17 жовтня 2024 року м. Ужгород№ 260/3992/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позов до НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач), в якому просить:
1) звільнити позивача від сплати судового збору як учасника бойових дій;
2) поданий позивачем позов до НОМЕР_2 прикордонного Загону ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити дії - розглянути за правилами спрощеного позовного провадження;
3) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як особі, що має дитину з інвалідністю з дитинства, за період з 2014 по 2024 роки;
4) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як особі, що має дитину з інвалідністю з дитинства, за період з 2014 по 2024 роки (а.с.1-7).
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні. 08.04.2024 року позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. Позивач звернулася до відповідача із заявою про виплату їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбачених п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702. Однак, отримала відповідь, у якій відповідач повідомив, що відсутні підстави для виплати їй грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Позивач вважає, бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток порушує її законні права. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.21, 22).
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову, в зв'язку з тим, що згідно пунктів 17, 18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Приписами п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 264 - ОС від 08.04.2024 нараховано компенсацію за невикористані відпуску як учаснику бойових дій, що позивач не оскаржує. Разом з тим, позивач вказаний наказ при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржувала раніше. У зв'язку з виплатою компенсації за невикористану додаткову відпуску, як учаснику бойових дій, позивач вже використав своє право на додаткову відпустку за однією з підстав, передбаченою статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно, нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, унеможливлює нарахування та виплату компенсації за невикористані відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII, і навпаки. Таку правову позицію підтримав Верховний Суд у справі № 520/7314/2020 (а.с.25-27).
Відповідно до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до частини четвертої статті 243 КАС України, з врахуванням положень статті 263 КАС України.
Згідно частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказами начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 квітня 2024 року № 255-ОС майстер-сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та від 08 квітня 2024 року № 264-ОС виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення із 08.04.2024 року (а.с.9).
19 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки терміном 10 діб по догляду за дитиною з інвалідністю за період проходження служби (2014-2024 роки) (а.с.10).
Листом за № 09/Б-3173/1116 від 02 травня 2024 року НОМЕР_2 прикордонний загін відмовив у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористану в умовах особливого періоду додаткову відпустку (а.с.11, 12).
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, тому звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався такими нормами законодавства.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини четвертої статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до частин восьмої, чотирнадцятої, сімнадцятої-дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон № 1932-XII).
Так, відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
А відповідно до ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, відповідно до змісту наведених норм в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Водночас, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Також у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується нормами законодавства, якими такі відпустки передбачені.
Також відповідно до п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З наведених норм права слідує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
У вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, проте, на думку суду, такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII.
Зазначений висновок узгоджується також з нормами Порядку № 260, яким встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні, зокрема, додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому, зазначення в цій нормі додаткової відпустки в однині, на думку суду, не слід тлумачити буквально як право військовослужбовця отримати грошову компенсацію лише за одну додаткову відпустку (одного виду), оскільки, по-перше, не конкретизується вид відпустки, а по-друге, чітко вказано про право на компенсацію за всі невикористані дні.
На переконання суду, у даному випадку до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Суд вважає, що природа відповідних прав військовослужбовця є різною, а саме відпустка є соціальною гарантією працівника (службовця), її тривалість і використання залежать він конкретних умов проходження служби, а отримання грошової компенсації є компенсаторною виплатою, яка здійснюється, якщо право на отримання відпустки не було реалізоване з певних причин.
Таким чином, вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» даної статті визначено, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В той же час, абзац. 3 частини четвертої даної статті встановлено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Частиною восьмою цієї ж статті визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до частини дев'ятнадцятої даної статті, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18, а тому суд, у відповідності до вимог ч.3 ст.291 КАС України, враховує такий при вирішенні вказаної справи.
Суд констатує, що згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого повторно від 26 грудня 2020 року ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.13).
Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 виданого управлінням соціального захисту населення Мукачівської міської ради від 08 червня 2021 року ОСОБА_3 є дитиною з інвалідністю та законним представником (опікуном) дитини інваліда є ОСОБА_1 (а.с.14).
Доводи відповідача, що свідоцтво видано лише 23 січня 2019 року не заслуговують на увагу, так як, в матеріалах справи наявна довідка Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради, яка підтверджує перебування ОСОБА_1 на обліку в управління та отримання останньою в період з 24 березня 2018 року по 15 вересня 2027 року державної допомоги на дитину з інвалідністю (а.с.15).
Також призначення та одержання позивачем в період з 01.02.2015 року по 15.09.2027 року державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам підтверджується повідомлення наявним в матеріалах справи (а.с.16).
Зокрема, згідно листа уточнених діагнозів 16 січня 2014 року дитині поставлено діагноз «Важка розумова відсталість, гіперкінетичний синдром, вальгусна стопа» (а.с.17).
Суд наголошує, що згідно приписів статті 77 КАС України обов'язок доказування покладений на відповідача - суб'єкта владних повноважень. Разом з тим, в даній адміністративній справі, відповідач у наданому суду відзиві не довів правомірності своїх дій щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати позивачеві при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має дитину з інвалідністю з дитинства в період з 2014 по 2024 роки. Наявні в матеріалах справи докази, на переконання суду є достатніми, допустимими та достовірними і в повній мірі підтверджують обставини наведені позивачем у позові. Зворотнього відповідачем не доведено. Відтак, суд приходить переконливого висновку, що позивачеві належить компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2014 року по 2024 рік включно.
Згідно частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому згідно зі ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, з огляду на що адміністративний позов належить задовольнити у повній мірі.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного Загону ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як особі, що має дитину з інвалідністю з дитинства, за період з 2014 року по 2024 рік (включно).
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (військову частину НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як особі, що має дитину з інвалідністю з дитинства, передбаченої п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2014 року по 2024 рік (включно).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець