Справа № 534/1460/23 Номер провадження 22-ц/814/3100/24Головуючий у 1-й інстанції Куц Т.О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
10 жовтня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,
за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кириченко Галина Володимирівна, на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року (повний текст рішення складено 10 червня 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання членами сім'ї наймача квартири,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання членами сім'ї наймача квартири.
В обґрунтування позову зазначено, що 05 червня 2023 року позивачі дізналися про те, що 01 червня 2023 року їх було знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за одноосібною заявою власника помешкання - ОСОБА_4 . Позивачі вказують, що не були обізнані про те, що відповідач є одноосібним власником вказаної квартири на підставі свідоцтва про право власності, виданого у квітні 2004 року Комсомольською міською радою.
Вищезазначена квартира у 1980 році була надана у користування сім'ї Полякових на підставі ордеру, до якого в якості членів сім'ї були включені ОСОБА_6 , дружина - відповідач ОСОБА_4 , їх доньки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . На підставі зазначеного ордеру у 1980 році сім'я Полякових у складі 4 членів сім'ї вселилися до квартири, зареєструвавши свої місце проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_9 , місце проживання якої після ОСОБА_10 було зареєстроване за місцем проживання матері за адресою спірної квартири.
22 листопада 1991 року позивачі ОСОБА_11 (дівоче прізвище - ОСОБА_12 ) і ОСОБА_2 уклали шлюб. Як член сім'ї, ОСОБА_2 через деякий час вселився після укладення шлюбу у спірну квартиру та зареєстрував своє місце проживання у ній.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, у зв'язку з чим він був знятий з реєстрації місця проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_2 народилася донька - позивач ОСОБА_1 , місце проживання якої після народження також було зареєстроване за місцем проживання батьків за адресою спірної квартири.
У 1998 році донька відповідача ОСОБА_4 та сестра позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_13 виїхала на постійне проживання до держави Ізраїль, знявшись з реєстрації місця проживання за адресою спірної квартири.
За викладених обставин станом на момент приватизації квартири (березень-квітень 2004 року) мали право користування нею, як такі, що вселилися на законних підставах та постійно проживали в ній, та, відповідно, мали право на приватизацію житла, були наступні особи: позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 .
Навесні 2004 року відповідач ОСОБА_4 запропонувала ОСОБА_2 , ОСОБА_3 знятися з реєстрації у квартирі разом з їх неповнолітніми на той час дітьми, посилаючись на те, що розмір нарахувань комунальних платежів, виходячи з кількості зареєстрованих мешканців, почав становити значний тягар для сім'ї. Сім'я ОСОБА_11 погодилися і 24 березня 2004 року позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та за заявою останніх їх неповнолітня донька ОСОБА_14 і малолітня донька ОСОБА_1 знялися з реєстрації місця проживання у спірній квартирі, не припиняючи постійно проживати в ній.
Зазначають, що коли вони дізнались у червні 2023 року про те, що вони зняті з реєстрації, зрозуміли, що після їх зняття з реєстрації у 2004 році ОСОБА_4 зареєструвала право власності на квартиру, у зв'язку з чим позивачі були позбавлені можливості скористатися правом на приватизацію спірного майна.
У зв'язку з вищевикладеним, після подання заяви про зміну предмета позову, позивачі прохали суд: визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_1 членами сім'ї наймача квартири за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 ; визнати незаконним та скасувати розпорядження органу приватизації Комсомольської міської ради народних депутатів Полтавської області від 01 квітня 2004 року №205; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, видане 01 квітня 2004 року Комсомольською міською радою Полтавської області на ім'я ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Горішньоплавнівської міської ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло та визнання членами сім'ї наймача квартири відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивачами було пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
З рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року не погодилася ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу в якій прохала, зокрема, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи, викладені в апеляційній скарзі
На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, оскаржуване рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним і необґрунтованим.
Крім того, у додаткових поясненнях було зауважено, що висновок місцевого суду про пропуск строку позовної давності ґрунтується виключно на припущеннях, оскільки доказів вказаного матеріали справи не містять.
Також з наданих органом місцевого самоврядування документів вбачається, що ОСОБА_4 була саме наймачем спірного помешкання, оскільки в документах на приватизацію квартири їй було надано такий статус.
Щодо доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що вона не була визнана наймачем квартири, в тому числі в порядку статті 106 ЖК України, оскільки була вселена до спірного помешкання як член сім'ї наймача - дружини ОСОБА_6 .
