18 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/535/24 пров. № А/857/7534/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Пліша М.А.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року (головуючий суддя Осташ А.В., м. Тернопіль) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01.11.2023 «Про відмову у страхових виплатах ОСОБА_1 » та зобов'язати відповідача призначити та виплатити страхову виплату у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01.11.2023 про відмову у страхових виплатах ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 .
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, просив його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до пункту 5.1. Розділу V Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:
заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;
копії паспорта;
копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;
копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);
довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
ОСОБА_2 працював муляром на будівництві багатоквартирного будинку у фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 .
Згідно акта спеціального розслідування нещасного випадку. що стався 09.11.2021 о 11 год. 00 хв., який складений 12.01.2022, ОСОБА_2 отримав травми, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Із зазначеним актом спеціального розслідування нещасного випадку був ознайомлений позивач, про що свідчить наявність копії даного акту у позивача, а також у п. 7 цього акту зазначено, що члени комісії, що проводила розслідування мали зустріч та ознайомили сім'ю потерпілого з їх правами згідно з чинним законодавством.
Вказаний акт спеціального розслідування нещасного випадку позивач не оскаржував. Жодного документу для підтвердження права на одноразову виплату при втраті годувальника позивачем не надано, ним не підтверджено ні своєї непрацездатності, ні того, що позивач мав право на утримання від потерпілого (був утриманцем).
Відповідно до Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11, для призначення одноразової виплати членам сім'ї необхідно подати, зокрема, довідку про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Просить суд апеляційної інстанції критично оцінити довідку голови правління ОСББ «Лучаківського 5а» від 12.05.2022, оскільки вказаний документ не може бути належним і допустимим доказом, оскільки відповідно до вищенаведеного Порядку, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 №11, спільною має бути саме реєстрація, а не проживання.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №2620-ІХ (далі - Закон №2620-ІХ) від 21.09.2022 припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року.
Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Відповідно до пункту 7 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2620-ІХ стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України.
Призначення страхових виплат відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Тобто, нарахування та виплата страхових виплат є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення страхових виплат.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задовлення, а рішення суду без змін.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що в лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області із заявою про страхову виплату одноразової допомоги, передбачену ч.6 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в зв'язку зі смертю свого чоловіка - ОСОБА_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві, який стався 09.11.2021, що підтверджується Актом від 12.01.2022 за формою Н-1/П розслідування нещасного випадку.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08.12.2021 серії НОМЕР_1 .
Листом №21.01.11.02/18 від 22.02.2022 Тернопільське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області повідомило ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати їй одноразової допомоги, оскільки реєстрація її місця проживання не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого ОСОБА_2 .
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.08.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 у справі №500/2494/22 визнано протиправною бездіяльність Тернопільського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової допомоги у зв'язку із смертю її чоловіка ОСОБА_2 у встановленому порядку. Зобов'язано Тернопільське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області розглянути вказану заяву та прийняти відповідне рішення.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 замінено боржника у виконавчому листі зобов'язального характеру №500/2494/22, виданому Тернопільським окружним адміністративним судом 06.10.2023, на Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.
Постановою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 01.11.2023 за вих. №1900-0311-8/46686 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової допомоги сім'ї загиблого у зв'язку з неподанням необхідних документів для призначення страхової виплати згідно Закону №1105 та п.5.1 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018, а саме: витягу з реєстру територіальної громади або відомостей про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування), яке співпадає з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого ОСОБА_2 .
Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до статті 36 Закону №1105-ХІV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону №1105-ХІV страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого).
Частина 6 статті 42 Закону №1105-ХІV встановлює, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату
Відповідно до частини 1статті 43 Закону №1105-ХІV для розгляду справ про страхові виплати до Фонду подаються: 1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть; 2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.
Згідно з частинами 1, 2 статті 44 Закону №1105-ХІV Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів.
Відповідно до статті 45 Закону №1105-ХІV фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце: 1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку; 2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок; 3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.
Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов'язаним з виробництвом.
У даній спірній ситуації, судом першої інстанції враховано, що з метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону №1105-ХІV, правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат.
Пункт 1.2. Порядку №11 встановлює, що у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов'язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого.
Відповідно до пунктів 1.3, 1.4 Порядку №11 Управління (відділення) Фонду розглядають справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, за наявності усіх необхідних документів, визначених Законом №1105-ХІV та цим Порядком і приймають відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження останнього документа.
Відповідно до пункту 5.1. Розділу V Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім'ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:
- заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;
- копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
- копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;
- копії документів, що підтверджують родинні зв'язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);
- довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).
Для отримання одноразової допомоги на сім'ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.
Фонд соціального страхування прийняв постанову від 01.11.2023 №1900-0311-8/46686 про відмову у виплаті одноразової допомоги, покликаючись на те, що реєстрація місця проживання позивачки не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого чоловіка.
Під час вирішення питання щодо наявності права на отримання таких страхових виплат ключовим є встановлення факту проживання потерпілого із заявником однією сім'єю.
Згідно матеріалів справи, позивачка була зареєстрована за іншою адресою, ніж її померлий чоловік.
Згідно довідки Голови правління ОСББ «Лучаківського 5А» від 12.05.2022, а також розділ 1 Акту від 12.01.2022 за формою Н-1/П розслідування нещасного випадку, встановлено факт проживання ОСОБА_1 разом із померлим чоловіком, ОСОБА_2 .
Також, судом першої інстанції враховано, що частина 1 статті 29 Цивільного кодексу України встановлює, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно частини 6 статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Отже, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації.
Частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України передбачає, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного.
Конституційний Суд України у рішенні від 03 червня 1999 року №5-рп/99 визначив, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
При цьому, суд вірно зазначив, що Закон №1105-XIV не містить визначення сім'ї та її членів.
Суд першої інстанції вірно важав доречними аргументи скаржника, що Сімейний Кодекс України є спеціальним законом який має враховуватись при визначені поняття сім'ї та її членів під час вирішення питання щодо наявності права на отримання допомоги передбаченої Законом №1105-XIV.
Аналогічну правову позицію сформулював Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі №360/1239/19, під час розгляду справи за подібних правовідносин.
При цьому, у постанові від 05.02.2020 по справі № 712/7830/16-ц, Верховний Суд зауважив, що факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ані головною, ані обов'язковою ознакою наявності фактичного шлюбу.
Крім того, суд першої інстанції правильно зауважив, що метою виплати страхових виплат, відповідно до частини 6 статті 42 Закону №1105-ХІV у вигляді одноразової допомоги сім'ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв'язку зі смертю чоловіка, є компенсація родині втрати годувальника.
Також, судом враховано, що згідно положень статті 45 Закону №1105-ХІV Фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:
1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;
2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;
3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на отримання одноразової допомоги як член сім'ї потерпілого, передбаченої частиною 6 статті 42 Закону №1105-ХІV, а тому підставно вважав відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у призначення такої страхової виплати протиправною.
Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції, що не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що призначення страхових виплат відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України, з огляду на таке.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Судом також враховано правову позицію, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14 серпня 2018 року у справі № 820/5134/17, від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18, від 16 листопада 2020 року у справі № 640/5615/19, від 4 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19.
При цьому, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Тобто, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення позовних вимог.
Виходячи із зазначеного вище, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року по справі № 500/535/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя М. А. Пліш
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула