Україна
Донецький окружний адміністративний суд
18 жовтня 2024 року Справа№200/5555/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.06.2024 №262740011919 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 12.03.1982 по 15.10.1982, з 01.02.1986 по 10.09.1986, з 05.05.1991 по 12.10.1994, з 10.11.1994 по 12.02.1996, з 07.04.1997 по 31.12.1997 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.04.1982 та періоди навчання згідно диплому від 01.03.1991 серії НОМЕР_3 та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058, починаючи з 08.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.06.2024 №262740011919 було відмовлено у призначенні пенсії за віком з причин відсутності необхідного страхового стажу, оскільки не були зараховані періоди його роботи через недоліки у записах трудової книжки. Крім того, до страхового стажу не було зараховано період навчання, оскільки він перетинається із періодом проходженням військової служби та роботою.
Вважає таке рішення протиправним, оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу, навчання та військову службу у спірні періоди і, отже, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.
Отже, позивач вважає рішення відповідача протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідачем-1) подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що з урахуванням наданих документів та даних, що містяться в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, було встановлено, що на час звернення загальний страховий стаж позивача склав 25 роки 5 місяці 12 днів.
В той же час, до страхового стажу не було враховано:
-до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 15.04.1982 серія ЛТ НОМЕР_4 періоди роботи з 12.03.1982 по 15.10.1982, з 01.02.1986 по 10.09.1986, з 05.05.1991 по 12.10.1994, з 10.11.1994 по 12.02.1996, з 07.04.1997 по 31.12.1997, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, відсутня;
- не зараховано згідно диплому від 14.02.1991 серія НОМЕР_3 період навчання з 01.09.1983 по 14.02.1991, оскільки навчання перетинається із проходженням військової служби з 30.10.1982 по 17.12.1985 згідно військового квитка від 30.10.1982 серія НОМЕР_5 та роботою.
Враховуючи вищенаведене, на думку представника відповідача-1, було правомірно прийнято спірне рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Від відповідача-2, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, надійшов відзив на позовну заяву, який за змістом відзиву проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував. Зазначив, що до страхового стажу не можуть бути враховані: згідно трудової книжки від 15.04.1982 серія ЛТ НОМЕР_4 періоди роботи з 12.03.1982 по 15.10.1982, з 01.02.1986 по 10.09.1986, з 05.05.1991 по 12.10.1994, з 10.11.1994 по 12.02.1996, з 07.04.1997 по 31.12.1997, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, відсутня; згідно диплому від 14.02.1991 серія НОМЕР_3 період навчання з 01.09.1983 по 14.02.1991, оскільки навчання перетинається із проходженням військової служби з 30.10.1982 по 17.12.1985 згідно військового квитка від 30.10.1982 серія НОМЕР_5 та роботою.
Таким чином, у позивача відсутній необхідний страховий стаж, який дає право для призначення пенсії за вислугу років.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 10.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до принципу екстериторіального призначення та перерахунку пенсій заяву позивача про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та прийнято рішення від 17.06.2024 №262740011919 про відмову у призначенні пенсії за віком з причин відсутності необхідного страхового стажу.
У вказаному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано:
- згідно трудової книжки від 15.04.1982 серія НОМЕР_2 періоди роботи з 12.03.1982 по 15.10.1982, з 01.02.1986 по 10.09.1986, з 05.05.1991 по 12.10.1994, з 10.11.1994 по 12.02.1996, з 07.04.1997 по 31.12.1997, оскільки на титульній сторінці трудової книжки печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, відсутня;
- згідно диплому від 14.02.1991 серія НОМЕР_3 період навчання з 01.09.1983 по 14.02.1991, оскільки навчання перетинається із проходженням військової служби з 30.10.1982 по 17.12.1985 згідно військового квитка від 30.10.1982 серія НОМЕР_5 та роботою.
Позивач не погодився з таким рішенням та діями пенсійного органу, звернувся до суду за захистом своїх прав із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон України №1058-IV).
