Україна
Харківський апеляційний господарський суд
"12" грудня 2007 року Справа № 33/126-07
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Погребняк В.Я., судді Істоміна О.А.(доповідач), Лащенко Л.Д.
при секретарі Андросовій О.В.
за участю представників сторін:
за участю представників сторін :
позивача - Кудрявцева П.М., дов.№07/39 від 09.02.07 р. (копія у справі)
відповідача - Соболєвої Я.С., дов. №47 від 20.04.07 р. (копія у справі)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Вовчанського підприємства теплових мереж (вх. № 2619Х/2)
на рішення господарського суду Харківської області від 17 липня 2007 року по справі №33/126-07
за позовом Дочірнього підприємства "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ
до Вовчанського підприємства теплових мереж, м. Вовчанськ Харківської області
про стягнення 549566,83 грн., -
встановила:
У квітні 2007 року Дочірнє підприємство "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовом до Вовчанського підприємства теплових мереж про стягнення 549566,83 грн. заборгованості за договором комісії №12/04-290, укладеним між сторонами 01 жовтня 2004 року, оскільки відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.
Рішенням господарського суду Харківської області від 17 липня 2007 року (суддя Савченко А.А.) позов задоволено. Стягнуто з Вовчанського підприємства теплових мереж на користь Дочірнього підприємства “Газ-тепло» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України» 549566,83 грн. боргу, 5496,00 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач, Вовчанське підприємство теплових мереж, з рішенням господарського суду Харківської області від 17 липня 2007 року не згоден, надав апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить апеляційний суд зазначене рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Позивач, Дочірнє підприємство "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що, на його думку, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права повно і об'єктивно дослідив усі обставини справи, в зв'язку з чим просить рішення господарського суду від 17 липня 2007 року залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, між Дочірнім підприємством "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Вовчанським підприємством теплових мереж був укладений договір комісії №12/04-290 від 01 жовтня 2004 року. За умовами даного договору, комітент (позивач по справі) уповноважив, а комісіонер (відповідач по справі) прийняв на себе обов'язок протягом строку дії договору здійснювати діяльність по продажу обумовленої "теплової енергії" відповідно до умов даного договору в інтересах позивача, від свого імені та за рахунок позивача.
За актами приймання-передачі, копії яких наявні в матеріалах справи, позивач передав відповідний обсяг теплової енергії, а відповідач, в свою чергу, повинен був цей обсяг теплової енергії прийняти, як того вимагає пункт 4.1 зазначеного договору. Крім того, відповідно до пункту 4.7 договору відповідач повинен був забезпечити своєчасну оплату за спожиту теплову енергію згідно угодам, укладеним на виконання цього договору. Відповідач прийняв на себе поручительство (делькредере) перед позивачем за виконання споживачами зобов'язань за угодами (пункт 4.8 договору). Оплата за реалізовану відповідачем теплову енергію здійснюється споживачами на зазначений в договорі рахунок позивача грошовими коштами.
Дочірнє підприємство "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" передало Вовчанському підприємству теплових мереж теплову енергію в кількості 27845,870 гігакалорій на загальну суму 2673777,00 грн. в період з жовтня 2004 року по серпень 2005 року. Цей факт підтверджується копіями актів приймання-передачі, які долучені до матеріалів справи.
Згідно зі звітом комісіонера (відповідача по справі) за серпень 2006 року №08-3/290 від 31 серпня 2006 року зафіксована заборгованість відповідача за теплову енергію становить 549566,83 грн.
27 березня 2007 року комітентом (позивачем по справі) було направлено вимогу №54/11-518-1260 про оплату боргу внаслідок застосування делькредере в розмірі 549566,83 грн., але відповідач не сплатив борг, зазначений в звіті.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи та заслухавши присутніх представників сторін під час судового засідання, дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.
Так, відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання ті інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України також закріплено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодекс, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, що передбачено статтею 525 цього ж Кодексу.
Взагалі ж то, у разі поруки за принципом делькредере комісіонер зобов'язується перед своїм кредитором (комітентом) за третю особу, яка є боржником не комітента, а боржником самого комісіонера, і у разі невиконання угоди третьою особою, на комісіонера, який прийняв таку поруку, покладається обов'язок надати комітенту все те, що йому належить за невиконаним третьою особою зобов'язанням. Така ж думка наведена в постанові Вищого господарського суду України № 4/135 від 15 липня 2003 року.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні цілком обґрунтовано встановив, що твердження відповідача стосовно припинення зобов'язань за договором комісії в сумі 544516,03 грн. зарахуванням шляхом заліку зустрічних вимог на підставі заяви від 15 травня 2007 року, є безпідставними.
Згідно статей 203 Господарського кодексу України та 601 Цивільного кодексу України зарахування є способом припинення зобов'язання і можливе за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору, відносно характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами є спір щодо характеру зобов'язання Дочірнього підприємства "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за договором на переробку №17/04/289 від 01 жовтня 2004 року, його змісту та умов виконання в частині розрахунків.
Умовою, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням, є прозорість вимог, тобто коли між сторонами немає спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання. Якщо ж одна із сторін звернулась із заявою про зарахування, а інша сторона зобов'язання звернулась до суду з позовом про стягнення тієї суми, на яку проводиться зарахування зустрічної вимоги, тобто фактично наявним є протиставлення цій вимозі заперечення відносно характеру, терміну, розміру виконання тощо, спір підлягає вирішенню в судовому порядку.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зарахування може здійснюватись за заявою однієї зі сторін. Тобто, зобов'язання може, але не повинно припинятися за заявою однією зі сторін.
Крім того, щодо доказів, які свідчать про досягнення сторонами договору комісії згоди по суттєвим умовам договору (умови про ціну) слід зазначити, що умови стосовно ціни теплової енергії, яка передається комісіонеру, врегульовані 3-им розділом договору, де чітко вказано для яких категорій споживачів і по якій ціні передається теплова енергія.
Отже, колегія суддів вважає, що Вовчанським підприємством теплових мереж не було надано доказів, які б спростували доводи позивача, крім того відповідач визнає суму заборгованості перед позивачем, і тому його вимоги щодо скасування рішення задоволенню не підлягають.
Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що заперечення Вовчанського підприємства теплових мереж, наведені в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 17 липня 2007 року по справі № 33/126-07 відсутні.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -
постановила:
Апеляційну скаргу Вовчанського підприємства теплових мереж залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 17 липня 2007 року по справі № 33/126-07 залишити без змін.
Головуючий суддя В.Я. Погребняк
суддя О.А. Істоміна
суддя Л.Д. Лащенко