09 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/10620/23 пров. № А/857/16877/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року, ухвалене суддею Рейті С.І. у м. Ужгороді Закарпатської області о 16:30, повний текст якого складений 27 травня 2024 року, у справі № 260/10620/23 за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), Закарпатської обласної державної (військової) адміністрації про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, -
06 грудня 2023 року позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернувся до суду з позовом до відповідачів - НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ), Закарпатської обласної військової адміністрації, у якому просив визнати незаконними та скасувати:
-наказ військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2023 №1156-АГ "Про вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану";
-рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації "Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави" від 21.07.2023 № 22 в частині погодження військовій частині примусове вилучення майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: нежитлова будівля (Ресторан Карпати), площею 935,6 кв.м, реєстраційний номер 490258721110, яке перебуває на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Івано-Франківськ філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" та належить на праві власності акціонерному товариству "Українська залізниця", для потреб оборони у порядку встановленому Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану".
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України відноситься до військового командування, таким чином, уповноважений на прийняття рішення про вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану за погодження обласної військової (державної) адміністрації. Відтак, враховуючи постановлені перед військовою частиною НОМЕР_1 завдання та у зв'язку із збільшенням його штатної чисельності виникла необхідність щодо вилучення нерухомого майна. Водночас суд виснував, що позивач не має право на відшкодування вартості майна, вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки є державним підприємством. Відповідно, позивач не має право на відшкодування вартості майна, вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки по суті не є юридичною особою комунальної чи приватної форми власності.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі зазначає, що висновки щодо застосування норм права Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 03.04.2024 по справі №917/1212/21, не є релевантними при вирішення спірних правовідносин, оскільки сформовані при відмінних фактичних обставинах та при дослідженні правових норм, які не підлягають застосуванню під час розгляду даної справи. Додатково зауважує, що судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано відхилено доводи АТ «Укрзалізниця» щодо правового статусу Товариства та, відповідно, правового режиму його майна, оскільки судом першої інстанції неправильно визначено характер спірних правовідносин та помилково застосовано положення Закону України від 17.05.2012 №4765-VI «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану» у розглядуваних правовідносинах. З цього приводу зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2024 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №200 постановлено на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються, шляхом злиття утворити публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності. Статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, зокрема майна Укрзалізниці, підприємств залізничного транспорту, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу. В подальшому ПАТ «Укрзалізниця» було змінено організаційно-правову форму на акціонерне товариство «Українська залізниця». Наголошує, до відповідно до п.4 Статусу АТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1094), тип товариства - приватне акціонерне товариство. Відповідно до пп.1 п. 32 Статусу АТ Укрзалізниця», майно Товариства формується за рахунок, зокрема, майна, внесеного засновником до статутного капіталу товариства. Таким чином, держава стала єдиним акціонером АТ «Укрзалізниця», здійснивши оплату 100% акцій товариства шляхом внесення майна та майнових прав до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця». Однак, право володіння, користування та розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу, на переконання скаржника, має виключно Товариство з урахування обмежень, встановлених законом. Вважає, що внесення вкладу до статутного капіталу товариства припиняє у держави право власності на нього. Держава, набувши корпоративні права товариства, має право брати участь в управлінні ним, при цьому власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це Товариство, а не держава. В свою чергу, майно, право власності на яке залишається у держави, вноситься не до статутного капіталу акціонерного товариства, а передається товариству на праві господарського відання. Тим самим держава чітко розмежовує правовий статус майна, переданого товариства, де вона є 100% власником корпоративних прав. Зазначає, що на запит товариства Фонд державного майна листом від 25.11.2023 №10-62-30843 підтвердив обставини, що спірне майно внесено до статутного капіталу АТ «Укрзалізниця», його належність саме Товариству на праві приватної власності. Наведеними обставинами спростовується правомірність застосування відповідачами процедури вилучення майна.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представників відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 09.06.2023 начальником НОМЕР_2 прикордонного загону видано Наказ 1156-АГ "Про вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану", відповідно до якого було вирішено вилучити нерухоме майно (реєстраційний номер 490258721110), що перебуває на балансі Виробничого підрозділу вокзал станції Івано-Франківськ філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що належить на праві власності Акціонерному товариству "Українська залізниця" та знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Чоп, площа Героїв Майдану, 3, для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану.
