18 жовтня 2024 року ЛуцькСправа № 140/8657/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі також - в/ч № НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 27.06.2020 по день фактичного розрахунку 21.07.2024; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільнення із 27.06.2020 по день фактичного розрахунку 21.07.2024, але не більш як за шість місяців.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що із грудня 2015 року по червень 2020 року вона проходила військову службу та перебувала на грошовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.06.2020 №344-ОС її було звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас, а відповідно до наказу від 26.06.2020 №377ос - виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 26.06.2020.
Вказує, що при виключенні її із списків особового складу відповідачем не здійснено повного розрахунку при звільненні.
Лише 22.07.2024 на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі №140/1763/24, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі №140/1763/24, відповідачем виплачено в її користь 175423,99 грн індексації грошового забезпечення.
Оскільки виплату даної суми індексації грошового забезпечення відповідач повинен був здійснити при розрахунку під час звільнення позивача у червні 2020 року, виплата такої суми 22.07.2024 свідчить про затримку розрахунку при звільненні.
Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами (а.с.16-17).
У поданому до суду відзиву від 29.08.2024 на позовну заяву (а.с.19-24) відповідач позовні вимоги заперечив та у їх задоволенні просив відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених військовій частині НОМЕР_1 коштів. Безпосередньо після звільнення у позивача не виникало зауважень щодо нарахованих і виплачених їй сум грошового забезпечення. До суду із позовом про виплату належних їй, але не виплачених при звільненні сум, позивач звернулася лише 15.02.2024 (справа №140/1763/24), тобто, спір про належні позивачеві суми при звільненні з приводу вище вказаних складових грошового забезпечення виник лише через 4 роки після виключення позивача зі списків військової частини. У зв'язку із цим, на переконання представника відповідача, у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки розрахунку при звільненні.
Окрім того відповідач вказує, що ОСОБА_1 була звільнена 26.06.2020, а тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, до спірних правовідносин, слід застосовувати положення ст. 117 КЗпП України в редакції станом на 19.07.2022.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 02.11.2005, що не є спірним. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 12.06.2020 №344-ос «Про особовий склад» прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби на підставі підпункту “а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військову службу та військовий обов'язок» (у зв'язку із закінченням строку контракту) та наказом від 26.06.2020 №377-ос «Про особовий склад» позивача виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення у зв'язку зі звільненням з військової служби з 26.06.2020 (а.с.6-7).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі №140/1763/24, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 у даній справі:
визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін;
зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;
визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо недотримання вимог абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 26.06.2020;
зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2020 у розмірі 4286,70 грн в місяць, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до абзаців четвертого - шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Згідно довідки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 згідно рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі №140/1763/24 до виплати позивачу нараховано 175423,99 грн (а.с.28)
Вказана сума на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 у справі №140/1763/24 виплачена ОСОБА_1 21.07.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції №2782 від 18.07.2024 (а.с.29), та згідно виписки по надходженням по картці ОСОБА_1 (а.с.8) зарахована на карту останньої 22.07.2024.
Позивач вважає, що відповідач тільки 22.07.2024 остаточно розрахувався з нею, проте не виплатив середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільнені, у зв'язку із чим вона має право на стягнення середнього заробітку за відповідний період затримки розрахунку.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд вказує про наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15 виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати їй грошового забезпечення з урахуванням норм абз.2 ч.3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також суд враховує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ, так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Із обставин даної справи випливає, що спірний період щодо права на нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі також варто умовно поділити на 2 частини: до 19.07.2022 і після цього.
Період з 27.06.2020 (наступний день після звільнення позивача) до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 до 21.07.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме таку позицію щодо порядку обчислення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку висловив Верховний Суд в своїй постанові від від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 та від 15.02.2024 у справі №420/11416/23.
Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 (справа №806/305/17).
В той же час для пропорційного обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №640/17872/19.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме - факту невиплати усіх належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Як встановлено судом з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» ОСОБА_1 ініційовано черговий спір щодо нарахування та виплати їй грошового забезпечення, в тому числі того, яке підлягало їй до виплати при остаточному розрахунку при звільненні.
Зокрема, ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №140/8996/24 відкрито спрощене позовне провадження за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у якій позивач заявила позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2015-2016, 2018-2020 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виплаченої у 2020 році, та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889, за період з січня 2016 по лютий 2018 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення індексації грошового забезпечення.
Таким чином, зважаючи на те, що станом на сьогодні остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, у суду відсутня можливість встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, що є умовами для проведення розрахунку суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому суд зауважує, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право шляхом подання відповідного позову до адміністративного суду після проведення відповідачем з нею остаточного розрахунку при звільненні.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
У силу приписів ст. 139 КАС України, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 (військової частини НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя Н.В. Стецик