18 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/30037/23 пров. № А/857/7841/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Трофімова Руслана Валерійовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання провести перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, грошової допомоги на оздоровлення із врахуванням в складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 27.02.2024р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
22.12.2023р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Трофімов Р.В., діючий на підставі ордера на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., за період з 01.02.2016р. по 31.01.2018р. включно;
зобов'язати відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., за період з 01.02.2016р. по 31.01.2018р. включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2016, 2017 роки;
зобов'язати відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2016, 2017 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, індексації грошового забезпечення, та провести виплату, із урахуванням виплачених сум (а.с.1-6).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (а.с.15 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., за період з 01.02.2016р. по 31.01.2018р. включно; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., за період з 01.02.2016р. по 31.01.2018р. включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2016, 2017 роки; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2016, 2017 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, індексації грошового забезпечення, та провести виплату із урахуванням виплачених сум (а.с.26-30).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.33-42).
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що на день виключення прапорщика ОСОБА_1 зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (08.01.2018р.) спору між позивачем та ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо зазначених позовних вимог не було, а питання щодо нездійснення перерахунку та виплати належних сум під час проходження служби виникло із значним проміжком часу.
При цьому, оскільки позивач не погоджується з нездійсненням перерахунку та виплати певних видів виплат, які нараховувались та виплачувались під час проходження публічної служби; до спірних правовідносин слід застосувати спеціальний процесуальний строк, передбачений ч.5 ст.122 КАС України, а саме: місячний строк на звернення до суду.
Враховуючи ту обставину, що згідно наказу від 09.01.2018р. відносини публічної служби у позивача припинилася 08.01.2018р. і з цього часу грошове забезпечення ним не отримувалося, тому вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., за період з 01.02.2016р. по 31.01.2018р. та грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2016-2017 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення, пред'явлені поза межами місячного строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.122 КАС України.
Стверджує, що індексація грошового забезпечення не входить до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовців, а тому не враховується до складу щомісячної додаткової грошової винагороди та грошової допомоги на оздоровлення.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в ДПС України, зокрема, у ІНФОРМАЦІЯ_5 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) ДПС України № 6-ос від 09.01.2018р. «По особовому складу» прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 3 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби «Грушів» ІІІ категорії (тип Б), виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 08.01.2018р. (а.с.10).
За період з 31.05.2012р. по 31.12.2015р. індексація виплачувалась позивачу у таких розмірах: 2012 рік - 0,00 грн.; 2013 рік - 0,00 грн.; 2014 рік: січень - 0,00 грн.; лютий - 0,00 грн.; березень - 0,00 грн.; квітень - 14,62 грн.; травень - 0,00 грн.; червень - 14,52 грн.; липень - 46,28 грн.; серпень - 46,28 грн.; вересень - 152,25 грн.; жовтень - 152,25 грн.; листопад - 202,19 грн.; грудень - 236,29 грн.; 2015 рік: з січня по жовтень - 0,00 грн.; листопад - 1986,56 грн.; грудень - 875,74 грн.
За період з 01.01.2016р. по 09.01.2018р. сума нарахованої індексації становила: з січня 2016 по травень 2016 - 0,00 грн.; з червня 2016 року по листопад 2016 року - 84,10 грн. щомісячно; з грудня 2016 року по лютий 2017 року - 161,60 грн. щомісячно; з березня 2017 року по квітень 2017 року щомісячно; з травня 2017 року- 240,81 грн. щомісячно; з червня 2017 року по серпень 2017 року - 313,22 грн.; з вересень 2017 року по листопад 2017 року - 373,85 грн. щомісячно; грудень - 458,12 грн.; січень 2018 року - 118,22 грн.; фіксована індексація за період з січня 2016 року по грудень 2017 року - 1022,70 грн. щомісячно, січень 2018 року - 263,92 грн.; нарахування індексації здійснювалось з врахуванням січня 2015 року як базового місяця.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2023р. у справі № 380/5662/22, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.10.2023р., зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходів, з урахуванням виплачених раніше сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затв. постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004р.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.06.2023р. у справі № 380/5662/22 відповідач 10.12.2023р. виплатив позивачу, зокрема, індексацію грошового забезпечення у розмірі 48634,66 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача та розрахунком нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2016 року по січень 2018 року (а.с.11-12).
При цьому встановлено, що визначення позивачу розміру допомоги на оздоровлення та додаткової щомісячної грошової винагороди було здійснено без урахування індексації грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем.
Приймаючи рішення по справі задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правова позиція стосовно систематичного та постійного характеру виплати індексації наведена у постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для включення індексації грошового забезпечення до щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., та грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч.2 ст.2 цього Закону порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ст.40 вказаного Закону гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України № 2011-ХІІ від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч.1 ст.9 наведеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п.1 постанови КМ України № 1294 від 07.11.2007р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ст.4 Закону України № 1282-ХІІ від 03.07.1991р. «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затв. постановою КМ України № 1078 від 17.07.2003р., індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році -103 відсотка, у 2017 році -103 відсотка, у 2018 році -103 відсотка).
