Справа № 347/1865/24
Провадження № 2/347/681/24
21 жовтня 2024 року м. Косів
Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Кіцули Ю. С.,
за участю: секретаря с/з Мошулі Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивач звернулася в суд із наведеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи його тим, що 09.08.2023 року між нею та відповідачем зареєстрований шлюб у Київському Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що було зроблено відповідний актовий запис за №955.
У шлюбі дітей у сторін немає.
Під час спільного проживання сімейне життя подружжя ОСОБА_3 не склалося. Останні пів року кожен жив своїм життям окремо та мав свої інтереси. В результаті цього, між подружжям виникали сварки, внаслідок чого їх подальше спільне життя і збереження шлюбу стало суперечити їх інтересам.
У зв'язку з цим позивач ОСОБА_1 пів року потому припинила з відповідачем ОСОБА_4 шлюбні стосунки, вони перестали вести спільне господарство і були змушені почати проживати окремо один від одного.
Спір стосовно майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 відсутній.
У зв'язку з вищевикладеним позивач просила розірвати шлюб, зареєстрований 09.08.2023 року у Київському Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (актовий запис №955), стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: оплату правової допомоги адвоката у розмірі 2000 гривень; судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 коп.; сервісний банківський збір у розмірі 21 гривня 80 коп.; витрати на відправку позовної заяви з додатками відповідачу через E-POST у розмірі 58 грн.50 коп.
Відповідачу було забезпечено право подати відзив на позовну заяву, однак такий не було подано.
Заяви, та клопотання учасників справи.
Позивач у судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву, в якій просила проводити розгляд справи без її участі. Позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі. (а.с. 25).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином (а.с.29, 40), про причину неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав. Однак подав письмову заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги визнав повністю.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 14.08.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 19.09.2024 року.
Ухвалою суду від 19.09.2024 року розгляд справи відкладено на 21.10.2024 року у зв'язку з неявкою відповідача.
Судом також було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі №347/1865/24 відповідача ОСОБА_2 (а.с. 21, 38).
Враховуючи те, що відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив та у строк встановлений судом відповідач відзив на позов не подав, відтак у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 09.08.2023 року, сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 09.08.2023 року у Київському Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) актовий запис №955 (а.с.26).
Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання особи від 03.01.2020 року № 12, ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).
Відповідно до інформації, наданої Вербовецьким старостинським округом Косівської міської ради, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 19).
Зміст спірних правовідносин.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з наміром позивача припинити шлюбні відносини з відповідачем.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».
Мотивована оцінка наведених учасниками справи аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, однак на даний час не підтримують шлюбних відносин та не проживають разом. Позивач ОСОБА_1 наполягає на розірванні шлюбу, про, що однозначно і категорично ствердила у тексті позовної заяви. Беручи до уваги взаємостосунки, що склалися між подружжям, небажання позивача надалі підтримувати сімейні взаємовідносини, а також те, що подальше сумісне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача, суд вважає, що позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.
Суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу; згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 115 СК України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача на її користь оплату правової допомоги адвоката у розмірі 2000 гривень.
Оцінюючи обґрунтованість заявлених вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд враховує, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
На підтвердження понесених витрат позивачем надано ордер № 1393365 про надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Кліменком В.П. (а.с.34) та копію типової форми № КО-1 до прибуткового касового ордеру № 21 у від 29.07.2024 року про оплату ОСОБА_1 правової допомоги за договором 21у/2024/29.07 на суму 2000 грн. (а.с.35).
Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 гривень.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Щодо вимоги позивача про відшкодування сервісного банківського збору витрат на відправку позовної заяви з додатками.
У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача сервісний банківський збір у розмірі 21 гривня 80 коп. та витрати на відправку позовної заяви з додатками відповідачу через E-POST у розмірі 58 грн.50 коп.
Ч.1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
В ухвалі від 06.05.2024 року про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення судового збору у справі №640/16655/21 Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що комісія за послуги банку та сервісний збір не входять до судового збору, а тому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
На підтвердження понесених витрат на поштові відправлення процесуальних документів відповідачу позивачем надано суду копії опису вкладення до цінного листа відповідачу через E-POST у розмірі 58 грн.50 коп.
З п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України вбачається, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, можуть належать поштові витрати, оскільки направлення учасникам справи заяв по суті справи, відносяться до витрат пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.
Отже, в частині стягнення з відповідача поштових витрат, ці позовні вимоги підлягають до задоволення.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 104, 110, 112, Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 89, 247, 263-265, 268, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ) про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 09.08.2023 року у Київському Відділі державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) актовий запис №955 - розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок, а також поштові витрати - витрати на відправку позовної заяви з додатками відповідачу через E-POST у розмірі 58 (п'ятдесят вісім) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Копію рішення після набрання ним законної сили направити до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 21 жовтня 2024 року.
Суддя Ю. С. Кіцула