разом з дружиною, суд дійшов висновку, що припинення права власності відповідача на належну йому частку у спірній квартирі з виплатою йому грошової компенсації ринкової вартості такої частки є правомірним, належним та ефективним способом врегулювання спірної ситуації між сторонами, який відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності.
При визначенні суми компенсації, суд виходив з того, що дійсна ринкова вартість спірної квартири згідно висновку експерта №04-БТ, ОБ від 22.08.2023р. на час проведення експертизи складала 29 540 доларів США або 1 080 236 грн. без ПДВ, дійсна ринкова вартість 1/6 частки - 4923 долари США або 180 027 грн. без ПДВ. Стороною відповідача не спростовано даної обставини та не надано суду доказів на спростування такого розміру вартості спірної квартири. За таких обставин, виплата відповідачу грошової компенсації в розмірі 180 027 грн. є домірним та справедливим засобом грошової компенсації припинення його права на 1/6 частку спірної квартири.
Взявши до уваги предмет та підставу позову, наявність передумов для звернення позивача до суду з даним позовом, відповідність обраного позивачем способу захисту положенням закону та критеріям ефективності, оскільки такий спосіб не лише ефективно захистить законні права та інтереси позивача, а й буде адекватним та пропорційно збалансованим з негативними наслідками для відповідача та його законних прав та інтересів, з'ясувавши характер, суть та підстави заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються, давши належну правову оцінку долученим доказам у їх сукупності, суд прийшов до переконання про обґрунтованість пред'явлених ОСОБА_1 вимог за первісним позовом, а відтак, про необхідність їх часткового задоволення.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки суд дійшов висновку про ухвалення рішення про припинення права власності відповідача на належну йому 1/6 частку спірної кватири, то його вимоги по зустрічному позову не підлягають задоволенню, оскільки з набранням цим рішенням законної сили, право власності відповідача на відповідну частку спірної квартири припиняється.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 09 вересня 2024 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Дубинський В.М., вважаючи оскаржуване рішення незаконним, ухваленим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким в первісному позові відмовити, зустрічний позов задовольнити.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що судом першої інстанції при вирішенні спору не було взято до уваги висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 та від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17.
Припинення спільної власності на спірну квартиру дійсно завдасть істотної шкоди інтересам відповідача за первісним позовом як співвласника спірної квартири, його дружині та його дорослому синові.
Судом не враховано, що позивач не планує проживати у спірній квартирі, оскільки має житло в м. Києві, де наразі проживає, а відповідачу квартира необхідна для проживання.
Судом також не враховано, що житлові умови позивача за первісним позовом набагато кращі ніж у відповідача.
Суд не взяв до уваги стан здоров'я відповідача за первісним позовом.
Вважає, що відповідач за первісним позовом має право на проживання в спірній квартирі.
Крім того, судом не був допитаний в якості свідка його син.
Просив суд апеляційної інстанції приєднати до справи докази та викликати та допитати в якості свідка ОСОБА_3 .
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу Черкаського апеляційного суду 07 жовтня 2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Шульга П.М. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін, вважаючи рішення суду законним та обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Також просив відмовити у задоволенні клопотань про виклик свідка, приєднання доказів та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, що понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
Фактичні обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 1958р.н., та ОСОБА_2 , 1969р.н., є рідними братами.
Позивач ОСОБА_1 з 24.06.1994 по теперішній час проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . /а.с. 7 т. 1/. Відповідне житло являє собою трикімнатну квартиру загальною площею 71,7 кв.м. /а.с. 13-14 т. 2/.
Разом з ОСОБА_1 в такій квартирі з 24.06.1994 мають зареєстроване місце проживання його дружина ( ОСОБА_4 ) та дві їх повнолітні доньки, що підтверджується відомостями про зареєстроване місце проживання таких осіб /а.с. 15 т. 1/.
Відповідна квартира належить на праві спільної сумісної власності позивачу, його дружині та двом донькам, оскільки набута в порядку приватизації державного житлового фонду, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 28.04.1999р. /а.с. 13 т. 2/.
Відповідач ОСОБА_2 , з 16.11.2001 проживає та зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 . Відповідне житло являє собою двокімнатну квартиру загальною площею 44,8 кв.м., житлова площа - 31 кв.м. /а.с. 58, 121-124 т. 1/. Разом з відповідачем в такій квартирі з 16.11.2001 мають зареєстроване місце проживання його дружина ( ОСОБА_5 , 1969 р.н.) та їх повнолітній син ( ОСОБА_3 , 1996 р.н.), що підтверджується відомостями про зареєстроване місце проживання таких осіб /а.с. 113-116, 199 т. 1/.
Відповідна квартира належить на праві особистої приватної власності відповідачу, оскільки була подаровано останньому його матір'ю на підставі договору дарування квартири від 13.11.2001р. /а.с. 57 т. 1, а.с. 2 т. 2/.
Об'єктом спору є двокімнатна квартира, загальна площа 47,8 кв.м., житлова площа 33 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (далі - спірна квартира).
Відповідно до листа департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради станом на 03.11.2023 у спірній квартирі відсутні зареєстровані особи /а.с. 172 т. 1/.
Спірна квартира на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації Придніпровського райвиконкому м. Черкаси 22.01.1997, була об'єктом спільної власності в рівних частках батьків сторін - ОСОБА_6 , 1939 р.н., та ОСОБА_7 , 1933 р.н.
Мати сторін, ОСОБА_8 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і належна їй 1/2 частка спірної квартири була успадкована в рівних частках позивачем, відповідачем та їх батьком, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16.11.2022 /а.с. 8 т. 1/.
Після смерті ОСОБА_8 , батько сторін переїхав жити до м. Києва.
18.05.2023 батько сторін подарував належні йому 2/3 частки спірної квартири позивачу, що підтверджується відповідним договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Правосудовою М.В. /а.с. 11-12 т. 1/.
05.06.2023 батько сторін помер, що підтверджується відповідним свідоцтвом про смерть /а.с. 14 т. 1/.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира є об'єктом спільної часткової власності сторін з наступним розміром часток: позивач - 5/6, відповідач - 1/6 /а.с. 15-16 т. 1/.
Згідно висновку експерта №04-БТ, ОБ від 22.08.2023р., складеного судовим експертом ОСОБА_9 за результатами проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи, дійсна ринкова вартість спірної кватири на час проведення експертизи складає 29 540 доларів США або 1 080 236 грн без ПДВ.
Також експертом зроблено висновок про неможливість встановлення порядку користування спірною квартирою у співвідношенні до ідеальних часток співвласників у праві власності у відповідності до вимог ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинку. Основні положення». Відповідний висновок обґрунтований тим, що ідеальна частка співвласника у праві власності на квартиру в розмірі 1/6 по загальній площі становить 8 кв.м., а по площі житлової кімнати 5,5 кв.м., тоді як п. 5.19 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинку. Основні положення» передбачає, що площа загальної кімнати в однокімнатній квартирі повинна бути не меншою 14 кв.м., мінімальна площа спальні 9 кв.м. В разі розгляду варіанта щодо надання кожному співвласнику по одній житловій кімнаті в окреме користування, а підсобні приміщення в спільне користування, запропонований варіант не відповідатиме ідеальним часткам співвласників у праві власності на спірну квартиру, а відхилення від ідеальної частки буде значним /а.с. 25-54 т.1/.
Згідно платіжних інструкцій №2FJW-KGL0-71T9-U0X9 від 02.11.2023, №MB45051549 від 02.11.2023, №MB45051788 від 02.11.2023, №MB45227638 від 03.11.2023 позивачем ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області суму коштів в розмірі 180 027,00 грн в якості авансування виплати вартості належної відповідачу частки у спірній квартирі /т. 1 а.с. 95-98/.
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21) зроблено висновок, що: «аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном. […] Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України)».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.
У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі
№ 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18), від 01 червня 2023 року у справі
№ 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10 січня 2024 року у справі
№ 344/6767/14-ц (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.
Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі
№ 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 зазначив про намір набути у власність належну відповідачу 1/6 частину у праві власності на неподільну річ, шляхом внесення її вартості на депозитний рахунок суду. Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що припинення спільної часткової власності на спірну квартиру завдасть йому істотної шкоди.
Вирішуючи первісний спір, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є неподільною річчю, а розмір частки відповідача є незначний і така частка не може бути виділена йому в натурі, беручи до уваги характер особистих відносин між сторонами, що унеможливлює їх спільне договірне використання спірною квартирою, а також ту обставину, що відповідач має в особистій приватній власності житло, в якому проживає разом з дружиною, у зв'язку із чим суд дійшов висновку, що припинення права власності відповідача на належну йому частку у спірній квартирі з виплатою йому грошової компенсації ринкової вартості такої частки є правомірним, належним та ефективним способом врегулювання спірної ситуації між сторонами, який відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду, оскільки як встановлено судом, позивач та відповідач, незважаючи на те, що є рідними братами, мають неприязні стосунки між собою, внаслідок чого не здатні до договірного (позасудового) порядку врегулювання суперечки з приводу реалізації своїх майнових прав відносно спірної квартири і припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачу, який забезпечений житлом.
Докази, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на частку у квартирі може завдати істотної шкоди його інтересам, відсутні.
Із наданих суду доказів вбачається, що у спірній квартирі частка позивача за первісним позовом становить 5/6, а відповідача 1/6. При цьому, здійснити виділ майна в натурі є неможливим, частка відповідача є незначною.
Також встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що сторони у справі, крім спірної квартири, у власності мають інше нерухоме майно, у спірній квартирі не проживали і не проживають.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі, що припинення спільної власності на спірну квартиру дійсно завдасть істотної шкоди інтересам відповідача за первісним позовом як співвласника спірної квартири, його дружині та його дорослому синові, є необгрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи та були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким була надана відповідна правова оцінка.
Також є необгрунтованими доводи скаржника про неврахування судом того факту, що позивач не планує проживати у спірній квартирі, оскільки має житло в м. Києві, де наразі проживає, в той час коли відповідачу квартира необхідна для проживання, оскільки власник має право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
Не приймаються судом апеляційної інстанції посилання скаржника, що судом також не враховано, що житлові умови позивача за первісним позовом набагато кращі ніж у відповідача, оскільки предметом даного спору є саме припинення незначної частки у спільному майні, а не з'ясування майнового стану позивача.
Неаргументованими є доводи скаржника, що суд не взяв до уваги стан здоров'я відповідача за первісним позовом, оскільки стан здоров'я відповідача не пов'язаний із виникненням даного спору.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, дійшов правильного висновку про те, що позивачем доведено наявність передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав, які дають право на припинення права власності на частку відповідача у спільному майні шляхом компенсації вартості належної ОСОБА_2 частини квартири.
Позивач довів, що припинення права власності на належну відповідачу 1/6 частку в спірній квартирі не завдасть останньому істотної шкоди.
Розмір компенсації, визначений судом, ОСОБА_2 в апеляційному порядку не оскаржується.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про неповно з'ясовані обставини справи є необґрунтованими.
Щодо клопотання про приєднання доказів, долучених до апеляційної скарги.
Згідно з частиною восьмою статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення змісту пункту 6 частини другої статті 356, частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, а також враховуючи, що долучені до апеляційної скарги докази, не були подані до суду першої інстанції та не були предметом розгляду, при цьому зазначені апелянтом у апеляційній скарзі причини не подання вказаних доказів до суду першої інстанції, не є винятковими, колегія суддів не приймає ці докази до розгляду .
Щодо зустрічних вимог ОСОБА_2 про вселення.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки суд дійшов висновку про ухвалення рішення про припинення права власності відповідача на належну йому 1/6 частку спірної кватири, то його вимоги по зустрічному позову не підлягають задоволенню, оскільки з набранням цим рішенням законної сили, право власності відповідача на відповідну частку спірної квартири припиняється.
Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції по наступних підставах.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Враховуючи, що рішенням суду припинено частку позивача за зустрічним позовом у спірному майні з виплатою компенсації за таку частку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Щодо клопотання про виклик та допит в якості свідка ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 69 ЦПК України свідком може бути кожна особа, якій відомо будь-які обставини, що стосуються справи.
Відповідно до ст. 92 ЦПК України сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Як передбачено п.6 ч.1 ст. 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи висловити свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст. 365 ЦПК України).
За правилами частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, представник ОСОБА_2 адвокат Дубинський В.М. в прохальній частині відзиву просив суд викликати в судове засідання та допитати в якості свідка ОСОБА_3
14.11.2024 адвокат Дубинський В.М. подав до суду заяву, в якій просив допитати в якості свідка ОСОБА_3 .
У зустрічній позовній заяві містилось клопотання про виклик та допит в якості свідків наступних осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
В судовому засіданні, призначеному на 24.04.2024, за клопотанням представника відповідача за первісним позовом адвоката Дубинського В.М. було допитано в якості свідка ОСОБА_2 , що підтверджуєтся протоколом судового засідання від 24.04.2024 та присягою свідка від 24.04.2024.
Під час судового засідання 24.04.2024 адвокатом Дубинським В.М. клопотань про виклик та допит в якості інших свідків заявлено не було.
В судовому засіданні, призначеному на 01.08.2024 ОСОБА_2 було заявлено клопотання про виклик та допит інших свідків, яке судом залишене без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом не було порушено норм процесуального права щодо виклику та допиту свідків.
Подана з апеляційною скаргою заява про виклик та допит свідків є необґрунтованою з огляду на ті обставини, що в ній не зазначено, які саме обставини відомі свідкам, і які конкретно обставини справи зможуть підтвердити свідки, які зазначені у заяві про виклик свідків.
Щодо вимоги у відзиві на апеляційну скаргу про стягнення витрат на правову допомогу.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Зазначене узгоджується із положенням частини першої статті 182 ЦПК України про те, що учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань при розгляді справи судом.
Тобто саме зацікавлена сторона повинна вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Інтереси ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Шульга П.М. на підставі укладеного між позивачем за первісним позовом та адвокатом Договору про надання правової допомоги від 09.06.2023 та Додаткової угоди до Договору від 26.09.2024.
Умовами Додаткової угоди укладеної між сторонами 26 вересня 2024 року передбачено, що розмір гонорару адвоката у суді апеляційної інстанції у справі № 711/7549/23 складає 20 000,00 грн.
На підтвердження взаєморозрахунків між адвокатом та позивачем за первісним позовом, до відзиву на апеляційну скаргу додано платіжну інструкцію №МВ11453177 від 27.09.2024 на суму 20 000,00 грн.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Приймаючи до уваги надані представником ОСОБА_1 - адвокатом Шульгою П.М. докази, а також враховуючи принципи співмірності та критерії розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу та значимості таких процесуальних дій у справі, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дубинського Віктора Михайловича - залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про вселення - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 3000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Н.І. Гончар
Т.Л. Фетісова
/повний текст постанови суду виготовлений 18 жовтня 2024 року/