18 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/10071/23 пров. № А/857/10980/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Хобор Р.Б.,
суддів Бруновської Н.В., Обрізка І.М.
розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, ухвалене суддею Маєцькою Н.Д. у м. Ужгороді, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 260/10071/23 адміністративним позовом ОСОБА_1 до 71-ого окремого батальйону НОМЕР_2 окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України (військова частина НОМЕР_3 ), військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій,
Позивач звернувся до суду з позовом у якому, з уточненням позовних вимог, просить суд:
- визнати бездіяльність відповідача - військової частини НОМЕР_5 щодо невиплати на момент звільнення з військової служби належних сум грошових коштів в розмірі 249 699,00 грн. протиправною;
- стягнути з відповідача - військової частини НОМЕР_5 на користь позивача грошовий борг в сумі 273 289,00 грн;
- стягнути з відповідачів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 143695, 38 грн. за період з 06.10.2023 року по 05.04.2024 року.
03 квітня 2024 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність 71-ого окремого батальйону НОМЕР_2 окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України (військова частина НОМЕР_5 ) щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби.
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 належне ОСОБА_1 грошове забезпечення при звільненні з військової служби у розмірі 50 170,22 грн.
Стягнув з Військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.10.2023 по 03.04.2024 року в сумі 48448,09 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовив.
Приймаючи це рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виплатив позивачу на час звільнення одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 11974,61 грн, компенсацію за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 6386,46 грн., компенсацію за 20 днів невикористаної відпустки за сімейними обставинами в сумі 15966,15 грн. та премії в розмірі 486% посадового окладу, що становить 15843,60 грн.
Крім того, суд частково задовольнив позовну вимогу про стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення, а саме в межах шести місяців та із застосуванням принципу співмірності, виходячи з істотності частки середнього грошового забезпечення та суми заборгованості грошового забезпечення.
Суд відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про виплату грошової компенсації за невикористані основну і додаткову відпустки у 2022-2023 роках, з урахуванням коефіцієнта збільшення в розмірі 2,5, надбавки за виконання особливо важливих завдань в розмірі 65% посадового окладу.
Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково, в сумі 2394, 92 грн. за невиплачену компенсацію за невикористані три дні основної відпустки.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що нарахував та виплати позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 18201,41 грн. про що зазначено у довідці про види доходів від 07.03.2024 року № 172/А7029.
Що стосується компенсації за невикористані дні відпустки, то відповідач зазначив, що відпустка за сімейними обставинами не є додатковою та, окрім цього, не є постійною, а надається за певних умов. Законодавство України не передбачає виплату компенсації за дні невикористаної відпустки за сімейними обставинами, оскільки вона є непостійна. Відповідач погоджується із судовим рішенням лише в частині обов'язку виплати компенсації за три дні невикористаної основної відпустки у 2022 році.
Що стосується виплати премії в розмірі 486% посадового окладу, то відповідач зазначив, що нарахував та виплатив позивачу щомісячну премію за вересень 2023 року в сумі 15843,60 грн., що підтверджується довідкою про види доходів від 07.03.2024 року № 172/А7029.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив те, що, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 05 жовтня 2023 року № 288, позивач звільнений з військової служби у відставку за пунктом «б» (за станом здоров'я) на підставі висновку (постанови) та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до цього наказу позивачу належало до виплати:
- щомісячна премія за особливий внесок у загальні результати служби у розмірі 486 % місячного грошового забезпечення;
- надбавка за виконання особливо важливих завдань у розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років;
- додаткова винагорода за участь в бойових діях відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у розмірі 30000,00 грн. гривень за період з 01.10.2023 року по 05.10.2023 року;
- вихідна допомога при звільненні за 19 місяців служби у розмірі 76 % місячного грошового забезпечення;
- компенсація за 22 дні невикористаної основної відпустки у 2022 році в сумі 18085,23 грн. та 22 дні у 2023 році в сумі 17562,77 грн.
Позивач звернувся з позовом в суд, оскільки, вважає, що відповідач не виплатив позивачу при звільненні вказані вище виплати.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, то апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в цій частині.
Отже, що стосується невиплати позивачу на час звільнення одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 11974,61 грн, апеляційний суд зазначає наступне.
