08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 462/5132/24 пров. № А/857/21932/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Коць Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2024 року у справі №462/5132/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови (головуючий суддя першої інстанції - Ліуш А.І., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 14.08.2024),-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що постановою інспектора поліції від 17 червня 2024 року на неї накладено адміністративне стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 6 ст. 122 КУпАП. Вважає, що постанова є незаконною, необґрунтованою, не відображає дійсних обставин справи, складена за відсутності належних, достовірних та достатніх доказів з порушенням вимог чинного законодавства. Покликається на те, що правопорушення вказаного в оскаржуваній постанові не вчиняла. Так, їй інкриміновано те, що вона здійснила зупинку транспортного засобу в зоні ді знаку 5.42.1, табл 7.17, 7.3.1, не маючи на це законних підстав, чим порушила п. 8.4 ПДР
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції Львівської області, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відмовлено повністю.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема апелянт вказує на те, що при винесені рішення суд не вказав того, що зображено на фотодоказах наданих позивачем - знак 5.42.1 встановлено у комлексі із знаками 7.17, 7.З.1., який визначає напрямок дії знака вправо, в той час як мій автомобіль припарковано зліва, з протилежного боку від дії знаку 5.42.1. А отже відсутній склад адміністративного правопорушення. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання на офіційні електронні адреси, про що свідчать довідки про доставку електронного листа.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).
У відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З врахуванням вищенаведеного та того, що дана категорія справ відноситься до термінових, апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності позивача та відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що постановою інспектора поліції від 17 червня 2024 року серії ЕНА №2412142 ОСОБА_1 , в м. Львові на вул. Матейка Яна, 8, здійснила зупинку транспортного засобу Lexus НОМЕР_1 в зоні дії знаку 5.42.1 табл 7.17, 7.3.1, не маючи на це законних підстав, чим порушила п. 8.4 ПДР
Суду було також надано фотографі з місця зупинки транспортного засобу, з яких вбачається, що транспортний засіб Lexus НОМЕР_1 , припарковано під знаком 5.42.1 табл 7.17, 7.3.1.
Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що позивач здійснив стоянку свого автомобіля в зоні дії знаку 5.38 «Місце для стоянки» з додатковою табличкою 7.17 «Інваліди» при цьому не маючи розпізнавальний знак «Інвалід» на автомобілі та не маючи при собі документів, що підтверджують інвалідність водія або пасажирів, також позивачем не надано доказів на підтвердження вимушеної стоянки.
Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно зі статтею 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: в тому числі передбачені частиною першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122 КУпАП.
За приписами частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Главою 19 КУпАП передбачено, що у разі виявлення адміністративного правопорушення, в тому числі передбаченого ст. ст. 122, КУпАП, посадова особа органу Національної поліції має право розглянути справу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення та за результатами такого розгляду винести постанову у справі про адміністративне правопорушення.
У ч. 6 ст. 258 КУпАП визначено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» від 07.11.2015 №1395 передбачено, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення (п. 2. розділу ІІІ), без складання відповідного протоколу. (п.4 розділ 1)
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно ч. 6 ст. 122 КУпАП зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 «Про Правила дорожнього руху». Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до пункту 1.1 ПДР України, ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території, тощо) повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з п.8.1 8.2 ПДР України, регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією.
Відтак, п 8.4 ґ ПДР України передбачено інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Знак 5.42.1-5.42.3 ПДР України «Місце для стоянки» визначає місця та майданчики для стоянки транспортних засобів.
Відповідно до п.п.7.17 п. 33.7 розділу 33 ПДР, табличка 7.17 «Інваліди» до дорожнього знаку 5.42.1 означає, що дія знака 5.41.1 поширюється для позначення місця (або спеціально відведеної частини майданчика) для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак Водій з інвалідністю відповідно до вимог цих Правил.
Таблички 7.3.1-7.3.3 «Напрямок дії» вказують напрямки дії знаків, розташованих перед перехрестям, або напрямки руху до позначених об'єктів, що розташовані безпосередньо біля дороги.
Згідно підпункту «ґ» п. 30.3 розділу 30 ПДР, розпізнавальний знак «Інвалід» - квадрат жовтого кольору із стороною 150 мм і чорним зображенням символу таблички 7.17. Знак розміщується спереду і ззаду на механічних транспортних засобах, якими керують водії-інваліди.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», пільги особам з інвалідністю надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію «дитина з інвалідністю» (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату).
Пунктом 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №134 визначено, що на майданчиках для паркування обов'язково облаштовуються місця (в обсязі 10 відсотків загальної кількості, але не менш як одне місце) передбаченого стандартами розміру, позначені дорожніми знаками та розміткою для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
На місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не можуть бути розміщені інші транспортні засоби.
У разі паркування на місцях, призначених для паркування транспортних засобів, зазначених у ч. 6 ст. 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Виходячи із системного аналізу вказаних вище норм права, паркування (як стоянка, так і зупинка) водієм транспортного засобу на місці, що позначено знаком з додатковою табличкою 7.17, тобто на місці, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, які перевозять інвалідів (крім випадків вимушеної стоянки), створює об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.6 ст.122 КУпАП.
Як слідує із адміністративного позову, позивач зазначає, що не погоджується із вказаною постановою, оскільки правопорушення не вчиняла, автомобіль стояв у дозволеному місці.
Як вбачається із наданих позивачем фотознімків, автомобіль позивача був припаркований неподалік знаку 5.42.1 «Місце для стоянки» з табличками 7.17 «Особи з інвалідністю» та 7.3.1 «Напрямок дії», яка вказує напрямок вправо проти напрямку руху автомобілів на вулиці Матейка у м. Львові.
З матеріалів справи убачається, що автомобіль був припаркований дальше від місця розташування знаку по ході руху автомобілів, після опори електромереж, про що нею надано фотографії, на яких зображено знак та місце, на якому був припаркований автомобіль позивача.
Таким чином, колегія суддів не може вважати доведеним факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідач вказані позивачем доводи не спростував, об'єктивних доказів вчинення правопорушення особою суду не надав.
Відтак, відповідач на обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови не надав належних доказів наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП, оскільки не довів, що позивач здійснила стоянку транспортного засобу в порушення вимог п.8.4.ґ ПДР.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Крім цього, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується належними та допустимими доказами, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та правомірності винесеної постанови про накладення на позивача штрафу, передбаченого санкцією ч. 6 ст. 122 КУпАП.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач діяв всупереч порядку, передбаченому законами України та неправомірно притягнув позивача до адміністративної відповідальності.
Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову з наведених вище підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Судом першої інстанції невірно встановлено обставини у справі, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про задоволення позову з наведених вище підстав.Щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем, суд апеляційної інстанції вказує наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач просить повернути сплачений судовий збір.
Отже, сума судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачеві за подання заяв по суті в суді першої та апеляційної інстанції за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, становить 1514,00 грн.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 серпня 2024 року у справі №462/5132/24 - скасувати та ухвалити нове судове рішення яким скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2412142 від 17.06.2024 про накладення на ОСОБА_1 штрафу в сумі 1700 грн. за ч.6 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту Національної поліції України судові витрати по сплаті судового збору при поданні позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1514 ( одна тисяча п'ятсот чотирнадцять ) грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 17.10.2024