18 жовтня 2024 рокуСправа № 300/7963/23 пров. № А/857/8273/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Гудима Л.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (суддя Скільський І.І., м.Івано-Франківськ),
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ) в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 в день його звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) за 2023 рік;
стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 30.09.2023 по день фактичної виплати 01.11.2023 тривалістю 33 дні, у розмірі 28511,71 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII за 2023 рік. Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII за 2023 рік. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі вказує, що положення статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) не розповсюджується на відносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Виходячи з принципу пропорційності, ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2087,06 грн.
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутній спір про розмір належних звільненому працівникові сум, що підлягали виплаті у день звільнення, за таких обставин згідно частини першої статті 117 КЗпП, тому розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку повинен визначити та виплатити відповідач.
Такі висновки суду першої інстанції є дещо помилковими, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що у відповідності до витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по строковій частині) від 29.09.2023 №284 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту, наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.09.2023 за №752, звільнено у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.10).
30.09.2023 позивача виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , з усіх видів забезпечення та вважати таким, що направлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 для зарахування на військовий облік.
Згідно наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.09.2023 №284 наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону 3551-XII за 2 роки (за період з 2022 по 2023), за 28 днів у сукупності (а.с.10).
Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення та інші належні витрати ОСОБА_1 станом на 30.09.2023 (виключення зі списків особового складу) від 11.11.2023 за №350/484/1/4/432 нараховано грошове забезпечення, а саме: грошове забезпечення - 27191,60 грн, ОГД при звільненні - 19577,95 грн, матеріальна допомога - 27191 грн, допомога на оздоровлення - 27191 грн, компенсація за невикористану відпустку 2022 р. - 23225,41 грн, компенсація за невикористану відпустку 2023 р. - 21438,84 грн, компенсація за відпустку, як учасника бойових дій 2022 р. - 12505,99 грн, компенсація за відпустку, як учасника бойових дій 2023 - 12505,99 грн (а.с.14).
Згідно долучених до матеріалів справи виписок з банківського рахунку позивача, надійшли виплати від в/ч НОМЕР_1 на загальну суму 168265,63 грн (112525,23 грн - 27.10.2023; 55740,40 грн - 01.11.2023) грн (а.с.17, 18).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX), яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП, зокрема, у статті 116 цього Кодексу третє речення частини першої викладено в такій редакції: «Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати»; частину другу викладено в такій редакції: «У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму».
Водночас текст статті 117 КЗпП викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Наведена редакція статті 117 КЗпП, як і Закон №2352-IX, набрала чинності 19.07.2022.
Наразі вже сформована усталена судова практика щодо застосування положень статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Велика Палата Верховного Суду та Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошували на тому, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника і додержанням принципів справедливості та співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок і міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після ухвалення судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Разом із тим, Верховний Суд у постановах від 30 листопада 2023 року в справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року в справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року в справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року в справі №460/42448/22, від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23, від 30 квітня 2024 року в справі №400/8493/23 наголосив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений в указаній постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Водночас відповідно до статті 117 КЗпП у чинній редакції, згідно із Законом №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновками Верховного Суду в указаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, та і після їх внесення, то за такого правового регулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Як видно з матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 з 30.09.2023, тоді як фактичний розрахунок з виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII за 2023 рік - здійснено 27.10.2023 та 01.11.2023 (а.с.10, 17, 18), проте не виплачено позивачу його середній заробіток за час затримки з вказаних виплат в день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції погодився з доводами позивача стосовно того, що оскільки відповідачем після затримки з виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII за 2023 рік, не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки з вказаних виплат, то відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з виплати зазначеної грошової компенсації.
При цьому, цей суд вказав, що позбавлений повноважень розрахунку середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки приписи частини другої статті 117 КЗпП у даному випадку не можуть бути застосовані за відсутності спору щодо сум, нарахованих та виплачених працівникові при звільненні. Оскільки відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII за 2023 рік, обчислення середнього заробітку позивача за час затримки по день фактичного розрахунку повинен здійснити відповідач, у тому числі і встановлення та обчислення періоду за який повинно бути здійснене таке нарахування.
Водночас, застосовуючи приписи статті 117 КЗпП, суд першої інстанції не зазначив суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню, а також не навів розрахунку цієї суми.
Необхідність такого обчислення висловлена практикою Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 02.10.2023 №350/484/1/4/104 розмір нарахованого грошового забезпечення позивача за два останні місяці, що передували звільненню становив - 53567,46 грн, середньоденна заробітна плата становить, 863,99 грн.
Вказаний розрахунок не заперечується відповідачем.
Отже з урахуванням, середньоденної заробітної плати в сумі 863,99 грн, сума середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні (30.09.2023 по 31.10.2023) - 32 дні, становить 27647,68 грн.
Вказана сума розрахована згідно позиції Верховного Суду, що вище наведені, в частині застосування приписів статті 117 КЗпП, в редакції, що дії після 19.07.2022.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для розрахунку суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на викладене, враховуючи вимоги вищенаведених правових норм та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваного рішення суду в його резолютивній частині.
Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, передбачену пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2023 рік в сумі 27647,68 гривень.».
В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді Л. Я. Гудим
С. М. Кузьмич