Апеляційний суд встановив, що позивач 26.02.2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, 05.10.2023 року звільнений з військової служби за станом здоров'я, календарна вислуга становить 1 рік 7 місяців 9 днів.
Відповідно до частини 2 та 3 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XI (далі - Закон № 2011-XI ), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, які звільняються з військової служби за станом здоров'я.
Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої цим пунктом, здійснюється за період такої служби з дня їх призову на військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, крім тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання такої грошової допомоги. Зазначена допомога виплачується на день звільнення таких військовослужбовців. Умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Виходячи із аналізу наведених вище норм права частина 2 статті 15 Закон № 2011-XI містить загальні норми, які стосуються всіх військовослужбовців, які звільняються з військової служби за станом здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу.
Водночас, частина 3 цієї статті Закону № 2011-XI має спеціальну норму, яка регулює виплату одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. При цьому, ця правова норма має бланкетну норму, яка відсилає до нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, яким врегульовано умови та порядок виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період
На виконання вказаної вище правової норми, постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460 затверджено Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, згідно із якими, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідач зазначив, що нарахував та виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, відповідно до вказаного Порядку.
Апеляційний суд, на підставі довідки № 172/А від 07 березня 2023 року, встановив, що військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу одноразову грошову допомогу, з врахуванням наведених вище положень в розмірі 4% відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення в сумі 18201,41 грн. Цю обставину позивач не заперечує.
Отже, зважаючи на те, що позивач є військовослужбовцем, який був призваний на військову службу під час мобілізації та звільнився, апеляційний суд констатує той факт, що відповідач правильно нарахував та виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, застосувавши спеціальну правову норму, яка регулює спірні правовідносини.
Водночас, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин загальну правову норму, яка є у частині 2 ст. 15 Закону № 2011-XI, і визначає, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям, які звільняються з військової служби за станом здоров'я, виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Що стосується компенсації за дні невикористаної відпустки у 2022 році та 2023 році, а також за дні відпустки у зв'язку з сімейними обставинами, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ (в редакції чинній на момент звільнення позивача) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.
Згідно з п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу 2 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_6 від 05 жовтня 2023 року № 288 щорічна основна відпустка позивачу за 2022 та 2023 роки не надавалась.
У той же час, відповідно до вказаного наказу, позивачу виплачена компенсація за 22 дні основної відпустки у 2022 році в сумі 17562,77 грн. та за 30 днів у 2023 році в сумі 23949,23 грн.
Разом з тим, оскільки щорічна основна відпустка за 2022 рік позивачу не надавалась (про що зазначено у самому наказі про звільнення позивача) а, відповідно до п. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів, то апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тому, що позивачу виплачено компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік не в повному обсязі, а саме не виплачено компенсацію за вісім днів невикористаної основної щорічної відпустки.
При цьому, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції із розрахунком суми компенсації за вісім днів невикористаної основної щорічної відпустки в сумі 6386,46 грн. (23949,23 грн. (місячне грошове забезпечення) - 17562,77 грн.(виплачена сума компенсації), зважаючи на те, що дискреція відповідача в цих правовідносинах відсутня, оскільки, відповідач, розрахувуючи позивачу суму компенсації за 22 дні, визначив суми необхідні для розрахунку компенсації за 8 днів.
Що стосується компенсації за відпустку, яка надається військовослужбовцям за сімейними обставинами, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами першим, шостим та дванадцятим цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону № 2011, під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
У частині 9 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ перелічені обставини за настання яких надається відпустка за сімейними обставинами:
1) укладення ним шлюбу - тривалістю до 10 календарних днів;
2) тяжкого стану здоров'я або смерті рідних по крові або по шлюбу:
а) дружини (чоловіка), батька (матері), вітчима (мачухи), сина (дочки), пасинка (падчерки), рідного брата (рідної сестри) військовослужбовця, батька (матері) подружжя або особи, на вихованні якої перебував військовослужбовець, - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
б) інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
3) пожежі або іншого стихійного лиха, яке спіткало сім'ю військовослужбовця або осіб, зазначених у підпункті 2 цього пункту, - тривалістю до 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад;
4) в інших виняткових випадках, коли присутність військовослужбовця в сім'ї необхідна, за рішенням командира (начальника) військової частини - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця проведення відпустки та назад. Така відпустка може надаватися один раз протягом календарного року.
