Справа № 527/374/24 Номер провадження 22-ц/814/2829/24Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т.В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
10 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Кузнєцової О.Ю., Панченка О.О.,
за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лобач Ігор Анатолійович, на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року та на додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,-
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.
В обґрунтування позову зазначено, що 12 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики № 06Ф, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти в розмірі 277800,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 10000,00 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у строк не пізніше 12 січня 2024 року. У порушення умов договору, 12 січня 2024 року відповідач не повернув позивачу грошові кошти зазначені у договорі та його заборгованість за договором, станом на день складання позовної заяви, становить 381000,00 грн, що за комерційним курсом АТ КБ «ПриватБанк» становить 10000,00 доларів США. Окрім того, станом на дату укладення договору позики, відповідач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . В умовах договору позики відсутнє застереження, що кошти у позику ОСОБА_2 отримав для особистих потреб.
Посилаючись на те, що відповідачі несуть солідарну відповідальність за невиконання умов договору позики, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 06Ф від 12 січня 2022 року у загальному розмірі 381000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 06Ф від 12 січня 2022 року в розмірі 345924,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3459,00 грн.
В задоволенні позову до ОСОБА_3 відмовлено.
В обґрунтування судового рішення місцевим судом зазначено, що враховуючи те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти, належним чином не виконав зобов'язання з повернення позики в розмірі та у строк встановлені у договорі, тому грошові кошти в сумі 345924,00 грн підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 . Разом з тим, позовні вимоги в частині солідарного стягнення боргу з ОСОБА_3 до задоволення не підлягають, у зв'язку з недоведеністю факту укладення договору позики ОСОБА_2 та отримання ним грошових коштів за ним в інтересах сім'ї.
Короткий зміст заяви про відшкодування судових витрат
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду із заявою про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій прохав суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 50000,00 грн.
Короткий зміст додаткового рішення
Додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, а саме стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
З рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 та додатковим рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року у частині незадоволених вимог не погодився ОСОБА_1 та оскаржив їх в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційні скарги, в яких прохав суд: скасувати рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 і ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення позову, шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №06Ф від 12 січня 2022 року у розмірі 345924,00 грн та вирішити питання про розподіл судових витрат; додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року
На думку ОСОБА_1 , рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 є прийнятим з порушенням вимог матеріального та процесуального права.
Позивач зауважує, що на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а тому враховуючи перебування ОСОБА_2 під час отримання спірних грошових коштів у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , то на останню також поширюється обов'язок щодо їх повернення.
Також зазначено, що договір позики був укладений ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, оскільки спірні грошові кошти були спрямовані на розвиток власного бізнесу - Фермерського господарства «Коніщук», власником якого на час розгляду справи є ОСОБА_3 .
Крім того, місцевим судом було неправомірно відмовлено позивачу у задоволенні заяви про виклик свідків, а також при ухваленні оскаржуваного рішення не було взято до уваги й інші подані письмові докази - пояснення інших кредиторів ОСОБА_2 , копії електронного листування.
Узагальнені доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року
На думку позивача, суд першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні неправомірно та необґрунтовано зменшив розмір витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу, а тому таке втручання у договірні відносини між клієнтом та Адвокатським об'єднанням «Мистецтво права» суперечить принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Крім того, зауважено, що ОСОБА_2 як відповідач у справі, який заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не довів неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу шляхом надання відповідних доказів, не обґрунтував належним чином зменшення розміру витрат до суми 5 000,00 грн.
Щодо доводів, викладених ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року
На думку відповідача, рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року є законним та обґрунтованим, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами укладення ним договору позики саме в інтересах сім'ї, а не у власних, не пов'язаних із сім'єю інтересах самого позичальника, як і не підтверджено дійсне використання одержаних за договором коштів в інтересах сім'ї, а не у власних, не пов'язаних із сім'єю інтересах одного з подружжя, за відсутності письмової згоди його дружини.
