Житомирський апеляційний суд
Справа №276/688/24 Головуючий у 1-й інст. ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М.
Категорія 96 Доповідач Трояновська Г. С.
17 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого- судді Трояновської Г.С .
суддів: Микитюк О.Ю., Коломієць О.С.
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі цивільну справу №276/688/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, з участю третьої особи - приватного нотаріусу Житомирського районного нотаріального округу Кулініч Наталії Адамівни
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 червня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Збаражського А.М. у смт Хорошів,
У березні 2024 року адвокат Соломонюк С.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт непроживання ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 , разом із його батьком ОСОБА_4 на момент смерті (відкриття спадщини), тобто 08.02.2023 та протягом двох років до його смерті; встановити факт, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, хто прийняв спадщину за своїм померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 батьком ОСОБА_4 .
В обґрунтування позовних вимог вказав, що ОСОБА_4 належали на праві власності земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,3763 га, кадастровий номер 1822386800:06:000:0181, та площею 0,6913 га, кадастровий номер 1422083300:01:000:0947, розташовані на території Іршанської територіальної громади (попередньо Шершнівська сільська рада).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер та після його смерті відкрилася спадщина. Спадкоємцями першої черги щодо майна померлого є його сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
При зверненні до нотаріуса із заявою, щодо прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначені земельні ділянки, ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки разом із батьком ОСОБА_4 на день його смерті був зареєстрований ОСОБА_2 , який є сином спадкодавця та є таким, що можливо прийняв спадщину за законом відповідно до ст.1268 ЦК України. Зазначив, що ОСОБА_2 не проживав зі спадкодавцем ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 на час відкриття спадщини, а також за останні два роки до смерті. Виходячи із наведеного, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заочним рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 червня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 адвокат Соломонюк С.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Зокрема, зазначає, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020року у справі №569/15147/17.
Вказує, що факт непроживання ОСОБА_4 разом із ОСОБА_4 на момент його смерті надасть право позивачу реалізувати своє право на спадкування після смерті його батька.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В суді апеляційної інстанції адвокат Соломонюк С.А. та ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Інші учасники справи до апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України).
Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що батькові сторін - ОСОБА_4 на праві власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №770337, виданого Коростенською райдержадміністрацією 15.10.2008, належали земельні ділянки з кадастровими номерами 1822386800:06:000:0181 та 1422083300:01:000:0947 загальною площею 3,0048 га, з цільовим призначенням - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Шершнівської сільської ради (а.с. 73).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Новоборівської селищної ради Житомирської області, актовий запис № 15(а.с.56).
21.02.2023 приватним нотаріусом Кулініч Н.А. на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, відкрито спадкову справу № 11/2023 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , що підтверджується копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №71561218 від 21.02.2023 року (а.с.55).
Спадкоємцями першої черги щодо майна померлого ОСОБА_4 є дружина - ОСОБА_5 , сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Дружина померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , будучи спадкоємцем за законом, від прийняття спадщини відмовилась на користь ОСОБА_1 , про що свідчить наявна в матеріалах спадкової справи заява ОСОБА_5 від 10.03.2023 (а.с.62зв).
02.02.2024 приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Кулініч Н.А. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 35/02-31, якою відмовлено ОСОБА_1 в оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкові земельні ділянки після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки крім нього, іншим спадкоємцем, який також прийняв спадщину за законом, є син спадкодавця ОСОБА_2 відповідно до ст. 1268 Цивільного кодексу України, як такий, що зареєстрований із спадкодавцем ОСОБА_4 на день його смерті (а.с. 74-75).
Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 вказав, що відповідач ОСОБА_2 фактично не прийняв спадщину, оскільки за два роки і на час смерті не проживав із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно довідки виконкому Новоборівської селищної ради Житомирського району Житомирської області № 136/08-10 від 22.02.2023 року ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно був зареєстрований та проживав по день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . На день його смерті в будинку були зареєстровані та проживали - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.63).
Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства в АДРЕСА_1 від 20.03.2023 року встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за вказаною адресою не проживають останні два роки (а.с.14).
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства в АДРЕСА_1 від 12.02.2024 року встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за цією адресою не проживає останні три роки (а.с.15).
Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги щодо встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та факту, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, хто прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , не є належним способом судового захисту позивача у розумінні статті 16 ЦК України. Вказане є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.
Так, відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
Спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).
Частинами першою та третьою статті 1268, частиною першою статті 1269, частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, або, в разі відсутності наведених вище обставин, поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України позивач викладає свої вимоги щодо предмета позову та їх обґрунтування.
У справі, яка переглядається, суд встановив, що на день смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 був зареєстрований за місцем фактичного проживання спадкодавця по АДРЕСА_1 .
Проте, фактичне місце проживання відповідача ОСОБА_2 було відмінним від місця реєстрації, оскільки останні роки до смерті батька і на день його смерті, він не проживав разом з ним за цією адресою, що підтверджується актами обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства в АДРЕСА_1 від 20.03.2023 та від 12.02.2024, довідкою виконкому Новоборівської селищної ради Житомирського району Житомирської області № 136/08-10 від 22.02.2023 року, показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .
Зазначене свідчить про те, що в контексті положень частини 3 статті 1268 ЦК України відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 прийняв спадщину, що відкрилась після смерті батька.
Звертаючись із позовними вимогами про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем та факту, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, хто прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_1 фактично намагався довести те, що лише він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 , що дає йому оформити право власності на спадкове майно в порядку спадкування в повному обсязі спадкової маси.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20, на яку обгрунтовано посилався суд першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення факту неприйняття спадщини у зв'язку із не проживанням зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є способом захисту, який не ґрунтується на законі.
Тому суд першої інстанції правильно визначив, що вимоги про встановлення факту непроживання відповідача ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачем спадщини після померлого батька (факту, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом) є неналежним способом захисту, який не передбачений положеннями статті 16 ЦК України та не зумовлює захисту порушеного права.
Відмова у задоволенні позову у зв'язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
З огляду на викладене, судом у задоволенні позовних вимог про встановлення факту непроживання відповідача ОСОБА_2 із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини та факту, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, обґрунтовано відмовлено у зв'язку із застосуванням позивачем способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі адвоката Соломонюка С. А. та його поясненнях в суді апеляційної інстанції на постанову Верховний Суд від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) як на підставу для задоволення позову, є безпідставними, оскільки у зазначеній постанові висловлено правову позицію стосовно того, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Тобто, особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Така правова позиція є усталеною, а подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19, про що обгрунтовано й зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Проте, представник відповідача адвокат Соломонюк С.А. не звернув увагу на ту обставину, що у справі, на яку він посилається (№ 569/15147/17) Верховний Суд у своїй постанові від 21 жовтня 2020 року дійшов висновку, що правильним є висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні зустрічного позову про встановлення факту непроживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини у зв'язку із застосуванням позивачами способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонами надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Керуючись ст. ст. 258, 374, 375, 381,382,383,384, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Заочне рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 24 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21.10.2024.
Головуючий Судді: