ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" жовтня 2024 р. Справа № 300/7404/24
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання протиправними і скасування рішень, а також зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, в якому просить:
визнати протиправними та скасувати рішення за номером 092550003529 від різних дат, починаючи з дати 15.12.2021, що прийняті відповідачами про відмову ОСОБА_1 призначити пенсію за віком з 16.05.2021;
зобов'язати відповідачів прийняти законне та підставне рішення про призначення ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.05.2021 (з викупом ним недостаючого стажу роботи), яку з цієї дати начисляти та виплачувати в т.ч. неначислену та невиплачену пенсію, зарахувавши до страхового стажу усі періоди його роботи, про які є записи в трьох його трудових книжках, а також періоди згідно даних про час здобуття ним робітничої професії, несення строкової військової служби, роботи в ліспромхозі, в колгоспах, в ПрАТ Будівельник - з врахуванням правової оцінки та висновків суду в судовому рішенні, тобто зарахувавши в стаж роботи позивача стаж його роботи за записами в його трьох трудових книжках та строки роботи в колгоспі, строк навчання для здобуття робочого фаху, строк строкової військової служби, строк роботи в ліспромхозі «Новгород лес», строк роботи в колгоспі «Більшовик», строк роботи в ПрАТ Будівельник і строк роботи в колгоспі ППА «Вільхівці».
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 даний адміністративний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам, встановленим статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду документа про сплату судового збору у розмірі 2 906,88 грн, а також заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, у якій чітко вказати підстави для поновлення строку, додати докази поважності причин його пропуску.
Ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 07.10.2024 також роз'яснено позивачу, що в разі не усунення недоліків у вищезазначений строк позовна заява буде повернена.
Представник позивача 14.10.2024 надав суду заяву, в якій не погодився із висновками суду щодо необхідності доплати судового збору, а також із тим, що позивач пропустив строк звернення до суду. Зазначив, що спірні чотири рішення органів Пенсійного фонду України стосуються одного і того ж питання та мають однакові реєстраційні номери
Розглянувши дану заяву та проаналізувавши доводи, викладені у ній, суд зазначає, що представником позивача не виконано вимог ухвали суду від 07.10.2024, оскільки не додано ні документа про сплату судового збору у розмірі 2 906,88 грн, ні заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом разом із доказами поважності причин його пропуску.
Водночас, суд зауважує на помилковості доводів представника позивача, що у даному випадку предметом спору у цьому позові є тільки одна позовна вимога, яка є об'єктом справляння судового збору.
Так, як уже було зазначено в ухвалі суду від 07.10.2024, адміністративний позов, заявлений представником позивача, містить п'ять вимог немайнового характеру, одна з яких є похідною вимогою (зобов'язання прийняти рішення про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу періоди його роботи), а тому чотири вимоги немайнового характеру є об'єктом справляння судового збору.
Тобто, судом не проігноровано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 12.11.2019 по справі №640/21330/18, оскільки вимогу зобов'язального характеру щодо прийняття рішення про призначення пенсії та зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача визнано похідною та зроблено висновок, що вона не є об'єктом справляння судового зборо.
Разом із тим, в даному випадку представник позивача оскаржує чотири різні рішення (індивідуальні акти), при цьому такі винесені різними органами, а також, як стверджує сам представник позивача, всі вони містять різні підстави для відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Тобто, кожне спірне рішення окремого органу Пенсійного фонду має свій спосіб доказування, а відтак, вони є окремими вимогами немайнового характеру. Як наслідок, кожне спірне рішення є об'єктом справляння судового збору.
Водночас, жодного значення не має той факт, що всі спірні рішення мають однакові реєстраційні номери, адже вони всі винесені у різний час, тобто дата їх винесення, а також і суб'єкт винесення не співпадають.
Щодо пропущених строків представником позивача, то суд зауважує, що жодних причин поважності такого пропуску представником позивача не наведено.
В той же час, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд ураховує практику Європейського суду з прав людини, який у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі Ашинґдейн проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Суд зазначає, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
З огляду на викладене, суд зазначає, що адміністративний позов представник позивача подав з пропущенням шестимісячного строку звернення, визначеного у частині 2 ст. 122 КАС України, при цьому, не повідомив обставини щодо поважності пропущення вказаного строку.
З огляду на вищевикладене, суд констатує про невиконання представником позивача вимог ухвали суду від 07.10.2024, якою позов був залишений без руху.
Пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Окрім цього, суд звертає увагу, що пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено повернення сплаченої суми судового збору особі, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Як уже зазначено вище, позовна заява ОСОБА_1 , подана його представником ОСОБА_2 , підлягає поверненню, що є обставиною, визначеною пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», для повернення судового збору.
Судом перевірено та встановлено, що кошти в сумі 968,96 грн, сплачені згідно квитанції №2070-6518-7670-0717 від 27.09.2024, зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України «Судовий збір» за подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду адміністративного позову ОСОБА_1 .
Як передбачено абзацами першим, шостим, сьомим пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (з наступними змінами та доповненнями), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду. Ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).
Отже, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу сплаченого судового збору у зв'язку із поверненням позовної заяви.
Частиною 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі наведеного та керуючись статтями 132, 169, 241, 243, 248 КАС України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області про визнання протиправними і скасування рішень, а також зобов'язання до вчинення дій - повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп., сплачений згідно квитанції №2070-6518-7670-0717 від 27.09.2024.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не були вручені у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Представнику позивача копію ухвали надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.