Позичальник вважає, що у ОСОБА_3 відсутні правові підстави щодо солідарного обов'язку повернення боргу за договором позики, а він, як учасник зобов'язальних правовідносин, особисто має відповідати за повернення предмета позики.
Щодо доводів, викладених ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року
На думку відповідача, додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року ухвалено з правильним встановленням місцевим судом всіх обставин справи та є прийнятим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню.
ОСОБА_2 зазначає, що він не погоджуючись із заявленим позивачем розміром судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених останнім під час розгляду справи місцевим судом, звернувся до суду першої інстанції із мотивованим клопотанням про зменшення розміру їх відшкодування, що, зокрема, пов'язано з відсутністю достатніх доказів їх понесення.
Також відповідачем наголошено, що позивач є вільним у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
Представник ОСОБА_1 - адвокат Лобач І.А., взявши участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, підтримав вимоги поданих апеляційних скарг та прохав їх задовольнити з огляду на викладені у них доводи.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Костенко О.О. під час судового засідання заперечувала проти задоволення апеляційних вимог позивача та прохала оскаржувані рішення залишити без змін.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у поданих до суду апеляційної інстанції заявах, зокрема, прохали суд здійснити розгляд справи за їх відсутності. Крім того, відповідачі зазначили про невизнання ними апеляційних скарг позивача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача та представника ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, приходить до такого висновку.
Щодо меж перегляду рішення місцевого суду
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року стосуються виключно незадоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , то в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для перегляду оскаржуваного рішення в іншій частині.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 січня 2022 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_2 (позичальником) було укладено договір позики № 06Ф, за умовами якого позикодавець передає позичальнику грошові кошти в розмірі 277800,00 грн, що на момент укладення договору дорівнює еквіваленту суми 10000,00 доларів США. Сторони домовилися про те, що остаточний розрахунок за цим договором має бути здійснено не пізніше 12 січня 2024 року (а.с. 13-18).
Згідно наданих копій платіжних інструкцій, ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 грошові кошти у загальному розмірі 277800,00 грн, шляхом здійснення двох транзакцій по 138900,00 грн кожна (а.с. 17-18).
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Матеріально-правовий зміст обов'язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб'єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.
Аналізуючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не виконав зобов'язання щодо повернення грошових коштів у строк, визначений договором позики від 12 січня 2022 року, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за указаним договором є обґрунтованими.
Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладений другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Лише поєднання вказаних умов дає підстави кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника).
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, та Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10, від 31 січня 2023 року у справі № 369/1229/20.
З матеріалів справи вбачається, що правова природа укладеного між сторонами договору є зобов'язанням, яке випливає з договору позики, за яким борг не повернуто.
Зі змісту договору позики вбачається, що стороною договору є ОСОБА_2 , який визнав отримання грошових коштів у борг та обов'язок їх повернути. Будь-яких відомостей та доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 була обізнана про укладення її колишнім чоловіком договору позики, не заперечувала проти такої позики, а також, що ці кошти ОСОБА_2 використав в інтересах сім'ї, зокрема для створення фермерського господарства, матеріали справи не містять, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем, що внаслідок укладення ОСОБА_2 договору позики виникло зобов'язання в інтересах сім'ї є правильним.
Перебування відповідачів на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов'язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім'ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім'ї.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц.
Отже, за змістом наведених висновків у спорах цієї категорії підлягають доказуванню на загальних підставах дві обставини: договір позики укладений другим із подружжя в інтересах сім'ї; кошти, одержані за договором, використані в інтересах сім'ї.
Слід звернути увагу, що договір позики не містить відомостей щодо мети отримання спірних коштів, тому встановити взаємозв'язок між отриманими коштами та розвитком фермерського господарства не є можливим.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей того, що ОСОБА_1 є членом інвестиційного альянсу приватних інвесторів та надані ним кошти спрямовувалися на розвиток бізнесу відповідачів - ФГ «Коніщук», оскільки на підставі лише нотаріально засвідченого підпису фізичної особи, яка підписала заяву з викладом відповідної інформації даний факт неможливо встановити.