Відповідач наголошує, що позивачі були обізнані з 2005 року про здійснення нею приватизації спірної квартири, оскільки під час реєстрації місця проживання останніх за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач, як власник квартири, надавала згоду на вчинення таких дій 26 січня 2005 року та 13 квітня 2005 року.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
Представник ОСОБА_1 - адвокат Кириченко Г.В. підтримала подану апеляційну скаргу та прохала задовольнити її, наголошуючи на помилковості висновків місцевого суду щодо строку позовної давності, а також невизнання факту належності позивача до сім'ї наймача спірного помешкання.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримали подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу та прохали її задовольнити, наголошуючи на незаконності оскаржуваного судового рішення.
Представник ОСОБА_4 - адвокат Мілінський І.М. під час судового засідання заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи на правильність застосування місцевим судом наслідків спливу позовної давності.
ОСОБА_5 у поданій до суду апеляційної інстанції заяві заперечувала проти задоволення апеляційних вимог ОСОБА_1 та прохала суд розгляд справи проводити за її відсутності.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а також пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Щодо меж перегляду рішення місцевого суду
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки з апеляційною скаргою до суду звернулася лише ОСОБА_1 , а інші позивачі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не скористалися правом на апеляційне оскарження рішення місцевого суду, то колегія суддів переглядає рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року лише щодо особи, яка подала апеляційну скаргу.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у березні 2004 року ОСОБА_4 , як наймач квартири, звернулася до квартирного бюро із заявою щодо оформлення у приватну власність спірної квартири (т.1, а.с. 61).
Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї та прописку, що була видана ОСОБА_4 , на останню відкрито особовий рахунок та вона єдина, хто проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; у графі «сімейні відносини з особою, на ім'я якої відкрито особовий рахунок» - наймач (т.1, а.с. 62).
З довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - ОСОБА_4 (т.1, а.с. 60).
Розпорядженням органу приватизації Комсомольської міської Ради народних депутатів Полтавської області від 01 квітня 2004 року прохання наймача ОСОБА_4 щодо квартири, в якій вона мешкає: АДРЕСА_1 , задоволено і передано вказану квартиру в приватну власність (т.1, а.с. 59).
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 01 квітня 2004 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_4 , вказане свідоцтво було видане на підставі розпорядження від 01 квітня 2004 року за № 205 (т.1, а.с. 58-59).
Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_15 були зняті з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , 01 червня 2023 року на підставі заяви власника житла ОСОБА_4 (т.1, а.с. 6-7, 50-55).
З наданих до місцевого суду копій документів вбачається, що ОСОБА_16 (після одруження ІНФОРМАЦІЯ_4 з ОСОБА_2 - ОСОБА_11 ) є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_4 (т.1, а.с. 04).
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно відомостей про народження (т.1, а.с. 12).
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо строку на апеляційне оскарження рішення та подання пояснень
У поданій апеляційній скарзі позивач наголошувала на суттєвому обмеженні у часі для складання апеляційної скарги та прохала суд надати дозвіл на подання додаткових пояснень до апеляційної скарги, що мотивовано отриманням копії оскаржуваного судового рішення представником особи, яка подала апеляційну скаргу, лише 08 липня 2024 року, натомість в Єдиному державному реєстрі судових рішень оскаржуване рішення місцевого суду стало загальнодоступним лише 09 липня 2024 року.
Згідно частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що повний текст рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року було складено 10 червня 2024 року, а відтак останнім днем подання апеляційної скарги у межах строків на оскарження рішення місцевого суду є 10 липня 2024 року.
Нормами цивільного процесуального законодавства передбачено, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п'ята статті 174 ЦПК України).
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що нормами ЦПК України передбачено, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження (частина перша статті 364 ЦПК України). Чинними нормами ЦПК України не передбачено з метою доповнення апеляційної скарги подання додаткових письмових пояснень, на подання яких суд має надати дозвіл.
Крім того, щодо строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції слід наголосити, що учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (частина друга статті 354 ЦПК України). Отже, у випадку невручення у день проголошення або складення судового рішення, особа, яка бажає його оскаржити в апеляційному порядку, з метою дотриманням принципу забезпечення права на апеляційне оскарження та можливості складення належної якості процесуального документу, має право заявити клопотання про поновлення строку на його оскарження.
Положеннями частини п'ятої статті 368 ЦПК України передбачено порядок надання пояснень особою, яка подала апеляційну скаргу під час судового засідання, тому ОСОБА_1 має право самостійно або через свого представника надати пояснення суду, а в разі необхідності - додаткові пояснення, під час розгляду справи у судовому засіданні, що й було реалізовано останньою під час розгляду справи по суті у судовому засіданні, де адвокат Кириченко Г.В. надала пояснення по суті спору та незгоди із рішенням місцевого суду.