Водночас, як зазначено у абзаці 3 п. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за невикористані щорічну основну або додаткові відпустки, однак, як видно із частини 9 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, відпустка за сімейними обставинами не є щорічною, а надається у випадку наявності особливих обставин.
Тому, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не має права на компенсацію за дні невикористаної відпустки за сімейними обставинами.
Отже, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про обов'язок відповідача здійснити компенсацію позивачу за дні невикористаної відпустки за сімейними обставинами.
Що стосується виплати премії в розмірі 486% посадового окладу, то апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 05 жовтня 2023 року № 288 позивачу при звільненні належала до виплати щомісячна премія за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 486 відсотків посадового окладу.
Апеляційний суд, на підставі довідки про види доходів № 172/А7029 від 07.03.2024 року встановив, що премію в розмірі 489% посадового окладу за жовтень 2023 року (2555,44 грн.) військова частина НОМЕР_5 нарахувала (а.с.41), а 16.11.2023 року військова частина НОМЕР_1 виплатила; премію в розмірі 489% посадового окладу за вересень 2023 року (15843,60 грн.) військова частина НОМЕР_5 нарахувала (а.с.41), а 28.10.2023 року військова частина НОМЕР_1 виплатила.
Тому, апеляційний суд не погоджується із судом першої інстанції в тому, що відповідачі не нарахували та не виплатили позивачу премію за вересень 2023 року.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що військова частина НОМЕР_5 здійснює нарахування грошового забезпечення, а військова частина НОМЕР_1 виплату, що видно із довідки про види доходів від 07.03.2024 року № 172/А7029.
Підводячи підсумок наведеного, апеляційний суд встановив, що військова частина НОМЕР_5 не нарахувала позивачу компенсацію за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки у 2022 році в сумі 6386,46 грн.
Тому, апеляційний суд вважає, що бездіяльність військової частини НОМЕР_5 необхідно визнати протиправною та зобов'язати військову частину НОМЕР_5 нарахувати позивачу компенсацію за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки у 2022 році в сумі 6386,46 грн.
Що стосується стягнення середнього грошового заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено те, що, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема, викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу індексації грошового забезпечення, тобто проведення з ним остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, у зв'язку із зміною правового регулювання спірних правовідносин, позивач має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців з моменту виключення із списків особового складу.
Позивач заявив вимогу про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки, на його думку, відповідачі станом на 05.04.2023 року не нарахували та не виплатили позивачу вказані у позові види грошового забезпечення.
Водночас, апеляційний суд, за наслідками розгляду справи, в межах вимог апеляційної скарги, встановив те, що військова частина НОМЕР_5 не нарахувала позивачу компенсацію за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки у 2022 році, в сумі 6386,46 грн.
Отже, на переконання апеляційного суду, остаточний розрахунок при звільненні з позивачем не проведено.
Тому апеляційний суд вважає, що вимоги позивача про відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними.
Таким чином, апеляційний суд вирішує, що в задоволенні позовної вимоги про відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно відмовити.
Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд вважає, що позов, в частині, яку переглядає апеляційний суд, необхідно задовольнити частково, шляхом:
- визнання бездіяльності військової частини НОМЕР_5 щодо не нарахування позивачу грошової компенсації за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки у 2022 році протиправною;
- зобов'язання військову частину НОМЕР_5 нарахувати позивачу грошову компенсацію за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки у 2022 році в сумі 6386,46 грн.
В задоволенні інших позовних вимог, які задовольнив суд першої інстанції необхідно відмовити.
В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, в частині задоволення позову, неповного з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення в цій частині.
Наведені міркування є підставою для задоволення апеляційної скарги частково.
Апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат, оскільки, позивач не платив судовий, так як звільнений від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року в справі № 260/10071/23 в частині задоволення позову скасувати та прийняти постанову, якою позов в цій частині задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_5 щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки у 2022 році.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_5 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за вісім днів невикористаної щорічної основної відпустки у 2022 році в сумі 6386,46 грн.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
В частині відмови в задоволенні позову рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року в справі № 260/10071/23 в апеляційному порядку не переглядалось.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
І. М. Обрізко