21.07.2023 Закарпатською обласною військовою адміністрацією прийнято Рішення №22 яким погоджено військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) примусове відчуження для потреб оборони у порядку, визначеному Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" нерухомого майна (реєстраційний номер 490258721110 Закарпатська область, місто Чоп, площа Героїв Майдану, 3) яке знаходиться на балансі Виробничого підрозділу вокзал станції Івано-Франківськ філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що належить на праві власності Акціонерному товариству "Українська залізниця" для потреб оборони.
Одночасно, 21.07.2023 Закарпатською обласною військовою адміністрацією видано Розпорядження № 668 "Про введення в дію рішень ради оборони області", яким серед іншого, введено в дію рішення ради оборони області від 21.07.2023 щодо погодження військовій частині НОМЕР_1 примусового відчуження для потреб оборони у порядку, визначеному Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" нерухомого майна (реєстраційний номер 490258721110 Закарпатська область, місто Чоп, площа Героїв Майдану, 3) яке перебуває на балансі Виробничого підрозділу вокзал станції Івано-Франківськ філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що належить на праві власності Акціонерному товариству "Українська залізниця" для потреб оборони.
20.10.2023 на адресу Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ, вул. Є. Гедройця, 5) та адресу Виробничого підрозділу станції Івано-Франківськ "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" (м. Івано-Франківськ, вул. Привокзальна, 15) було скеровано лист за №702/10406-23-Вих, яким повідомлено, що 07.11.2023 об 11 год. 00 хв. відповідно до Наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 1156-АГ, який погоджено рішенням Ради оборони області від 21.07.2023 № 22, буде вилучено нерухоме майно (реєстраційний номер 490258721110), що перебуває на балансі Виробничого підрозділу вокзал станції Івано-Франківськ філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що належить на праві власності Акціонерному товариству "Українська залізниця" та знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Чоп, площа Героїв Майдану, 3, для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану, та запропоновано забезпечити прибуття уповноваженого представника.
07.11.2023 складено Акт про примусове відчуження або вилучення майна на підставі якого було здійснено вилучення нерухомого майна яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Чоп, площа Героїв Майдану, 3, а саме ресторану "Карпати" (реєстраційний номер 490258721110), номер об'єкта РПВН 15693464.
08.11.2023 на адресу Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Виробничого підрозділу станції Івано-Франківськ "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" і Виробничого підрозділу Вокзал станції Ужгород Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Ужгород, вул. Станційна, 9) було скеровано листи за №14/11128-23-Вих, якими проінформовано про вилучення майна, а саме ресторану " Карпати " (реєстраційний номер 490258721110) а також копію Акту про примусове відчуження або вилучення майна для ознайомлення.
Позивач, вважаючи незаконними наказ військової частини НОМЕР_1 від 09.06.2023 №1156-АГ "Про вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану" та рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації "Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави" від 21.07.2023 року № 22 в частині погодження військовій частині примусове вилучення майна, яке знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Чоп, вул. Героїв Майдану, 3, а саме: нежитлова будівля (Ресторан Карпати), площею 935,6 кв.м, реєстраційний номер 490258721110, яке перебуває на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Івано-Франківськ філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" та належить на праві власності акціонерному товариству "Українська залізниця", для потреб оборони у порядку встановленому Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану", звернувся до суду з вимогами про їх скасування.
Доводи позовної заяви зводяться до помилкового застосування до спірного майна процедури вилучення. На переконання позивача, в даному випадку застосовним є лише правовий механізм примусового відчуження майна з подальшим відшкодуванням Товариству вартості такого майна.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційних скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який триває по сьогодні.
У пункті 2 Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року встановлено Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Згідно з частиною 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII).
В розумінні статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану визначає Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" від 17.05.2012 № 4765-VI (далі- Закон № 4765-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
В розумінні частини першої статті 1 Закону № 4765-VI примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості; вилучення майна - позбавлення державних підприємств, державних господарських об'єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Відповідно до ст. 3 Закону № 4765-VI примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості. Вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану здійснюється без відшкодування вартості такого майна.
Згідно з ст. 4 Закону № 4765-VI примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради.
Відповідно до частини 3 статті 10 Закону № 4765-VI оформлення документів для примусового відчуження або вилучення майна, здійснюється військовим командуванням, органом, що прийняв рішення про таке відчуження або вилучення.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України № 4765-VI право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.
