08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14453/24 пров. № А/857/19622/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Коць Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року про забезпечення позову у справі №380/14453/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції - Клименко О.М., час ухвалення - у письмовому провадженні, місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 10.07.2024),-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення від 21 червня 2024 року № 850 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. О. Кошиця, 7» (далі також оскаржуване рішення).
09 липня 2024 року представник позивача подав через систему «Електронний суд» заяву від 09 липня 2024 року про забезпечення позову, яка мотивована тим, що у позовній заяві детально обґрунтовано, що оскаржуване рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, визначений законодавством України, необґрунтовано, упереджено та непропорційно, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Водночас, у разі якщо не буде зупинено дію незаконного оскаржуваного рішення відповідача, то Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» здійснить примусовий демонтаж тимчасової споруди позивача. Це, своєю чергою, призведе до припинення роботи магазину, значних матеріальних та робочих затрат, а відновити права позивача у разі задоволення поданого позову надалі буде неможливо, оскільки конструктивні елементи тимчасової споруди будуть пошкоджені під час демонтажу та повторному монтажу не підлягатимуть. Також зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі унеможливить виконання рішення у разі задоволення позовних вимог, унеможливить поновлення оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду. Ураховуючи наведене, а також очевидну протиправність оскаржуваного рішення, наявні усі підстави для вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статей 150-151 КАС України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року заяву представника позивача від 09 липня 2024 року про забезпечення позову у справі № 380/14453/24 задоволено частково. Забезпечено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, у такий спосіб: зупинено дію рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 червня 2024 року № 850 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. О. Кошиця, 7» до набрання рішенням суду у справі № 380/14453/24 законної сили. У решті заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, оскільки із змісту заяви про забезпечення позову, а також доданих документів не встановлено будь-яких об'єктивних обставин, з яких можливо зробити висновок, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивачів і захист цих прав, свобод або інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову, чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Викладені представником позивача припущення стосовно можливого заподіяння шкоди майновим правам та інтересам позивача не є очевидними та документально підтвердженими.
Апелянт покликаючись на норми Законів України «Про благоустрій населених пунктів», «Про місцеве самоврядування», Правила благоустрою Львівської міської територіальної громади, які затверджені Ухвалою Львівської міської ради № 376 від 21.04.2011 року вказує, що самочинно встановлені МАФи підлягають демонтажу без попереднього судового розгляду.
Зазначає, що для провадження підприємницької діяльності у ТС потрібно бути включеним у комплексну схему, мати паспорт прив'язки ТС та договір оренди окремих конструктивних елементів благоустрою. Натомість будь-які правовстановлюючі документи на ТС, стосовно якої видано рішення виконавчого комітету від 21.07.2024 № 850 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 » відсутні. ТС, яка належить позивачу не відповідає передбаченим у законодавстві нормам, паспорт прив'язки відсутній, а тому така набула статусу самовільно встановленої та є такою, що підлягає демонтажу.
З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у ній та просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не прибули, хоча були повідомлені про дату судового засідання належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного листа ( судової повістки ) в електронний кабінет.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції заяву задовольнив частково з тих підстав, що спосіб забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення - є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Так, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 квітня 2019 року у справі №826/16334/18, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 10 жовтня 2019 року у справі №260/1499/18, від 17 червня 2020 року №380/930/20.
Згідно Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Як уже зазналось вище, статтею 151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Судом встановлено, що позивач оскаржив рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 червня 2024 року № 850 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 ».
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що суб'єкту підприємницької діяльності рекомендовано здійснити демонтаж самовільно встановленої тимчасової споруди у добровільному порядку. Термін: протягом 20 календарних днів (пункт 2). У разі нездійснення демонтажу у добровільному порядку визначити уповноваженою особою на виконання демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на вул. О. Кошиця, 7 комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» спільно з Шевченківською районною адміністрацією (пункт 3). Комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління»: Здійснити демонтаж за участю представника Шевченківської районної адміністрації. Термін: протягом 60 календарних днів (пункт 4).
