15 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1381/24 пров. № А/857/15826/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від відповідача - Чайківська М.Я.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.05.2024р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській обл. про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13 год. 01 хв. 15.05.2024р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 20.05.2024р.),-
06.03.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати неправомірним та скасувати винесене відповідачем Головним управлінням /ГУ/ ДПС у Тернопільській обл. податкове повідомлення-рішення № 00077380901 від 25.10.2023р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1206052 грн. 34 коп.; понесені судові витрати стягнути з відповідача (а.с.1-8, 24).
Відповідно до ухвали суду від 15.03.2024р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.26 і на звороті).
Згідно ухвали суду від 08.05.2024р. суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін (а.с.48 і на звороті).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.05.2024р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.56-61).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ФОП ОСОБА_1 , яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.63-73).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем не дотримані вимоги закону під час призначення та проведення перевірки позивача, а саме вимог п.2 постанови Кабінету Міністрів /КМ/ України № 303 від 13.03.2022р. «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану», якою визначено, що на період воєнного стану дозволяється проведення перевірок виключно на підставі рішень центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах та за наявності таких обставин, як: наявність загрози, що має негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров'я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави, а також для виконання міжнародних зобов'язань України.
Податковий орган не взяв до уваги (по суті проігнорував) регулятивну норму ч.54 ст.5 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995р. «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», якою перебачено, що у разі зміни відомостей, зазначених у виданій ліцензії, суб'єкт господарювання зобов'язаний у місячний термін з дня внесення таких змін звернутися до органу, який видав ліцензію, з відповідною заявою про внесення змін у чинну ліцензію, а також приписи п.102.9 ст.102 та пп.69.9 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу /ПК/ України щодо тимчасового зупинення у період дії воєнного стану в Україні перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
При притягненні ФОП ОСОБА_1 до фінансової відповідальності недотримано приписи п.109.1 ст.109 ПК України щодо встановлення усього складу правопорушення, а саме вини особи (позивача) у його вчиненні.
Також процедура притягнення позивача до юридичної відповідальності не відповідає законодавчо визначеному процесуальному порядку покладення такої відповідальності, а саме відповідачем не дотримано Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», затв. постановою КМ України № 790 від 02.06.2003р., в частині застосування встановленої ним процесуальної форми рішення про накладання та стягнення відповідних фінансових санкцій.
Зміст оскаржуваного рішення відповідача містить внутрішні суперечності, а саме, у ньому в якості частини статті законодавчого акта, який став підставою для застосування фінансової санкції, вказано абз.11 ч.2 ст.17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», що передбачає відповідальність за сплату сум акцизного податку та податку на додану вартість у формах, які не передбачають сплату таких платежів коштами, а не відповідальність за роздрібну торгівлю пальним через електронний контрольно-касовий апарат, який не зазначений у ліцензії (абз.10 ч.2 ст.17 зазначеного Закону.
Відповідач ГУ ДПС в Тернопільській обл. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.85-89).
Протокольною ухвалою апеляційного суду від 15.10.2024р. вирішено здійснювати апеляційний розгляд за відсутності позивача, оскільки така, будучи належним чином та завчасно повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не з'явилася, причини неявки не повідомила, будь-яких клопотань, заяв не подавала. Також колегія суддів врахувала, що попереднє судове засідання від 01.10.2024р. було відкладено за клопотання представника позивача через її зайнятість в іншому судовому процесі (а.с.94, 95-96).
Згідно вимог ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, заперечення представника відповідача перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Під час судового розгляду встановлено, що позивач ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність з роздрібної торгівлі пальним, у зв'язку з чим нею отримано відповідну ліцензію № 19040314201900117 від 04.07.2019р. в порядку, передбаченому Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (а.с.22-23).
13.12.2022р. ФОП ОСОБА_1 провела в податковому органі за місцем свого обліку реєстрацію нового РРО моделі МАРІЯ-303АІ, заводський номер РРО ЗВ1041060668В, фіскальний номер РРО 3001032399, який вона почала застосовувати у своїй господарській діяльності для проведення розрахункових операцій з роздрібного продажу пального з 17.12.2022р.