Відповідно до п.2 зазначеного Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з п.4 вказаного Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
За змістом п.5 цього Порядку у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
01.03.2018р. вступила в дію постанова КМ України № 704 від 30.08.2017р. «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
Пунктом 2 цього Порядку встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення.
Відповідно до ч.1 ст.10-1 цього Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з постановою КМ України № 1294 від 07.11.2007р. «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (була чинною до 28.02.2018р., тобто регулює спірні правовідносини) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р. «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затв. наказом МВС України № 73 від 02.02.2016р.
Згідно з п.1 вказаної постанови установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовці (крім тих, що зазначені підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), мають право на отримання щомісячної додаткової грошової нагороди в розмірі: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Відповідно до п.2 цієї постанови граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Згідно з п.2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затв. наказом МВС України № 73 від 02.02.2016р., виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Розміри винагороди для органів Держприкордонслужби з урахуванням виконання покладених завдань, особливостей умов проходження служби військовослужбовцями встановлюються наказами Адміністрації Держприкордонслужби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Держприкордонслужби у Державному бюджеті України на відповідний рік.
За приписами п.5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затв. наказом МВС України № 73 від 02.02.2016р., виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами (але не раніше дня видання наказу про призначення), і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних начальників (командирів)).
Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат (п.8 цієї Інструкції).
Водночас, застосовуючи Інструкцію № 73, як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
При цьому, ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р. «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер.
Згідно постанови № 704 від 16.09.2015р. «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. № 889», що набрала чинності з 01.01.2016р., поширено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, на всіх військовослужбовців Державної прикордонної служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Під час судового розгляду встановлено, що у період з 01.02.2016р. по січень 2018 року позивач отримував щомісячну додаткову грошову винагороду на підставі постанови КМ України № 889 від 22.09.2010р. «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ»; у 2016, 2017 роках позивач отримав грошову допомогу на оздоровлення, передбачену ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; наведені обставини не заперечуються відповідачем.
Вказані виплати здійснені без врахування індексації грошового забезпечення, оскільки нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення відповідачем проведено лише 10.12.2023р. на виконання рішення суду.
При вирішенні спірного питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020р. у справі № 240/10130/19.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019р. у зазначеній справі Велика Палата дійшла висновків про те, що згідно з ч.ч.2 і 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021р. у справі № 825/997/17 та у постанові Верховного Суду від 21.12.2021р. у справі № 820/3423/18.
Як встановлено під час судового розгляду та не заперечується сторонами, спірна індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, а тому остання не може вважатись одноразовою і повинна бути включена до обрахункової величини при визначенні розміру грошового забезпечення.
Таким чином, відповідач у період проходження позивачем у 2016-2018 роках військової служби повинен був розраховувати щомісячну додаткову грошову винагороду та грошову допомогу на оздоровлення з урахуванням індексації грошового забезпечення, яка мала постійний характер.
За таких обставин бездіяльність відповідача щодо нездійснення розрахунку розміру щомісячної додаткової грошової винагороди у 2016-2018 роках та допомоги на оздоровлення у 2016-2017 роках з урахування індексації грошового забезпечення, правильно визнано судом першої інстанції протиправною, а також зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМ України № 889 від 22.09.2010р., за період з 01.02.2016р. по 31.01.2018р. включно та грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 2016-2017 роки, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір таких виплат, індексації грошового забезпечення.
Водночас, колегія суддів вказує на застереження про врахування відповідачем вже виплачених сум щомісячної додаткової грошової винагороди та допомоги на оздоровлення, що унеможливить повторне нарахування та виплати таких позивачу.
У частині дотримання позивачем строків звернення до суду із розглядуваним позовом колегія суддів висновується тим, що заявлені позовні вимог стосуються нарахування та виплати щомісячної додаткової грошової винагороди та допомоги на оздоровлення, що входять до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
Відповідно ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (ч.1).
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.3).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.5).
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15.10.2013р. зазначено про те, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст.233 КЗпП України виходить з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Таким чином, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин на період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно не застосовувалися.
Законом України № 2352-IX від 01.07.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини 1 і 2 ст.233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч.1).
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч.2).
Згідно нової редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Закон України № 2352-ІХ від 01.07.2022р. не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19.07.2022р.
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
За таких умов підстав для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-IX від 01.07.2022р. до приписів ст.233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022р., колегія суддів не убачає.
На момент звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (08.01.2018р.) частина 2 ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
З огляду на вказане, право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022р.), не обмежене будь-яким строком.
Разом з тим, апеляційний суд наголошує, що Законом України від 30.03.2020р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: « 1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020р. (постанова Уряду № 211 від 11.03.2020р.) та закінчився 30.06.2023р. (постанова Уряду № 651 від 27.06.2023р.).
Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.04.2023р. по справі № 300/4201/22 та від 20.11.2023р. по справі № 160/5468/23, від 01.10.2024р. по справі № 160/21959/23.
Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2024р. в адміністративній справі № 380/30037/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ІНФОРМАЦІЯ_6 (Військова частина НОМЕР_1 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 18.10.2024р.