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову у спосіб зупинення дії рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 червня 2024 року № 850 «Про демонтаж тимчасової споруди на вул. О.Кошиця, 7» до набрання рішенням суду у цій справі законної сили, ураховуючи, що термін демонтажу уповноваженим відповідачем органом спливає 19 серпня 2024 року, а провадження у цій справі відкрито 10 липня 2024 року, то об'єктивно розгляд справи з прийняттям рішення по суті і набрання судовим рішенням законної сили відбудеться за межами визначених оскаржуваним рішенням відповідача від 21 червня 2024 року № 850 термінів та у разі виконання його забезпечення ефективного захисту та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде ускладненим або неможливим.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду та зазначає, що застосований спосіб забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення, відповідає його предмету; вжиття вищезазначеного забезпечувального заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища у правовому статусі сторін до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Колегія суддів, беручи до уваги приписи норм процесуального права, які регламентують питання забезпечення позову, висновки Верховного Суду щодо їх застосування, а також встановлені судом апеляційної інстанції обставини, предмет спору та суть оскаржуваного позивачами рішення, зміст правовідносин, у яких виник спір у справі, яка розглядається, вважає, що вжиті судом заходи є адекватними і співмірними, вжиті заходи забезпечення позову відповідають меті застосування такого інституту, спрямовані на попередження можливих невідворотних негативних наслідків для прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з цим позовом і відновлення яких, у разі незастосування відповідних заходів, буде неможливим або значно ускладненим, співвідносяться з предметом спору і вимогами, які заявляються позивачем, не порушують прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім того, колегія суддів апеляційного звертає увагу на висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладені у постанові від 23.01.2020 у справі №1840/2909/18, у якій предмет спору стосувався оскарження рішень органу місцевого самоврядування щодо звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, їх знесення. У цій справі Верховний Суд зазначав, що оскільки предметом оскарження у цій справі було рішення відповідача про демонтаж тимчасової споруди, у якій позивач здійснював підприємницьку діяльність, то наявні підстави вважати, що реалізація такого рішення могла істотно ускладнити виконання судового рішення, а тому визнав, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли рішення про забезпечення позову. Колегія суддів зауважувала, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті й не свідчить про фактичний дозвіл на розміщення тимчасових споруд без дотримання норм у сфері архітектури та містобудування.
Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.10.2021 у справі №ЗД/380/67/20 у подібних правовідносинах, де предметом спору як і справі, що розглядається, охоплювалось схоже за змістом рішення органу місцевого самоврядування (також Виконавчого комітету Львівської міської ради) про демонтаж тимчасової споруди на території міста Львова. У зазначеній вище постанові Верховий Суд, за обставин і обґрунтувань, подібних до тих, які наявні у справі, що розглядається, проаналізувавши положення процесуального закону з питання застосування інституту забезпечення позову, наголошував на існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки дії по демонтажу тимчасової споруди призведуть до значних фінансових витрат позивача. Зазначені обставини суттєво ускладнюють відновлення прав позивача та вказують на загрозу унеможливлення захисту його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/10756/22.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження до вирішення спору по суті, у зв'язку з тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Що стосується доводів апелянта про те, що для провадження підприємницької діяльності у ТС потрібно бути включеним у комплексну схему, мати паспорт прив'язки ТС та договір оренди окремих конструктивних елементів благоустрою, а правовстановлюючі документи на ТС, стосовно якої видано рішення виконавчого комітету від 21.07.2024 № 850 «Про демонтаж тимчасової споруди на АДРЕСА_1 » у позивача відсутні, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими з огляду на наступне.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18.04.2028 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2028 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради задоволено. Визнано протиправною та скасовано ухвалу Львівської міської ради № 2371 від 14.09.2017 року «Про внесення змін до ухвали міської ради від 02.03.2017 року №1568 «Про продовження терміну здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова»». Визнано протиправним та скасовано розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №522 від 18.10.2017 року «Про демонтаж тимчасової споруди торговельного призначення для здійснення підприємницької діяльності за адресою АДРЕСА_1 ». Зобов'язано Львівську міську раду відновити у Комплексній схемі розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності тимчасову споруду торгівельного призначення, що розташована за адресою: м. Львів, вул. О. Кошиця, 7. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради 1600,00 грн. сплаченого судового збору.
Постановою Верховного суду від 01.06.2022 р. касаційну скаргу Львівської міської ради - залишено без задоволення. Постанову Галицького районного суду м. Львова від 18 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року по справі №461/7998/17 - залишено без змін.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що заявником в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову наведено достатні аргументи, які підтверджують, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в у цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення та не є вирішенням спору по суті, на що помилково покликається апелянт, і не свідчить про те, що такий спосіб забезпечення позову підміняє собою судове рішення у справі.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Колегією суддів враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України», в якому Суд зазначив, що судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Колегія суддів наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним, відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, забезпечення збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин, запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів учасників процесу та відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 150 - 154, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради - залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року про забезпечення позову у справі №380/14453/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді Л. Я. Гудим
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 17.10.2024