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До набрання чинності Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII « Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з пунктами частиною 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби (пункт в); навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (пункт д).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
На час навчання позивача порядок визначення трудового стажу, який давав право на пенсію за віком, регулювався Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590 « Про затвердження положення про порядок призначення та виплати державних пенсій» (далі Порядок № 590).
Підпунктом « і» пункту 109 Порядку № 590 визначалося, що крім роботи в якості робітника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, середніх спеціальних закладах (технікумах, педагогічних та медичних училищах і т.д.), партійних школах, совпартшколах, школах профрухів, на робфаках, перебування в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.
Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (надалі Інструкція №162), що втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно п. 2.11. Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом засвідчує правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа відповідальна за видачу трудових книжок та після цього ставиться печатка підприємства )або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнються трудова книжка.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.3 Інструкції № 162).
Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Також згідно п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58 (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
За змістом п.2.2-2.4 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
До трудової книжки вносяться:
Відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.11., п.2.12 Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п.4 Постанови КМУ №301 від 27 квітня 1993 р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, з вищенаведених норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що недоліки заповнення трудової книжки, виявлені відповідачем щодо відсутності підпису відповідальної особи на титульному аркуші трудової книжки позивача не можуть спростовувати відомості наявні у трудовій книжці та позбавити особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Таким чином, всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Адже позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є доказами для підтвердження його трудового стажу. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 р. по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18), від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
У зв'язку з наведеним, суд зазначає, що сумніви відповідача-2 не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Щодо спірних періодів роботи ОСОБА_1 в трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.04.1982 наявні наступні записи:
№1 - 12.03.1982 прийнятий вантажником в експедицію;
№2 - 11.08.1982 переведений стропальником;
№3 - 15.10.1982 звільнений у зв'язку з призовом в армію;
№4 - 30.10.1982-17.12.1985 служба в армії;
№5 - 01.02.1986 прийнятий учнем радіомеханіка;
№6 - 01.04.1986 присвоєний 3 розряд радіомеханіка;
№7 - 10.09.1986 звільнений за власним бажанням у зв'язку з зарахуванням до учбового закладу;
№8 - 01.09.1986 зарахований студентом другого курсу факультету електронної техніки денного навчання;
№9 - 01.03.1991 відрахований у зв'язку з закінченням навчання в інституті;
№9 - 05.05.1991 прийнятий на посаду інженера за направленням;
№10 - 01.08.1992 переведений на посаду інженера-конструктора третьої категорії;
№11 - 12.101994 звільнений за власним бажанням;
№12 - 10.11.1994 прийнятий на роботу на посаду електромеханіка;
№13 - 12.02.1996 звільнений за власним бажанням.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем-2 протиправно відмовлено позивачу у врахуванні періодів його трудової діяльності з 12.03.1982 по 15.10.1982, з 01.02.1986 по 10.09.1986, з 05.05.1991 по 12.10.1994, з 10.11.1994 по 12.02.1996, з 07.04.1997 по 31.12.1997, відображених у трудовій книжці серії НОМЕР_6 .
Щодо не зарахування згідно диплому від 14.02.1991 серія УВ №№ НОМЕР_7 періоду навчання з 01.09.1983 по 14.02.1991, оскільки навчання перетинається з проходженням військової служби з 30.10.1982 по 17.12.1985 згідно військового квитка від 30.10.1982 серія НОМЕР_5 та роботою, суд зазначає наступне.
Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII.
Пунктами «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Законом України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" № 103/98-ВР від 10 лютого 1998 року, з наступними змінами і доповненнями, а саме ч. 1 ст. 38 "Гарантії соціального захисту здобувача освіти та випускника закладу професійної (професійно-технічної) освіти", обумовлено: час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
За положенням п.8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно п. 23 Порядку №637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
За п.27 Порядку №637, у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
Положеннями Інструкції № 162 передбачалося внесення до трудової книжки запису про навчання студентам денних відділень, внесення записів про навчання на іншій формі до трудової книжки не передбачалося.