03.02.2023р. позивач подала до ГУ ДПС у Тернопільській обл. заяву від 03.02.2023р. (вх. №-1346/АП - зворот а.с.37) про внесення змін до чинної ліцензії № 19040314201900117 від 04.07.2019р. на право роздрібної торгівлі пальним у зв'язку із заміною РРО на модель МАРІЯ-303А1, фіскальний № 3001032599, заводський номер ЗВ1041060668, за результатами чого 07.02.2023р. проведено переоформлення ліцензії з зазначенням цього РРО (а.с.20-21, 23).
В подальшому згідно з наказу ГУ ДПС у Тернопільській обл. № 1625-п від 28.09.2023р. та направлень на перевірку №№ 8498, 2715/09-01, 2716/09-01, 2717/09-01, виданих від 28.09.2023р., ревізорами податкового органу проведена фактична перевірка АЗС АТК «Орися», що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 (а.с.32 і на звороті).
За результатами перевірки складено Акт (довідка) № 7681/19-00-09-01/2332314362 від 06.10.2023р., відповідно до якого встановлено факт торгівлі пальним через електронний контрольно-касовий апарат (РРО), фіскальний № 3001032399, який не зазначений у ліценції на право роздрібної торгівлі пальним № 19040314201900117 від 04.07.2019р. період з 17.12.2022р. по 02.02.2023р. на загальну суму 603026 грн. 17 коп., а саме:
за період з 17.12.2022р. по 31.12.2022р. здійснено реалізацію пального (бензин А-95, газ скраплений, дизпаливо євро-5) готівковими коштами у сумі 302901 грн. 90 коп. та безготівковими розрахунками в сумі 36053 грн. 73 коп.; розрахункові операції проведено через РРО, фіскальний № 3001032393, згідно з сформованих та роздрукованих на РРО фіскальних звітних чеків (Z-звітів), за №№ 1-18 на загальну суму 231484 грн. 13 коп.;
за період з 01.01.2023р. по 31.01.2023р. здійснено реалізацію пального (бензин А-95, газ скраплений, дизпаливо євро-5) готівковими коштами у сумі 302901 грн. 90 коп. та безготівковими розрахунками у сумі 60850 грн. 64 коп., розрахункові операції проведено через РРО, фіскальний № 3001032393, згідно з сформованих та роздрукованих на РРО фіскальних звітних чеків (Z-звітів), за №№ 19-48 на загальну суму 363752 грн. 54 коп.;
за період з 01.02.2023р. по 02.02.2023р. здійснено реалізацію пального (бензин А-95, газ скраплений, дизпаливо євро-5) готівковими коштами у сумі 7314 грн. 50 коп. та безготівковими розрахунками в сумі 475 грн.; розрахункові операції проведено через РРО фіскальний № 3001032393, згідно з сформованих та роздрукованих на РРО фіскальних звітних чеків (Z-звітів), за №№ 50-51 на загальну суму 7789 грн. 50 коп.
Проведеною перевіркою з'ясовано, що в період з 17.12.2022р. по 02.02.2023р. у додатку до ліцензії № 19040314201900117 від 04.07.2019р. було зазначено РРО, модель МАРІЯ-303А1, фіскальний номер № 3000193933, заводський номер НОМЕР_1 з використанням якого повинні були здійснюватися всі розрахункові операції при реалізації пального на вказаній АЗС до моменту переоформлення РРО, а саме до 07.02.2023р. (а.с.11-14).
У свою чергу, розрахункові операції при реалізації пального на АЗС АТК «Орися» проводились із застосуванням РРО, модель МАРІЯ-303А1, фіскальний номер № 3001032399, заводський номер ЗВ1041060668, з роздрукуванням на РРО фіскальних чеків, сформованих та роздрукованих на РРО фіскальних звітних чеків (Z - звітів) згідно з баз даних системи обліку даних РРО ДПС та даних книгу обліку розрахункових операцій на РРО № 3001032399р/1 від 13.12.2023р. в період з 17.12.2022р. по 02.02.2023р.
За результатами перевірки відповідач ГУ ДПС у Тернопільській обл. прийняв податкове повідомлення-рішення № 00077380901 від 25.10.2023р., яким до позивач ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог ч.ч.39 та 41 ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» застосував штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1206052 грн. 34 коп. відповідно до абз.11 ч.2 ст.17 зазначеного Закону (а.с.10).
Позивач оскаржила вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, скерувавши скаргу до ДПС України; за результатами розгляду вказаної скарги ДПС України прийняв рішення № 2361/6/99-0006-03-01-06 від 31.01.2024р., яким скаргу позивача залишено без задоволення, а спірне повідомлення-рішення - без змін (а.с.15-19).
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за період з 17.12.2022р. по 02.02.2023р. використовувала РРО, який зареєстровано в Державному реєстрі РРО та внесено до інформаційної системи ДПС відповідно до реєстраційного посвідчення з присвоєнням фіскального номера, але не зазначений у відповідній ліцензії.
В свою чергу, зміни у додаток до ліцензії на роздрібну торгівлю пальним можуть бути внесені виключно на підставі відповідної заяви суб'єкта господарювання. Факт реєстрації нового РРО не зумовлює у контролюючого органу обов'язку автоматично вносити зміни у додаток до ліцензії на право здійснення торгівлі пальним щодо РРО, через яке здійснюється торгівля пальним.
Відтак, суд вважав, що позовна вимога щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 00077380901 від 25.10.2023р. не підлягає до задоволення за безпідставністю та необґрунтованістю.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходив з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті та природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні заявленого позову, з огляду на наступне.
Із змісту заявленого позову слідує, що в основу заявлених позовних вимог ФОП ОСОБА_1 наведено сукупність різних правових підстав, які можна поділити на дві категорії:
процедурні, до яких відносяться порушення порядку призначення та проведення фактичної перевірки, оформлення її результатів;
матеріальні - помилкове кваліфікація дій позивача як порушення вимог ч.ч.39 та 41 ст.15, ч.54 ст.5 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995р. «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Згідно усталеної судової практики Верховного Суду по наведеній категорії справ визначено певну послідовність оцінки судом підстав позову, а також визначено недоцільність дослідження наступних підстав за умови підтвердження первинних доводів, викладених у позовній заяві.
Зокрема, відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020р. у справі № 826/17123/18, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021р. у справі № 816/228/17 сформувала правовий висновок, згідно з яким неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Тобто, у разі якщо підставами позову, щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, є порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо призначення та проведення перевірки, то суди повинні надавати правову оцінку таким підставам (доводам) в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень (податкових повідомлень - рішень), прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Отже, первинно оцінці судом підлягають доводи позивача щодо порушення податковим органом порядку проведення перевірки (тобто, процедурні порушення).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пп.20.1.10 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб'єктами господарювання установлених законодавством обов'язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.
Пунктом 75.1 ст.75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з пп.75.1.3. п.75.1 ст.75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Пунктом 80.1 ст.80 ПК України визначено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Із змісту п.81.1 ст.81 ПК України слідує, що в наказі про проведення перевірки повинні зазначатися, серед іншого, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПК України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.
Відповідно до пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Із змісту цієї норми слідує, що здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною підставою, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред'явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
В цьому випадку достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин, зокрема і у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Також в розрізі норм Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», ст.19-1 ПК України податковий орган має право на проведення фактичної перевірки господарюючого суб'єкту з підстав здійснення функцій контролю, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Окремою підставою, з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки згідно положень пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, є також наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками.
Тобто саме за вказаною підставою контролюючий орган, окрім посилання на пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства.
Під час судового розгляду з'ясовано, що підставою для проведення спірної перевірки слугувало саме здійснення функцій, визначених законодавством в сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Згідно висновків Великої палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 08.09.2021р. у справі № 816/228/17, в разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Згідно фактичних обставин справи посадові особи відповідача були допущені до проведення фактичної перевірки; така перевірка була проведена; під час її проведення на вимогу ревізорів позивач надала необхідні документи.
Отже, формулювання підстав перевірки в наказі надавало об'єктивного розуміння того, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері здійснення платниками податків розрахункових операцій в сфері торгівлі пальним.
