18 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/17533/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення виплати раніше перерахованої пенсії з обмеженням максимальним (граничним) розміром з 01 березня 2024 року та зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати пенсію без обмеження її максимальним розміром з 01 березня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ). Посилаючись на Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та від 12 жовтня 2022 року № 7-р(ІІ)2022 позивач наполягає на відсутності натепер чинного законодавчого обмеження виплати пенсії максимальним розміром. Тому, після проведеного перерахунку пенсії 01 березня 2024 року відповідач протиправно, обмеживши пенсію максимальним розміром, недоплачує, як вважає позивач, встановлену у постанові Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" суму індексації пенсії у розмірі 3352,87 грн; у постанові Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" суму індексації пенсії у розмірі 1500 грн; постанови Кабінету Міністрів України № 185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році" суму індексації пенсії у розмірі 1500 грн; інших виплат у сумі 929,35 грн.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому стверджує про безпідставність позовних вимог, оскільки Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України" (далі - Закон № 1774-VІІІ) встановлено обмеження максимального розміру до 31 грудня 2017 року, тобто рішення Конституційного суду не скасовує обмеження виплати пенсії на 2017 рік, а тому дії органів Пенсійного фонду України є правомірними. З таких підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши доводи у позовній заяві та відзиві на позов, з'ясувавши усі обставини справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково виходячи з такого.
Суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 23 квітня 2014 року отримує пенсію відповідно до вимог Закону № 2262-ХІІ.
Позивач звернувся з заявою від 07 серпня 2024 року до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
У листі від 04 вересня 2024 року № 34786-33634/П-02/8-2600/24 відповідач повідомив про відсутність підстав у виплаті пенсії без застосування обмеження її максимальним розміром, оскільки розмір пенсії після виконання рішення суду з 01 квітня 2019 року визначається з урахуванням обмеження максимального розміру відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ, оскільки перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вирішуючи цей спір суд враховує, що у позовній заяві позивач стверджує про безпідставну невиплату сум індексації пенсії за постановами Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185, але за змістом позову обґрунтовує заявлені вимоги саме неправомірністю обмеження його пенсійної виплати максимальним розміром.
Суд встановив, що згідно з розрахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі 2604023275 в матеріалах справи, станом на 01 березня 2024 року розмір пенсії позивача (з надбавками) склав 30892,22 грн, з урахуванням максимального розміру пенсійна виплата склала 23610,00 грн. При цьому до пенсійної виплати включено нараховані суми індексації пенсії на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 118, № 168, № 185 у сумах, відповідно, 3352,87 грн за 2022 рік, 1500 грн за 2023 рік, 1500 за 2024 рік.
Отже, за змістом встановлених обставин у цій справі ключовим є питанням правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01 березня 2024 року після проведеної індексації пенсійної виплати.
Визначаючись щодо належного правозастосування у цій справі суд виходить із викладеної Великою Палатою Верховного Суду правової позиції, за змістом якої повноваження органів влади, є законодавчо визначеними, а суд діє згідно з презумпцією "Jura novit curia" ("Суд знає закони"). Велика Палата Верховного Суду, зокрема зазначила, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункти 84, 86 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17), а також, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).
Такий підхід підтримано й у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/220/24, у якій Велика Палата Верховного Суду, вказуючи на те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, резюмувала, що самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
А тому, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищена, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України № 2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищена, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Отже, Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є одно предметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Отже, норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, натомість суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Таке правозастосування відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 14 травня 2024 року у справі № 420/7840/21, від 29 травня 2024 року у справі № 560/12853/21, від 18 липня 2024 року у справі № 300/2531/21.
Відтак, доводи відповідача про існування законних підстав для обмеження пенсії позивача є необґрунтованими, тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Отже, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача суд доходить висновку, що право позивача на належне пенсійне забезпечення підлягає поновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України виплатити пенсію позивача з 01 березня 2024 року без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
Разом з тим суд зазначає, що позовна вимога зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром заявлена позивачем щодо правовідносин, які виникли між сторонами спору на 01 березня 2024 року, за якими судом встановлено порушення прав позивача на належне пенсійне забезпечення, а також щодо правовідносин, які ще не виникли - виплачувати пенсію.
А тому суд зауважує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, відтак позовні вимоги, заявлені на майбутнє, не можуть бути захищені у судовому порядку.
Відтак позовні вимоги слід задовольнити частково.
На підставі положень статті 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір згідно із квитанцією від 13 вересня 2024 року, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає частковому відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд,
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії з обмеженням максимальним розміром з 01 березня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 з 01 березня 2024 року без обмеження її максимального розміру, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.) сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
18.10.24