З аналізу викладених норм чинного законодавства вбачається, що вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування разом із військовими адміністраціями.
Отже, обласні військові адміністрації і військові частини є тими суб'єктами, які наділені повноваженням по визначенню потреби держави в умовах правового режиму воєнного стану, відтак уповноважені вирішувати питання передачі майна на потреби Збройних Сил України та наділені повноваженнями щодо вилучення майна.
З урахуванням приведених положень законодавства, НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України відноситься до військового командування та уповноважений на прийняття рішення про вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану за погодження обласної військової (державної) адміністрації.
Слід зазначити, що НОМЕР_2 прикордонний загін у складі сил оборони бере активну участь у відбитті збройної агресії російської федерації, а відтак, враховуючи постановлені перед військовою частиною завдання та у зв'язку із збільшенням його штатної чисельності виникла необхідність щодо вилучення нерухомого майна.
Повертаючись до обставин даної справи, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що Наказ начальника НОМЕР_2 прикордонного загону 09.06.2023 №1156-АГ "Про вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану", відповідно до якого було вирішено вилучити нерухоме майно (реєстраційний номер 490258721110), що перебуває на балансі Виробничого підрозділу вокзал станції Івано-Франківськ філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця", що належить на праві власності Акціонерному товариству "Українська залізниця" (ЄДРПОУ 40075815) та знаходиться за адресою: Закарпатська область, місто Чоп, площа Героїв Майдану, 3, для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану та спірне рішення прийнято з дотримання порядку їх прийняття, який визначено Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Щодо доводів скаржника в обґрунтування протиправності спірних наказу та рішення про те, що АТ "Укрзалізниця" є юридичною особою приватного права, а майно, передане державою до статутного капіталу товариства, є його приватною власністю, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Судом встановлено та не заперечується скаржником, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування (далі - підприємства), які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 (Перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство Українська залізниця).
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.2020 № 452) затверджено Статут акціонерного товариства "Українська залізниця" у новій редакції та доручено Міністерству інфраструктури - забезпечення оформлення та підписання рішення про приватне розміщення (випуск) акцій товариства; здійснити для формування статутного капіталу товариства приватне розміщення першого випуску простих іменних акцій у кількості 229879115 штук номінальною вартістю 1000 гривень кожна; затвердити результати приватного розміщення акцій товариства; здійснити в установленому порядку інші заходи, пов'язані з утворенням товариства. Також доручено Голові правління товариства - здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з державною реєстрацією товариства; здійснити заходи щодо реєстрації в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій товариства; забезпечити укладення договору про обслуговування випуску акцій між товариством та Центральним депозитарієм цінних паперів і вчинити дії щодо відкриття рахунка; забезпечити відкриття рахунка для обліку акцій, отриманих товариством; здійснити переоформлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна та земельні ділянки.
Відповідно до Статуту Акціонерного товариства Українська залізниця затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (далі - Статут) Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - товариство) є юридичною особою, що утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Згідно з п. 2 Статуту Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - підприємства залізничного транспорту). Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Відповідно до п. 18 Статуту Товариство в установленому порядку має право бути засновником, співзасновником та учасником інших юридичних осіб. Товариство утворює філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, так і за її межами, які діють на підставі положень. Утворення, реорганізація та ліквідація юридичних осіб, засновником, співзасновником або учасником яких є товариство, здійснюються відповідно до законодавства та цього Статуту. Товариство не відповідає за зобов'язаннями юридичних осіб, засновником, співзасновником або учасником яких воно є, а такі юридичні особи не відповідають за зобов'язаннями товариства, крім випадків, передбачених законодавством чи договором.
Згідно з п. 31 Статуту майно товариства складається з основних фондів, обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданим товариству на праві господарського відання, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства.
Відповідно до п. 26 Статуту визначено, що засновником товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України. Управління корпоративними правами держави стосовно товариства здійснює Кабінет Міністрів України. Управління корпоративними правами держави, переданими до статутного капіталу товариства, здійснює товариство.
Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31.10.2018 затверджено нову редакцію Статуту товариства і 27.11.2018 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до Статуту Укрзалізниці, зокрема, в частині зміни найменування товариства з публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на акціонерне товариство "Українська залізниця".