Також зміст наказу про призначення перевірки не призвів до таких порушень, які вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки.
В частині тверджень апелянта про заборону проведення перевірок під час воєнного стану колегія суддів керується наступним.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022р., № 259/2022 від 18.04.2022р., № 341/2022 від 17.05.2022р., № 573/2022 від 12.08.2022р., № 757/2022 від 07.11.2022р., № 58/2023 від 06.02.2023р., №254/2023 від 01.05.2023р., № 451/2023 від 26.07.2023р. та ін., затвердженими відповідними Законами України, та який станом на час розгляду цієї адміністративної справи триває.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період воєнного стану» № 2118-ІХ від 03.03.2022р. /далі - Закон № 2118-ІХ, набрання чинності 07.03.2022р./ у зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 69.
Абз.1 п.69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону № 2118-ІХ) установлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Відповідно до пп.69.1 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону № 2118-ІХ) у випадку відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок, зокрема щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Згідно з пп.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України (в редакції Закону №2118-ІХ) податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022р. /далі Закон № 2120-ІХ, набрав чинність 17.03.2022р.) у п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України пп.69.2 викладено в такій редакції:
« 69.2. Податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім, зокрема, фактичних перевірок.
У разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок, передбачених цим підпунктом, до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за якими покладено на контролюючі органи, а вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), у такому випадку не застосовуються, у тому числі положення підпункту 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 цього Кодексу».
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» № 2142-ІХ від 24.03.2022р. /далі Закон № 2142-ІХ, набрав чинність 05.04.2022р.) внесено зміни у п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, зокрема, у підпункті 69.1 слова «трьох місяців» замінити словами «шести місяців».
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» № 2260-ІХ від 12.05.2022р. /далі - Закон № 2260-ІХ, набрав чинність 27.05.2022р./ внесено зміни до п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України шляхом викладення пп.69.1 в такій редакції:
«абз.1-4, 8 пп.69.1. у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
У разі відсутності можливості у платника податків щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, такий платник податків звільняється від відповідальності, визначеної цим Кодексом, у межах діяльності, що провадиться через такі філії, представництва, відокремлені чи інші структурні підрозділи, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.
Платники податків, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, у яких відновилася можливість виконувати свої податкові обов'язки, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня відновлення можливості платника податків, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, передбачених цим Кодексом, за умови виконання ними таких податкових обов'язків, щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності, сплати податків і зборів, протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей платників податків.
Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику».
Також Законом № 2260-ІХ внесено зміни до п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України шляхом викладення п.69.2 в такій редакції:
«Податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:
а) камеральних перевірок;
б) документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків та/або з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, та/або документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;
в) фактичних перевірок.».
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2260-ІХ передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім змін до абзаців другого, п'ятого-восьмого підпункту 69.2 та підпункту 69.11 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в частині камеральних перевірок декларацій та уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, які набирають чинності з 02.06.2022р.
Отже, у зв'язку із запровадженням на всій території України воєнного стану з 24.02.2022р. Законом № 2118-ІХ внесено зміни до ПК України шляхом доповнення підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пунктом 69, якими установлено певні особливості справляння податків і зборів та виконання податкових обов'язків, а також запроваджено мораторій на проведення всіх податкових перевірок на період до припинення або скасування воєнного стану на території України.
Однак, у подальшому, Законами № 2120-ІХ та № 2142-ІХ встановлений Законом № 2118-ІХ мораторій на проведення абсолютно всіх видів перевірок поступово знімався, шляхом надання контролюючим органам повноважень на проведення певних видів податкових перевірок - спочатку камеральних перевірок декларацій або уточнюючих розрахунків (у разі їх подання), до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, показники яких сформовані на підставі податкових накладних та/або розрахунків коригування, складених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або митних декларацій, за виключенням товарів (продукції), визначених підпунктами 215.3.1, 215.3.2, 215.3.2-1 та 215.3.3-1 пункту 215.3 статті 215 Кодексу, та фактичних перевірок, а потім й камеральних перевірок податкових декларацій платників єдиного податку четвертої групи.
