17 жовтня 2024 року № 640/14613/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про протиправним та нечинним рішення, дії, визнати протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії та стягнути грошові кошти,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій просить суд:
- визнати протиправними та нечинними рішення і дії відповідача щодо часткового обмеження максимальним у розміром пенсії нарахованого (перерахованого) позивачу 27 листопада 2020 року на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15 березня 2018 р. №22/6-4737 загального щомісячного розміру пенсії з 19 810 грн. 61 коп. до 18 035 грн. 19 коп. з 1 січня 2016 року та залишення без змін попередніх і здійснюваних поточних пенсійних виплат з урахуванням занижених до 18 035 грн. 19 коп. (на період з 1 січня 2016 р. до 17 березня 2018 р.) і 18 087 грн. 09 коп. (з 18 березня 2018 р.) розмірів щомісячної пенсії;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо здійснення за наслідками проведеного 27 листопада 2020 року на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15 березня 2018 р. №22/6-4737 нарахування (перерахування) пенсії позивача пенсійних виплат з урахуванням загального щомісячного розміру пенсії на суму 19 810 грн. 61 коп. та без урахування максимального розміру пенсії з 1 січня 2016 року;
- зобов?язати відповідача здійснювати (здійснити) позивачу виплати нарахованої (перерахованої) 27 листопада 2020 року з 1 січня 2016 року на підставі довідки Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України від 15 березня 2018 р. №22/6-4737 пенсії в розмірі 19 810 грн. 61 коп. без будь-якого обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням виплачених сум і виплатити різницю між нарахованою (перерахованою) без обмеження максимальним розміром пенсією та фактично виплаченою пенсією з 1 січня 2016 р.;
- стягнути з відповідача на користь позивача нараховані, але недовиплачені через обмеження максимальним розміром пенсії суми пенсії на загальну суму 113 626 грн. 88 коп. за період з 1 січня 2016 року до 30 квітня 2021 року;
- зобов?язати відповідача компенсувати позивачу втрату частини доходів через несвоєчасне здійснення пенсійних виплат на загальну суму 322 220 грн. 94 коп. за період з 1 січня 2016 р. до 30 квітня 2021 р..
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).
Позивач стверджує, що відповідач при перерахунку його пенсії обмежив її розмір максимальним розміром, а саме: десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та стверджує, що такі обмеження до його пенсії не застосовуються.
Також позивач зауважує про належне йому право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням відповідачем термінів виплати пенсії відповідно до положень Закону України "Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/14613/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
19 червня 2023 р. від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/14613/21 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 р. «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».
19 червня 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Журавлю В.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Журавель В.О.) прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2023 №949/0/15-23 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку
За результатами повторного автоматизованого розподілу адміністративна справа була передана для розгляду судді Василенко Г.Ю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до провадження, визначено що вона буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в задоволенні позову.
Позивачем подано відповідь на відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону №2262.
Постановою від 17 жовтня 2017 року і рішенням від 13 березня 2018 року Дніпровського районного суду м. Києва в адміністративній справі № 755/14112/17, зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві провести позивачу перерахунок та виплату пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» № 900 від 23 грудня 2015 року, ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанов Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», № 947 від 18 листопада 2015 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268» з урахуванням довідки, виданої Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, від 23.05.2017 № 22/6-4737 за посадою заступника начальника управління по розслідуванню особливо тяжких злочинів та вчинені організованого злочину групами - начальник відділу зонального контролю ГСУ МВС України / Заступник начальника управління Апарат Національної поліції, відповідно з 18 березня 2017 року і за період з 01 січня 2016 року по 17 березня 2017 року без обмеження граничного розміру з урахуванням раніше проведених виплат.
Листами від 04.09.2018 № 70722/02/П-2582/2 та від 11.09.2018 № 76567/02 пенсійний орган повідомляє про виконання судових рішень, внаслідок чого розмір пенсії позивача становить: - з 01.01.2016 - 18 035, 19 грн; - з 18.03.2017 - 18 087, 09 грн.
При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві було обмежено пенсію позивача максимальним розміром.
Вважаючи свої права щодо обмеження пенсії максимальним розміром порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону №2262 цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу», “Про прокуратуру», “Про статус народного депутата України», “Про Національний банк України», “Про Кабінет Міністрів України», “Про дипломатичну службу», “Про службу в органах місцевого самоврядування», “Про судову експертизу», “Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», “Про наукову і науково-технічну діяльність», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», “Про пенсійне забезпечення», “Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема:
- від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21;
- від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21;
- від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21;
- від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18;
- від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
За таких обставин, порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування обмеження пенсії позивача при її призначенні та виплаті максимальним розміром.
Крім того, захист порушених прав позивача потребує зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача, з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 55 Закону №2262 нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050 та Порядком №159.
Відповідно до статей 1-4 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно зі статтею 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ст. 7 Закону №2050).
Згідно з пунктом 2 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Пунктом 3 Порядку №159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону №2050 та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №522/2370/17, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а, від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17 тощо.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги той факт, що відповідач діяв неправомірно, не виплачуючи позивачу нараховану пенсію у повному обсязі, а, отже, існує заборгованість з її виплати в т.ч. з порушенням строків такої виплати, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.
Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо застосування обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром при її виплаті з 01.01.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити з 01.01.2016 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, без обмеження максимального розміру пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасно виплачену пенсії без обмеження її максимального розміру з 01.01.2016 по день фактичної виплати суми пенсії.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.