18 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14406/23 пров. № А/857/342/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року, прийняте суддею Мричко Н.І. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинення дії,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - В/Ч, відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078 (надалі Порядок №1078), за період з 01.03.2018 до 16.01.2021; зобов'язання нарахувати та виплатити різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 в сумі 3844,77 грн щомісячно, починаючи з 01.03.2018 до 16.01.2021, в загальному розмірі 132 706,50 грн, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 позов задоволено.
Суд виходив з того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Суд врахував, що у постанові від 20.04.2023 у справі №320/8554/21 Верховний Суд виснував, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Суд прийшов до висновку, що нарахування й виплата індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Суд зазначив, що відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу індексацію-різницю в розмірі 3844,77 грн щомісячно, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби, тобто в період з 01.03.2018 по 16.01.2021.
З метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 16.01.2021 у розмірі 132706,58 грн, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, В/Ч НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача у зв'язку із прийняттям Постанови № 704 є березень 2018, оскільки саме в цьому місяці відбулося підвищення розміру грошового забезпечення, за посадою, яку займав позивач.
У березні-листопаді 2018 підстави для індексації грошового забезпечення були відсутні, оскільки за даними Держкомстату України офіційна публікація індексу споживчих цін, який перевищив 103%, відбулась у листопаді 2018.
Посилання суду на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, не повинні враховуватись, оскільки обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення здійснюється індивідуально для кожного військовослужбовця та залежить, в тому числі, від обставин проходження ним служби. Крім того, Порядок № 1078 не містить такого поняття як «фіксована сума індексації».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 червня 2022 у справі № 520/4061/21.
Звертає увагу на те, що суд формально підійшов до дослідження доказів та встановлення обставин, необхідних для правильного розв'язання спору, зокрема неправильно визначивши характер спірних правовідносин, які стосуються нарахування й виплати щомісячної суми індексації - різниці за період з 01 березня 2018 по 16 січня 2021, не дослідив належним чином розрахунки наведені позивачем, як наслідок було помилково прийнято рішення про задоволення вимог позивача.
Апелянт також не погоджується із стягненням на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у спірний період проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.12.2020 № 468 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.01.2021 №8 позивача виключено зі списків особового складу частини з 16.01.2021.
Із довідки відповідача від 05.01.2022 № 2 видно, що в період з 01.03.2018 до 16.01.2021 позивачу не виплачено різницю між сумою індексації належної до виплати в березні 2018 і розміром підвищення грошового забезпечення в березні 2018.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення за період з 01.03.2018 до 16.01.2021 протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзац 2 частини третьої статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
До спірних правовідносин суд також застосовує положення пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 (далі як і раніше Порядок №1078), згідно з яким підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац восьмий пункту 4 Порядку №1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Надаючи оцінку аргументам позивача про наявність у нього права на отримання так званої «індексації-різниці», колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд сформував висновок, що стосується окресленого позивачем питання, зокрема у постановах від 23 березня 2023 у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 у справі №320/8554/21, які стосуються подібних правовідносин та, в силу приписів частини третьої статті 341 КАС України, підлягають урахуванню при вирішенні цього спору.
Так, в указаних постановах зазначено, що Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».
Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають установленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 01 січня 2016 установлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
Слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок №1078 не містять поняття «фіксованої» суми індексації.
Цей термін фігурував у Додатку 4 до Порядку №1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 №526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте постановою Уряду №1013 від 09 грудня 2015 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01 грудня 2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 01 грудня 2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 до 01 квітня 2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
З урахуванням того факту, що 01 березня 2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 №704, якою установлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 став місяцем підвищення доходу ОСОБА_1 , за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
З огляду на викладене, у зв'язку із підвищенням у березні 2018 доходу ОСОБА_1 , В/Ч НОМЕР_1 належало вирішити питання, чи має останній право на отримання суми індексації-різниці, а якщо так, то у якому розмірі.
Як видно з установлених обставин справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації у період з 01 березня 2018 до 16 січня 2021. Водночас позивач наполягав на тому, що має право на отримання індексації-різниці і що це право відповідач порушив через бездіяльність.