Водночас, покликання апелянта на постанову КМ України № 303 від 13.03.2022р. «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» є помилковим, оскільки вказаний акт не поширюється на спірні правовідносини.
В свою чергу, відповідно до п.1.1. ст.1 ПК України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з ст.5 ПК України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу (п.5.1).
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п.5.2).
Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (п.5.3).
З урахуванням наведеного, під час проведення перевірки посадові особи контролюючого органу дотримались порядку її проведення, що вказує на наявність правових та фактичних підстав для проведення спірної перевірки, а тому доводи позивача у цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
В частині виявленого порушення та його кваліфікації колегія суддів враховує таке.
Відповідно до ч.20 ст.15 Закону України № 481/95-ВР від 19.12.1995р. «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (надалі - Закон № 481/95-ВР; у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
Відповідно до ч.32 цієї статті у заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).
За приписами ч.ч.33, 34, 36, 37, 39, 49 ст.15 Закону № 481/95-ВР суб'єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в органах державної фіскальної служби.
У додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями або пальним суб'єктом господарювання зазначається адреса місця торгівлі і вказуються перелік електронних контрольно-касових апаратів та інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери книг обліку розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі.
У разі зміни відомостей, зазначених у виданій суб'єкту господарювання ліцензії (за винятком змін, пов'язаних з реорганізацією суб'єкта господарювання та/або зміною типу акціонерного товариства), орган, який видав ліцензію, на підставі заяви суб'єкта господарювання протягом трьох робочих днів видає суб'єкту господарювання ліцензію, оформлену на новому бланку з урахуванням змін.
У відповідності до абз.10 ч.2 ст.17 Закону № 481/95-ВР до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним через електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), не зазначений у ліцензії, у розмірі 200 відсотків вартості реалізованої через такий контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) продукції.
З наведеного слідує, що роздрібна торгівля пальним здійснюється виключно через електронний контрольно-касовий апарат, тобто РРО (книгу обліку розрахункових операцій), зазначений у ліцензії. У протилежному випадку, для суб'єктів господарювання настають негативні наслідки фінансового характеру у вигляді накладення на них штрафу, встановленого ст.17 Закону № 481/95-ВР.
В постанові від 17.02.2022р. у справі № 520/13466/19 Верховний Суд, застосувавши вищевказані норми Закону № 481/95-ВР за подібних обставин, прийшов до висновку, що роздрібна торгівля пальним здійснюється виключно через електронний контрольно-касовий апарат, тобто РРО (книгу обліку розрахункових операцій), зазначений у ліцензії. У протилежному випадку, для суб'єктів господарювання настають негативні наслідки фінансового характеру у вигляді накладення на них штрафу, встановленого статтею 17 Закону. Відповідно до вимог діючого законодавства здійснення діяльності з роздрібної торгівлі алкогольними напоями є правомірним виключно через РРО, зазначений у ліцензії, незалежно від статусу цього РРО.
Подібна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 2а-9358/11/1370, від 01.02.2021р. у справі № 520/5562/19, від 12.10.2023р. у справі № 600/3324/21.
Під час судового розгляду достовірно з'ясовано, що позивач за період з 17.12.2022р. по 02.02.2023р. використовувала РРО, який зареєстровано в Державному реєстрі РРО та внесено до інформаційної системи ДПС відповідно до реєстраційного посвідчення з присвоєнням фіскального номера, але не зазначений у ліцензії.
В свою чергу, зміни у додаток до ліцензії на роздрібну торгівлю пальним можуть бути внесені виключно на підставі відповідної заяви суб'єкта господарювання. Факт реєстрації нового РРО не зумовлює у контролюючого органу обов'язку автоматично вносити зміни у додаток до ліцензії на право здійснення торгівлі пальним щодо РРО, через яке здійснюється торгівля пальним.
Відтак, податковий орган правильно кваліфікував вищевказані дії позивача як порушення вимог ч.ч.39, 41 ст.15 Закону № 481/95-ВР.
