08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 465/7761/23 пров. № А/857/17022/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Коць Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 червня 2024 року у справі №465/7761/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про визнання протиправними дій та відшкодування шкоди (головуючий суддя першої інстанції - Ванівський Ю.М., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 06.06.2024),-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради, в якому просить визнати протиправним застосування інспектором з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Сеньковським Віктором Євгеновичем заходів забезпечення провадження у вигляді тимчасового затримання (евакуації) транспортного засобу марки PEGEOT 208, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та поміщення його на спеціальний майданчик за адресою: м. Львів, вул. Кривоноса, 6, а також просить стягнути з відповідача завдану шкоду в розмірі 2455, 43 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликаються на те, що постановою інспектора з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Пеленським В.Є. серія ЛВ №004800631 від 22.09.2023, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч.3 ст.122 КУпАП в розмірі 680 гривень, оскільки 22.09.2023 о 11 год. 16 хв., у м. Львові на перехресті вул. Вічева - вул. Насипна, здійснено зупинку належного ОСОБА_1 транспортного засобу марки PEGEOT 208, реєстраційний номер НОМЕР_1 в забороненому місці, чим порушено п. 15.9(ґ) Правил дорожнього руху.
Окрім того, о 11 годині 34 хвилин того ж дня, належний ОСОБА_1 вказаний вище транспортний засіб було тимчасово затримано інспектором з паркування ОСОБА_2 та доставлено на спеціальний майданчик за адресою: місто Львів, вулиця Кривоноса 6.
Позивач стверджує, що застосування інспектором з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Сеньковським Віктором Євгеновичем заходів забезпечення провадження у вигляді тимчасового затримання (евакуації) належного її транспортного засобу марки PEGEOT 208, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та поміщення його на спеціальний майданчик за адресою: м. Львів, вул. Кривоноса, 6 є протиправним.
У повідомленні про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ЛВ №004800631 від 22.09.2023 інспектором Пеленським В. Є. не зазначено чи вказана вище постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення правил паркування винесена із застосуванням евакуації автомобіля. Повідомлення притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ЛВ № 004800631 від 22.09.2023 не містить жодних даних про те, що в наслідок дій ОСОБА_1 , автомобіль створив перешкоду для руху інших транспортних засобів чи пішоходів.
Повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ЛВ №00480631 від 22.09.2023 складено інспектором ОСОБА_3 , а вказаний вище акт огляду та тимчасового затримання т/з інспектором ОСОБА_2 . Постанова про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу за порушення правил паркування, останній не була вручена та не надсилалась.
З фотоматеріалів транспортного засобу, що розміщені на офіційному веб-сайті http://Inspector.lviv.ua. та долучених відповідачем до матеріалів справи вбачається, що автомобіль позивачки жодним чином не створював ускладнень для руху транспортних засобів, не заважав пішоходам та не створював небезпеки для учасників дорожнього руху.
Вулиця Вічева та вулиця Насипна у м. Львові є вулицями з одностороннім рухом для транспорту.
Відповідачем не доведено, що стоянка транспортного засобу позивача зробила неможливим рух інших транспортних засобів або створила перешкоду для руху пішоходів, жодних доказів цьому твердженню немає.
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 06 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним застосування інспектором з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Сеньковським Віктором Євгеновичем заходів забезпечення провадження у вигляді тимчасового затримання (евакуації) транспортного засобу PEGEOT 208, реєстраційний номер НОМЕР_1 та поміщення його на спеціальний майданчик за адресою: м. Львів, вул. Кривоноса, 6. Стягнуто з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань завдану шкоду, а саме: 2234,04 грн. 04 грн. - сплачену вартість послуг транспортування транспортних засобів; 144,00 грн. - сплачену вартість послуг зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику. Стягнуто з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000,00 (три тисячі) гривень за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1610 (одну тисячу шістсот десять) 40 грн.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема апелянт вказує на те, що відповідно до п. 15.9 «ґ» ПДР зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга. Вказує, що здійснення зупинки в недозволеному місці, а саме- на перехресті, суттєво перешкоджає дорожньому руху шляхом звуження проїзної частини дороги, а відтак зменшення її пропускної здатності, створення умов для примусової зміни смуги руху водіями інших транспортних засобів.
Апелянт зазначає, що інспектором з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради належним чином розглянуто справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 122 КУпАП, оскільки зупинка на перехресті створює перешкоди дорожньому руху/загрозу безпеці руху, та правомірно застосовано заходи забезпечення провадження у вигляді тимчасового затримання (евакуації) транспортного засобу, і доставки його на спеціальний майданчик за адресою: м. Львів, вул. Кривоноса, 6, на підставі пп. ґ п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП. Крім того, позивачкою подано заяву про відшкодування судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу, в якій просили у випадку задоволення заявлених позовних вимог стягнути з відповідача судові витрати в розмірі сплаченого судового збору та витрат на професійну правову допомогу в розмірі 3700,00 (три тисячі сімсот) гривень за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - відповідача по справі. Проте, до заяви не долучено перелік послуг (робіт) наданих (виконаних) адвокатом. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у ній та просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в позовні відмовити.
Позивач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.7 ст. 287 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що станом на день вчинення оскаржуваних дій, транспортний засіб PEGEOT 208, д.н.з. НОМЕР_1 , на праві власності належав ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 .
22.09.2023 інспектором з паркування управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради Пеленським В. Є. сформоване повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності до постанови серії ЛВ № 004800631, відповідно до якого на власника (належного користувача) транспортного засобу накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 гривень за ч.3 ст.122 КУпАП, оскільки о 11 год. 16 хв., у м. Львові на перехресті вул. Вічева - вул. Насипна ОСОБА_1 було здійснено зупинку належного їй транспортного засобу марки PEGEOT 208, реєстраційний номер НОМЕР_1 в забороненому місці, чим порушено п. 15.9(ґ) Правил дорожнього руху.
Окрім того, 22.09.2023, транспортний засіб PEGEOT 208, реєстраційний номер НОМЕР_1 , було тимчасово затримано інспектором з паркування ОСОБА_2 та доставлено на спеціальний майданчик за адресою: місто Львів, вулиця Кривоноса 6, про що свідчить Акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 22.09.2023.
Як зазначено у вищезгаданому Акті, доставку ТЗ на спеціальний майданчик здійснював водій ЛКП «Львівелектротранс».
Суд першої інстанції позов задовольнив частково з тих підстав, що відповідачем не доведено, що стоянка транспортного засобу позивача, зробила неможливим рух інших транспортних засобів або створила перешкоду для руху пішоходів.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Як передбачено пунктом 1.10 Правил дорожнього руху, перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
Відповідно до підпункту «ґ» пункту 15.9 Правил дорожнього руху, зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Згідно із частиною 3 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до частини 1 статті 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені, зокрема частинами третьою, четвертою і п'ятою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху (якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно із частиною 3 статті 265-2 КУпАП у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху або не створює загрозу безпеці руху, крім розміщення транспортного засобу на місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик. Випадки тимчасового затримання транспортного засобу та доставлення його для зберігання на спеціальний майданчик визначені частиною третьою статті 265-4 цього Кодексу. При тимчасовому затриманні транспортного засобу місце розташування такого транспортного засобу має бути обов'язково зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису). Інформація про тимчасове затримання транспортного засобу має невідкладно передаватися на абонентський номер рухомого (мобільного) зв'язку та на адресу електронної пошти, зазначені належними користувачами або особами, за якими зареєстровані транспортні засоби, відповідно до статті 279-4 цього Кодексу.
Тобто, виключною підставою для доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик є те, що такий транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху.
Стаття 265-4 КУпАП визначає, що тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частиною третьою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушення, передбаченого частиною другою статті 152-1 цього Кодексу.
При тимчасовому затриманні транспортного засобу місце розташування такого транспортного засобу має бути обов'язково зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
Інспектори з паркування зобов'язані невідкладно інформувати про тимчасове затримання транспортного засобу відповідні підрозділи Національної поліції із зазначенням державного номера затриманого транспортного засобу, точного часу його затримання та місця зберігання (адреса та телефони спеціального майданчика чи стоянки), розміщувати цю інформацію на офіційному веб-сайті виконавчого органу відповідної місцевої ради, а також передавати повідомлення про тимчасове затримання транспортного засобу на абонентський номер рухомого (мобільного) зв'язку та адреси електронної пошти, зазначені належними користувачами або особами (від імені осіб), за якими зареєстровані транспортні засоби, відповідно до статті 279-4 цього Кодексу.
Повернення транспортного засобу, затриманого шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особі, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особі, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, відбувається невідкладно за зверненням такої особи після сплати штрафу за вчинене правопорушення та оплати вартості послуг із транспортування та/або зберігання транспортного засобу.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а).
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Апеляційний суд встановив те, що на підтвердження того факту, що позивач здійснив зупинку транспортного засобу на перехресті вулиці Вічева - Насипна, відповідач надав матеріали фотофіксації місця зупинки транспортного засобу.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що стоянка транспортного засобу PEGEOT 208, реєстраційний номер НОМЕР_1 , зробила неможливим рух інших транспортних засобів або створила перешкоду для руху пішоходів.
Відповідно до частини 1 статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Частина 3 встановлює, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Щодо судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої вказаної статті передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою цієї статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, частина шоста статті 134 КАС України визначає, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, відповідно до частини сьомої цієї статті, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатом Цибуля І.Й. та ОСОБА_1 та квитанція до прибуткового касового ордера.
Апеляційний суд також враховує, що відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, колегія суддів дійшов висновку, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 3000,00 грн. є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналізуючи вищевикладене, виходячи з принципів обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів приходить до висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 3000 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради - залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 06 червня 2024 року у справі №465/7761/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Л. Я. Гудим
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 17.10.2024