Щодо строку позовної давності
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частини перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Положеннями глави 19 ЦК України встановлено загальне правило про поширення позовної давності на всі цивільно-правові вимоги, окрім тих, що як виняток зазначені у статті 268 ЦК України.
Так, у частині першій статті 268 ЦК України законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У частині другій статті 268 ЦК України закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 592/5594/20 судом виснувано правовий висновок, що по своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва не може бути ототожнена та/або кваліфікована як негаторний позов, а тому на спірні правовідносини поширюються положення інституту позовної давності.
З урахуванням правових висновків Верховного Суду, до позовних вимог про визнання незаконними/недійсними та скасування розпорядження органу приватизації і свідоцтва про право власності також поширюються положення інституту позовної давності.
У вищевказаній постанові зазначено, що при визначенні початкового моменту відліку позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивачів, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Розумність характерна та властива для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення норм, що здійснюється при вирішенні спорів.
Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об'єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій. Спірними правовідносини можуть вважатися протягом строку позовної давності, а випадку, якщо зацікавлені особи не звернулися до суду за захистом своїх прав у передбачений законом строк, правовідносини набувають ознак стабільності та передбачуваності.
З урахуванням того, що спірні розпорядження органу приватизації та свідоцтво про право власності були видані 01 квітня 2004 року, при цьому особа, яка подала апеляційну скаргу досягла повноліття у лютому 2013 року, а з позовом позивачі звернулися у липні 2023 року, законним та обґрунтованим слід визнати висновок суду першої інстанції про пропуск позивачами позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, що з урахуванням заяви ОСОБА_4 про застосування наслідків спливу позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження органу приватизації, і визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності.
Позивачі не повідомляли суд про наявність поважних причин, які об'єктивно перешкоджали їм звернутись до суду за захистом їхніх прав у межах позовної давності (частина п'ята статті 267 ЦК України), вважали, що такий строк ними не пропущено.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - 26 січня 2005 року, ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_5 , а ОСОБА_15 , яка є дочкою ОСОБА_1 (т.1, а.с. 12) - 11 лютого 2020 року були зареєстровані за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Пунктом третім Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 35, передбачено, що місцем проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Крім того, із затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 зразка заяви про реєстрацію місця проживання вбачається, що необхідна згода власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації. Також відповідальний працівник органу реєстрації зобов'язаний заяву прийняти, а документи - перевірити. Відтак, без участі власне самого заявника і ОСОБА_4 , та без подання останньою відповідних документів, що підтверджують її, у даному випадку, право власності на спірну квартиру (зокрема, свідоцтво про право власності) орган реєстрації позбавлений був можливості спершу прийняти заяву, а потім зареєструвати місце проживання позивачів за адресою: АДРЕСА_1 .
Про обізнаність з 2004 року позивачів про належність відповідачу на праві приватної власності спірної квартири наголошувала й ОСОБА_5 , яка є дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
З урахуванням віку ОСОБА_1 під час реєстрації місця її проживання, слід наголосити, що відповідно до статті 154 СК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина.
Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Враховуючи норми права, а також беручи до уваги матеріали справи, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що позивачі могли довідатися про порушення свого права під час здійснення їх реєстрації місця проживання у 2005 році, а тому судом першої інстанції правомірно було застосовано наслідки спливу позовної давності, про що попередньо заявляла відповідач.
Щодо інших доводів особи, яка подала апеляційну скаргу
Статтею 61 ЖК Української РСР передбачено, що договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
З огляду на вище зазначену норму матеріального права вбачається, що наймачем є особа, яка є стороною договору найму жилого приміщення та на ім'я якої видано ордер.
Згідно статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача.
Оскільки первісний наймач спірного помешкання помер, що не заперечується учасниками справи, то відповідач - ОСОБА_4 , як член сім'ї наймача (дружина померлого), мала право вимагати визнати її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення, відомості про що матеріали справи не містять.
Відповідно статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Отже, право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» (зі змінами) вказано, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Аналізуючи матеріали справи вбачається, що ОСОБА_1 не надала належних доказів на підтвердження факту ведення спільного господарства із ОСОБА_4 , яка, на думку скаржника, була наймачем спірного помешкання.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив надані сторонами докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кириченко Г.В., слід залишити без задоволення, а рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року - без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесені сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрати у вигляді судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кириченко Галина Володимирівна - залишити без задоволення.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 02 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 жовтня 2024 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
О.О. Панченко