Щодо питання строків внесення змін до ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним колегія суддів підкреслює, що відповідно до ч.54 ст.15 Закону України Закону № 481/95-ВР у разі зміни відомостей, зазначених у виданій суб'єкту господарювання (у тому числі іноземному суб'єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) ліцензії (за винятком змін, пов'язаних з реорганізацією суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) та/або зміною типу акціонерного товариства), суб'єкт господарювання зобов'язаний у місячний строк з дня внесення таких змін звернутися до органу, який видав ліцензію, з відповідною заявою.
Приписами пп.69.9 п.69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України передбачено для платників податків та контролюючих органів зупинення перебігу строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Водночас, в розрізі п.3.1 ст.3 ПК України до нормативно-правових актів, які визначені в ПК України та здійснюють регулювання податкових правовідносин, не відноситься Закон № 481/95-ВР, тому звернення у місячний строк суб'єктом господарювання з дня внесення змін до ліцензії до органу, який видав ліцензію, з відповідною заявою, передбаченого ч.54 ст.15 Закону № 481/95-ВР, не вважається зупиненим.
Закон № 481/95-ВР визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального на території України.
Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.
Всі інші закони та нормативно-правові акти, які стосуються виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, тютюнової сировини і пального, діють у частині, що не суперечить цьому Закону (ст.18 Закону № 481/95-ВР).
Відповідні зміни до Закону № 481/95-ВР в частині зупинення перебігу строків не вносилися.
Отже, місячний строк для внесення змін до виданої ліценції на час дії воєнного стану законодавцем не був зупинений чи продовжений.
В частині доводів апелянта про суперечності та помилки, які виявлені в спірному податковому повідомленні-рішенні колегія суддів враховує наступне.
Дійсно, у спірному податковому повідомленні-рішенні відповідач помилково вказав підставу для накладення штрафних (фінансових) санкції норми абз.11 ч.2 ст.17 Закону № 481/95-ВР (замість - абз.9 ч.2 ст.17 Закону № 481/95-ВР).
Разом з тим, за усталеною судовою практикою окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування.
Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення.
У такому разі рішення контролюючого органу про застосування фінансових санкцій за порушення вимог законодавства з регулювання обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, слід розцінювати як податкове повідомлення-рішення з окремими дефектами, які не змінюють суті спірного рішення.
Стосовно форми спірного рішення колегія суддів враховує, що відповідно до пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
З наведеного визначення випливає, що поняття грошового зобов'язання охоплює всі суми коштів, які підлягають сплаті як штрафні санкції за порушення вимог законодавства, дотримання якого контролюють контролюючі органи. Не є винятком і штрафні санкції за порушення законодавства, яке регулює обіг спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального.
Відповідно до п.58.1 ст.58 ПК України у разі, коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі, коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Зазначена норма чітко встановлює, що в разі, коли контролюючий орган діє на підставі ст.54 цього Кодексу (тобто коли він зобов'язаний визначити, зокрема, суму штрафу за порушення вимог законодавства, дотримання якого ним контролюється), такий орган приймає податкове повідомлення-рішення.
При цьому в п.58.1 ст.58 ПК України безпосередньо зазначено, що податкове повідомлення-рішення приймається в разі визначення суми грошового зобов'язання, у тому числі за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на відповідні органи.
Зазначене цілком стосується фіскальних органів, які контролюють дотримання вимог законодавства щодо обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, пального.
З огляду на аналіз викладених законодавчих приписів контролюючий орган у разі виявлення порушення вимог законодавства, яке регулює обіг спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, якщо таке порушення тягне за собою визначення грошових зобов'язань у вигляді адміністративно-господарських санкцій, зобов'язаний прийняти податкове повідомлення-рішення.
Тому з 01.01.2011р. (від часу набрання чинності ПК України) у контролюючих органів в розумінні ПК України відсутні повноваження щодо прийняття інших рішень, крім податкових повідомлень-рішень, якими можуть бути визначені грошові зобов'язання.
З урахуванням наведеного, враховуючи зміст спірного рішення, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій з мотивів його невідповідності встановленій формі.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, із зазначених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ФОП ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.05.2024р. в адміністративній справі № 500/1381/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 18.10.2024р.