Інструкцією № 162, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відтак, відповідач при визначенні періодів навчання та проходження військової служби позивача мав брати до уваги записи трудової книжки, як основного первинного документу, що підтверджує стаж роботи відповідно до вимог 1.1. Інструкції № 162 та пункту 1 Порядку № 637 та зарахувати такі періоди до трудового стажу позивача.
В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_6 , щодо спірного в цій частині періоду, наявні наступні записи:
№1 -12.03.1982 прийнятий вантажником в експедицію;
№2 -11.08.1982 переведений стропальником;
№3 - 15.10.1982 звільнений у зв'язку з призовом в армію;
№4 - 30.10.1982-17.12.1985 служба в армії;
№5 - 01.02.1986 прийнятий учнем радіомеханіка;
№6 - 01.04.1986 присвоєний 3 розряд радіомеханіка;
№7 - 10.09.1986 звільнений за власним бажанням у зв'язку з зарахуванням до учбового закладу;
№8 - 01.09.1986 зарахований студентом другого курсу факультету електронної техніки денного навчання;
№9 - 01.03.1991 відрахований у зв'язку з закінченням навчання в інституті.
Крім того, з згідно наданої копії військового квитка серії НОМЕР_8 ОСОБА_1 з 30.10.1982 по 17.12.1985 проходив військову службу.
Відповідно до копії диплому НОМЕР_3 у період з 01.09.1983 по 01.03.1991 ОСОБА_1 навчався у Київському вищому інженерному радіотехнічному училищі ППО.
Як вбачається з рішення відповідача-2, підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду навчання є те, що період навчання перетинається з військовою службою та роботою.
Проте, проаналізувавши наведені доводи та матеріали справи, суд вважає таку позицію ГУПФУ необґрунтованою, оскільки відповідачем-2 не зараховано весь період навчання та проходження військової служби позивача, тоді як він співпадає лише частково.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18).
Також, за положенням ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно п. 1.8 Порядку № 22-1, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
За п. 3.3 Порядку, орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Однак, відповідачами не надано доказів на підтвердження вчинення таких дій.
Тобто, відповідач-2, до прийняття рішення про відмову, мав можливість повідомити позивача про необхідність подання додаткових документів та витребувати у позивача додаткові докази що підтверджують відповідний стаж та витребувати необхідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб для оформлення пенсії, однак суду не надано інформації щодо витребування таких доказів, чим, на думку суду, відповідач порушив права позивача на належне підтвердження стажу для отримання пенсії.
У порушення приписів чинного законодавства, відповідач фактично поклав на особу тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у наданих позивачем документах.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.06.2024 №262740011919 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058 є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, визначаючись щодо вимог зобов'язального характеру, суд враховує, що відповідачем взагалі не надавалась оцінка періодам трудової діяльності позивача, відображеним у трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.04.1982, а лише відмовлено у врахуванні їх в цілому, посилаючись на недоліки заповнення титульного аркушу трудової книжки.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.
При цьому, варто врахувати, що в позовній заяві позивач просить скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, натомість вимоги зобов'язального характеру скеровані до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Разом із тим, суд зазначає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії є належним способом захисту як похідна вимога у випадку визнання протиправним та скасування рішення саме цього суб'єкта владних повноважень, а не будь-якого іншого.
Відповідно, за обставин цієї справи відсутні підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вчиняти певні дії. Окрім цього, цей суб'єкт владних повноважень не розглядав заяву позивача, в зв'язку з чим він не може бути зобов'язаний повторно її розглянути.
Як наслідок, повторно розглянути заяву позивача належить саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Оскільки позов містив декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у сумі 1211,20 грн, у зв'язку з тим, що спір у даній справі виник внаслідок протиправного рішення відповідача-2.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. № 16, код ЄДРПОУ 42098368), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., місто Слов'янськ, площа Соборна, будинок 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17.06.2024 №262740011919 щодо відмови в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.06.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1211,20 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Повне судове рішення складно 18.10.2024.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.В.Загацька