Суд зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Верховний Суд у постанові від 02 липня 2024 у справі № 420/14105/20 дійшов висновку про те, що для правильного застосування абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд повинен установити:
1) розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 (А);
2) суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 (Б);
3) чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу у березні 2018 (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 та сумою грошового забезпечення в лютому 2018.
При визначенні розміру грошового забезпечення ураховуються його складові, які не мають разового характеру (абзац 5 пункту 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Як зазначалось вище, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
Указані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23 березня 2023 у справі №400/3826/21, від 29 березня 2023 у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 у справі №420/11424/21, від 20 квітня 2023 у справі №320/8554/21.
Щодо суми, яка підлягає стягненню, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до довідки щодо нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.01.2021, грошове забезпечення позивача за лютий 2018 склало 12367,68 грн, а за березень 2018 - 12986,06 грн.
Таким чином, розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 становить 618,38грн.
Визначаючи суму можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 (як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018, поділений на 100 відсотків), позивач взяв за основу величину приросту індексу споживчих цін - 253,3%, правильність чого підтверджується листом Мінсоцполітики від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51.
У березні 2018 прожитковий мінімум складав 1762,00 грн.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 березня 2018 помножений на величину приросту індексу споживчих цін і поділена на 100%, тобто 1762,00 грн * 253,30% / 100% = 4463,15 грн.
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 становить 4463,15 грн.
Відтак, розмір підвищення доходу (А) 618,38 грн є меншим від суми можливої індексації в березні 2018 (Б) = 4463,15 грн, а різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А) дорівнює: 3844,77 грн (4463,15 грн - 618,38 грн).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу індексацію-різницю в розмірі 3844,77 грн щомісячно, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби, тобто в період з 01.03.2018 по 16.01.2021.
З приводу способу захисту права позивача на отримання невиплачених сум індексації грошового забезпечення, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 20.04.2023 у справі №320/8554/21.
Згідно із розрахунком індексація-різниця за період з 01.03.2018 по 16.01.2021 становить 132706,58 грн (за період з 01.03.2018 до 31.12.2020: 3844,77 грн * 34 місяці = 130722,18 грн; за період з 01.01.2021 до 16.01.2021: 3844,77 грн / 31 день * 16 днів = 1984,4 грн. 130722,18 грн + 1984,4 грн = 132706,58 грн).
Відтак, загальна сума індексації-різниці, на яку має право позивач становить 132706,58 грн.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з метою повного відновлення порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 16.01.2021 у розмірі 132706,58 грн, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078.
Апеляційний суд відхиляє покликання апелянта на неправильне визначення суми, яку слід зобов'язати нарахувати та виплатити, оскільки останній не наводить жодних розрахунків та не спростовує висновку суду першої інстанції щодо визначення розміру індексації - різниці.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту першого частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Між позивачем (клієнт) та адвокатом Ліпенком Юрієм Костянтиновичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 13.01.2022 №06/22.
Згідно із замовленням від 19.06.2023 № 3 про надання правової допомоги адвокат в інтересах клієнта виконав такі зобов'язання:
- підготовка позовної заяви - 2 год. (2000,00 грн).
Відповідно до платіжної інструкції від 20.06.2023 № 0.0.3057988524.1 позивач здійснив оплату адвокату Ліпенку Юрію Костянтиновичу за надані за замовленням від 19.06.2023 № 3 про надання правової допомоги послуги у розмірі 2000,00 грн.
Суд першої інстанції з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, критеріїв розумності, фактичних обставин справи задовольнив частково вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн.
Суд врахував критерії, визначені ст.134, та ст.139 КАС України, враховав незначну складність справи, та дійшов висновку що справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є вищевказана сума.
Колегія суддів зазначає, що справа вирішувалася за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику (повідомлення) учасників справи, і по даній категорії справ склалася усталена судова практика, яка ґрунтується на рішеннях Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується з висновками в цій частині та вважає що такі зроблені з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які були б безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2023 року у справі №380/14406/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар