Справа №463/4522/24
38
2/339/123/24
21 жовтня 2024 року м. Болехів
Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі :
головуючої судді Головенко О. С.
секретаря судового засідання Латик В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
22 травня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до Личаківського районного суду м.Львова про стягнення заборгованості в сумі 6400 доларів США, що становить 253856 грн.
Ухвалою суду від 24 травня 2024 року матеріали позовної заяви передано за підсудністю в порядку п.1, ч.1 ст. 31 ЦПК України на розгляд до Болехівського міського суду та поступили на розгляд суду 19 червня 2024 року.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 29 січня 2021 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики на суму 10000 доларів США терміном на 7 місяців, що підтверджується розпискою, в якій позичальник зобов'язався до 01 вересня 2021 року повернути кошти.
Частково кошти відповідачем повернуті, але заборгованість становить 6400 доларів США.
14 грудня 2023 року позивачем скеровано вимогу про повернення боргу рекомендованим листом, який відповідач відмовилася отримувати, чим не виконала погоджений сторонами строк зобов'язання щодо повернення боргу, ухиляється від повернення суми боргу, чим порушує взяті на себе зобов'язання? що й стало підставою звернення до суду.
21 червня 2024 року відкрито провадження та призначено перше судове засідання з викликом сторін.
Представник позивача, надавши пояснення, в подальшому подав заяву про розгляд справи без його участі (а.с.75).
Відповідач після ознайомлення з матеріалами справи 18 липня 2024 року (а.с.43-44), в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце цього засідання повідомлялася у встановленому законом порядку та не подала відзив на позовну заяву до суду .
Згідно ч.8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вислухавши вступне слово представника позивача, повно та всебічно з"ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, прийшов до наступного висновку.
Частиною першою ст. 15, ч.1ст. 16 ЦК України передбачено, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Встановлено, що спірні правові відносини між сторонами виникли з договірних відносин з приводу невиконання умов договору позики.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Встановлено, що 29 січня 2021 року позивач надав у борг відповідачу 10000 доларів США терміном на 7 місяців, що підтверджується розпискою, написаною власноруч ОСОБА_2 , оригінал якої позивач долучив до матеріалів справи (а.с.17, 72).
Згідно вказаної розписки позичальник зобов'язався до 01 вересня 2021 року повернути кошти. Частково кошти відповідачем повернуті, але заборгованість становить 6400 доларів США.
14 грудня 2023 року позивачем скеровано вимогу про повернення боргу рекомендованим листом, який відповідач не отримала (а.с.18, 9-12).
Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Допускається пред'явлення на підтвердження укладання договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Подібний правовий висновок щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11.
У постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 зазначено, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Як встановив суд, у вказаному спорі розписка про отримання у борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, позивачем підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.
Натомість, будь-які докази про повернення зазначених у розписці коштів в повному обсязі у матеріалах справи відсутні, відповідач ОСОБА_2 таких доказів не надала.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідачкою не виконано зобов'язання по поверненню позики у встановлений у договорі строк, а відтак заборгованість підлягає стягненню у примусовому порядку і у доларах США, як було погоджено сторонами договору при його укладенні.
Відтак, вимоги позовної заяви про стягнення заборгованості у сумі 6400 доларів США підлягають до задоволення, оскільки самою розпискою, яку підписала відповідач, передбачено умову стягнення заборгованості.
Також, разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, яка ухвалою від 01 серпня 2024 року задоволена частково.
В порядку забезпечення позову накладено арешт на нерухоме майно: домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Згідно з ч.1, 7, 8 ст.158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про необхідність ухвалення рішення щодо задоволення позову, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
Позивач, окрім того, просить стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати, що становлять 2538,56 грн. - за подання позовної заяви та підлягають задюволенню відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України .
Що ж стосуються вимог про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, то такі підлягають частковому задоволенню.
Згідно з п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн надано суду: договір про надання професійної правничої допомоги від 17 травня 2024 року №549, укладений між АО «СТАНДАРТ» та позивачем, детальний опис витрат на професійну правничу допомогу, рахунок №19092024/1, акт виконаних робіт від 19 вересня 2024 року (а.с.78-82).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, відповідач ОСОБА_2 подала заяву, в якій просить в задоволенні вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу відмовити, посилаючись на завищеність таких сум.
Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Таким чином, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обгрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, в детальному описі витрат на професійну правничу допомогу вказано, що надано послуг на 30000 грн, в тому числі: надання клієнту усної консультації та опрацювання документів наданих клієнтом 4500 грн; підготовка та подання позовної заяви про стягнення заборгованості 6000 грн; підготовка та подання заяви про забезпечення позову 4500 грн; підготовка та участь в судових засіданнях 13500 грн (03 липня 2024 року, 16 липня 2024 року, 18 липня 2024 року, 19 серпня 2024 року, 30 серпня 2024 року, 19 вересня 2024 року), підготовка та подання до суду клопотання про долучення доказів, скерування оригіналу розписки до суду 1500 грн.
Однак, з позовної заяви вбачається, що вона викладена всього на 5.5 одностороніх аркушах, заява про забезпечення позову на 3.5 односторонніх аркушах, де викладено в основному перелік законодавства.
До суду подано незначну кількість копій документів, а підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки практика по вказаній категорії справ є сталою та не потребує об'єктивної та нагальної необхідності для адвоката вивчати додаткові джерела права та інші обставини.
Окрім того, позивач не надав суду всі необхідні докази для вирішення спору, що стало підставою для неодноразового відкладення розгляду справи.
Враховуючи заперечення іншої сторони щодо розміру таких витрат, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, обсяг і складність виконаної адвокатом роботи та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин та підлягає до часткового задоволення на суму 6000 грн.
Також встановлено, що розгляд справи відбувався в режимі відеоконференції та відкладався з причин неподання представником позивача вчасно всіх документів, необхідних для розгляду справи, зокрема, орієнтовної вартості майна щодо якого вирішується питання про накладення арешту та щодо останньої проплати боргу і оригіналу розписки.
В зв"язку з чим судові засідання тривали недовго і вимоги щодо відшкодування витрат за участь в судових засіданнях за 03.07.2024, 19.08.2024, 30.08.2024 підлягають до часткового задоволення на суму 3000 грн.
16 липня 2024 року судове засідання щодо розгляду заяви про забезпечення позову не проводилося, оскільки представник заявника подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, тому його вимоги про стягнення витрат в розмірі 1500 грн. є необгрунтованими.
18 липня 2024 року, 19 вересня 2024 року року судові засідання щодо розгляду заяви про забезпечення позову та позову про стягнення заборгованості не відбулися, тому вимоги про стягнення за участь в судовому засіданні 6000 грн. також не підлягають до задоволення.
Необгрунтованим є вимога про стягнення 1500 грн. за надання на вимогу суду оригіналу розписки, оскільки вказаний доказ по такій категорії справ подається одночасно з подачею позову.
При таких обставинах, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
На підставі наведеного, ст. 530, 626, 628, 638, 1046- 1050 ЦК України, керуючись ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,
Позов задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 6400 (шість тисяч чотириста) доларів США та 2539 ( дві тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) грн судового збору, 9000 (дев"ять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Заходи забезпечення позову накладені ухвалою суду від 01 серпня 2024 року у виді накладення арешту на нерухоме майно: домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_2 продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Найменування та ім'я сторін, їх місцезнаходження та проживання :
ОСОБА_1 - реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 - реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .
Суддя О.С.Головенко