Також колегія суддів зауважує, що подані до суду першої інстанції заяви фізичних осіб щодо надання ними коштів ОСОБА_2 для розвитку бізнесу останнього не доводять факту вчинення позивачем аналогічних дій, оскільки стосуються інших правочинів, зв'язок між якими не встановлений за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів.
Надані матеріали листування ОСОБА_2 за допомогою месенджера у групі «Ферма&Alliance» не встановлює факту використання спірних коштів з метою інвестування підприємницької діяльності останнього, оскільки відомості про залучення позивача, а також його спілкування з відповідачем воно не містить, а тому не береться судом до уваги.
Твердження позивача про те, що відповідачі у цій справі мають спростувати презумпцію спільності майна подружжя є хибним, так як предметом спору у цій справі є вимога про стягнення коштів, отриманих за договором позики, а не вимога про поділ спільного майна подружжя.
Слід зауважити, що місцевим судом було відмовлено у задоволенні клопотання про виклик свідків, натомість позивач, не погоджуючись з даним процесуальним рішенням, під час подання апеляційної скарги не клопотав про їх допит під час перегляду справи апеляційним судом, натомість з відповідним клопотанням звернувся лише у переддень розгляду справи по суті - 09 жовтня 2024 року. Подаючи клопотання про виклик свідків, позивач не зазначив, які саме відомості можуть підтвердити вказані ним фізичні особи, та яке значення вони мають саме для розгляду даної справи, з огляду на умови укладеного між позикодавцем та позичальником договору.
З огляду на надані сторонами справи докази, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що заборгованість за договором позики має бути відшкодована за рахунок позичальника, оскільки позивачем не було доведено наявність фактів, які б свідчили про стягнення спірних коштів у солідарному порядку.
Щодо додаткового рішення місцевого суду
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З аналізу матеріалів справи вбачається, що у поданій позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, на професійну правничу допомогу становить 50000,00 грн (а.с. 06).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19.
Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв'язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
У той же час, згідно частини другої статті 134 ЦПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відтак, з аналізу вказаної правової норми вбачається, що у випадку неподання стороною справи попереднього розрахунку суми судових витрат, суд не зобов'язаний з цих підстав відмовляти у їх стягненні, оскільки законодавець надав відповідне право суду.
Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача долучив до заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу наступні докази: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Лобачем І.А.; копію договору про надання правничої допомоги №AL-3101/2024-6 від 31 січня 2024 року, укладеного між АО «Мистецтво права» в особі партнера АО Лобача І.А. та клієнтом ОСОБА_1 , пунктом 5.3 якого узгоджено, що розмір гонорару та порядок його оплати визначається сторонами окремо у дорученні до цього договору та не залежить від досягнення або недосягнення АО позитивного результату; згідно копії доручення №1 до договору № AL-3101/2024-6 від 31 січня 2024 року правова допомога передбачає: підготовку та подання позовної заяви, та представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції; вартість правової допомоги становить 50000,00 грн; копію акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 13 травня 2024 року, який містить перелік наданих послуг, а також загальну їх вартість - 50000,00 грн.
Також представником позивача було подано із заявою сертифікати про підвищення кваліфікації адвоката, що згідно статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний, зокрема, підвищувати свій професійний рівень.
Не погодившись з розміром гонорару, а також порядком його нарахування, зокрема відсутності детального опису робіт, ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду із клопотанням про зменшення розміру відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, в якому прохав суд зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У додатковій постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року у справі № 357/8695/23 зазначено, що для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.
У постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц, від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 зауважено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Таким чином, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності справи, юридичної кваліфікації адвоката, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, частковість задоволення позовних вимог, заперечення ОСОБА_2 , а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законні та обґрунтовані судові рішення.
Отже, апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лобач І.А., слід залишити без задоволення, а рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року та додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року - без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Лобач Ігор Анатолійович - залишити без задоволення.
Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року та додаткове рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 04 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2024 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді О.Ю. Кузнєцова
О.О. Панченко