Скаржник покликаючись на правову позицію, викладену в постанові від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15, наголошує на тому що держава, набувши корпоративні права товариства, має право брати участь в управлінні ним, при цьому власником майна, яке передано до статутного капіталу третьої особи, є саме це Товариства, а не держава.
Судом першої інстанції при розгляді спірних правовідносин слушно враховано, що ухвалою Верховного Суду від 23.05.2023 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 917/1212/21 з огляду на наявність підстав для відступлення від правових висновків щодо застосування статті 80 Господарського кодексу України, статей 115, 155 Цивільного кодексу України, викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15, які стосуються визначення правового режиму майна акціонерних товариств, 100% акцій яких належить державі.
Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо зміни державної форми власності виключно шляхом приватизації виснувала, що Закон України "Про приватизацію державного майна" не відносить до способів приватизації передання державного майна до статутного фонду (капіталу) заснованого нею акціонерного товариства, а тому державне майно, передане державою до статутного фонду (капіталу) акціонерного товариства, 100 % акцій якого залишається у власності держави, до моменту завершення процедури приватизації (продажу у приватну власність належних державі акцій такого акціонерного товариства) є державною власністю, і з огляду на свої висновки, викладені у цій постанові, відступила від висновку, сформульованого в постанові КАС ВС від 09.10.2018 у справі № 826/11262/15, щодо того, що власником майна, переданого до статутного капіталу, є саме товариство, а не держава.
Так, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. її постанови від 27.03.2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22.09.2022 року у справі №462/5368/16-ц, пункт 42; № у ЄДРСР 106558740, від 26.10.2022 року у справі №201/13239/15-ц, пункт 43; № у ЄДРСР 108930839, від 14.06.2023 року у справі № 448/362/22, пункт 66; № у ЄДРСР 111647957).
У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому нею рішенні чи рішенні Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, пункт 88; від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, пункт 93; від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, пункт 27.3; від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, пункт 49; від 30.06.2020 у справах № 264/5957/17, пункт 43, і №727/2878/19, пункт 40; від 29.09.2020 у справі № 712/5476/19, пункт 43; від 09.02.2021 у справі №381/622/17, пункт 44; від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, пункт 31; від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, пункт 7.20; від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, пункт 40; від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, пункт 92,; від 09.11.2021 у справі № 214/5505/16, пункт 36; від 08.06.2022 у справі №362/643/21, пункт 67).
Щодо покликань скаржника на неправильне встановлення судом першої інстанції правової природи правовідносин, на застосування нерелевантних до спірних правовідносин норм, колегія суддів суду апеляційної інстанції зважає на висновок Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово звертала увагу судів, що відповідно до принципу «jura novit curia» («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
Цей принцип означає, що суд може самостійно, безвідносно до посилань сторін, обирати і застосовувати норми права до фактичних обставин спору. Саме таке тлумачення принципу «jura novit curia» («суд знає закони») наведено у постанові Верховного Суду від 10.01.2023 у справі № 600/2019/21-а.
Так, діючи в межах позовних вимог, з огляду на завдання суду та унормовані ч. 3 ст. 2 КАС України принципи адміністративного судочинства, зокрема, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд встановлює правову природу правовідносин сторін на підставі належно доведених сторонами обставин, в результаті чого визначає норму права, що підлягає застосуванню. Такі повноваження суду носять імперативний характер, що означає обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам та визначити релевантну норму.
Так, судом першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вказано на те, що аналіз наведених положень та обставин справи свідчить на користь висновку, що позивач не має права на відшкодування вартості майна, вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, а тому, відповідно, не має право на відшкодування вартості майна, вилученого в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки позивач по суті не є юридичною особою комунальної чи приватної форми власності.
Суд апеляційної інстанції поділяє такі висновки суду та вважає, що втручання у право на мирне володіння майном у випадку, що розглядається, з урахуванням обставин повномасштабної агресії зі сторони російської федерації та запровадження у зв'язку із цим в Україні воєнного стану, термін дії якого неодноразово продовжувався та діє на час апеляційного перегляду рішення суду, переслідує законну мету та здійснене в інтересах суспільства та з урахуванням правового статусу такого майна. Натомість доводи, якими позивач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, є безпідставними та такими, що вказують на довільне тлумачення норм закону.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 139, 195, 242, 308, 309, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 травня 2024 року у справі № 260/10620/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний
Постанова складена в повному обсязі 18.10.24