м. Вінниця
17 жовтня 2024 р. Справа № 120/6208/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 , державного реєстратора прав на нерухоме майно Кириченко Олени Василівни,
виконавчого комітету Вінницької міської ради
про визнання рішень та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення майнової та моральної шкоди, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 , державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 , виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання рішень та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, стягнення майнової та моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення державного реєстратора Негай Тетяни Володимирівни від 15 грудня 2023 року № 70733624; протиправними дій державного реєстратора Негай Тетяни Володимирівни, які полягають в отриманні адміністративного збору з особи з інвалідністю ІІ групи; скасування рішення державного реєстратора Кириченко Олени Василівни від 15 грудня 2023 року № 70733756; протиправними дій ОСОБА_3 , які полягають в отриманні адміністративного збору з особи з інвалідністю ІІ групи.
Ухвалою від 20.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляду справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачам строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від виконавчого комітету Вінницької міської ради надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що пунктом 8 Порядку визначено, що у разі коли суб'єкт речового права, обтяження звільнений від сплати адміністративного збору за державу реєстрацію прав, заявник пред'являє документ, що підтверджує право на таке звільнення, з якого державним реєстратором виготовляється копія, що додається до відповідної заяви.
Вказав, що відповідно до заяв ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності посвідченої Зашкарук С.Ф., старостою Степанівського старостинського округу Вороновицької селищної ради, Вінницького району, Вінницької області, державній реєстрації підлягало право власності за ОСОБА_5 , на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520687600:02:007:0190 та 0520687600:02:007:0192, а не за ОСОБА_1 . Додатками до заяви були надані документи на підтвердження сплати адміністративного збору за державну реєстрацію. Докази на підтвердження факту наявності у ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи матеріали реєстраційної справи не містять.
Щодо рішень про відмову в проведенні реєстраційних дій прийнятих державними реєстраторами виконавчого комітету Вінницької міської ради ОСОБА_2 ( №70733624) та ОСОБА_3 ( №70733765), вказав, що дані рішення прийняті у відповідність до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону, оскільки заяви про державну реєстрацію прав подано неналежною особою.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання державних реєстраторів виконавчого Вінницької міської ради повторно та безоплатно розглянути заяви від 12.12.2023 року за №58484597 та №58483318, відповідач вказав, що згідно з ч.4 ст.11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Зауважив, що повноваження виконавчих комітетів чітко визначені ст. 52 ЗУ «Про місцеве самоврядування». Проведення реєстраційних дій до повноважень виконавчого комітету не відноситься, як і питання звільнення від сплати адміністративного збору за подання заяви про державну реєстрацію.
Ухвалою від 23.08.2024 витребувано в державного нотаріуса Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Когутницького Є.В. та зобов'язати надати суду у 7-денний строк з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії: довідку про надання інформації №1913/02-14 від 06.12.2023 та відомості про особу (прізвище, ім'я та по батькові), яка є спадкоємцем ОСОБА_5 та подала заяву про прийняття спадщини за заповітом.
Ухвалою від 17.10.2024 відмовлено в клопотанні виконавчого комітету Вінницької міської ради про залишення позову без розгляду.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
12.12.2023 ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності посвідченої ОСОБА_6 , старостою Степанівського старостинського округу Вороновицької селищної ради, Вінницького району, Вінницької області, подано дві заяви про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 0520687600:02:007:0190 та 0520687600:02:007:0192.
Підставою для подання вищевказаних заяв, слугував той факт, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0520687600:02:007:0190 та 0520687600:02:007:0192 на праві власності належали ОСОБА_5 , яка померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 23.12.2008.
Так, з матеріалів справи, встановлено, що відповідно до матеріалів спадкової справи №720/2010 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , заяву про прийняття спадщини за заповітом подав ОСОБА_1 .
Разом з тим, рішенням державного реєстратора Негай Тетяни Володимирівни від 15.12.2023 № 70733624 та рішенням державного реєстратора Кириченко Олени Василівни від 15 грудня 2023 року № 70733756 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявами, оскільки останніми встановлені обставини, які є підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій , а саме, заяви про державну реєстрацію прав подані неналежною особою.
В обґрунтування відмови у проведенні реєстраційних дій в рішеннях вказано, що відповідно до довідки про надання інформації №1913/02-14 від 06.12.2023 року, виданої ОСОБА_7 , державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , а з заявами про проведення реєстраційних дій звернувся ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із такими рішеннями відповідачів, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.
За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Згідно ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням нерухомого майна.
На підставі рішення Міністерства юстиції України державна реєстрація права власності та інших речових прав у визначених випадках може проводитися в межах декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених абзацом першим цієї частини, або незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Державна реєстрація обтяжень речових прав проводиться незалежно від місцезнаходження нерухомого майна.
Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором з урахуванням вимог, встановлених абзацами першим - третім цієї частини, крім випадку, передбаченого статтею 31-2 цього Закону, та автоматичної державної реєстрації прав у випадках, передбачених цим Законом.
Стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає речові права та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 зазначеного вище Закону державній реєстрації прав підлягає право оперативного управління.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: - відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; - відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; - відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; - наявність обтяжень прав на нерухоме майно; - наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Пунктом 2 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 10 цього Закону, під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 10 цього Закону, під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи. Отримані відомості долучаються до відповідної заяви, зареєстрованої у Державному реєстрі прав. Перелік державних електронних інформаційних ресурсів, які використовуються для проведення реєстраційних дій, визначається Кабінетом Міністрів України в Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Частиною 2 статті 18 Закону №1952-ІV передбачено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Частиною першою статті 24 Закону №1952-IV визначені підстави для відмови в державній реєстрації прав.
Пункт 8 частини першої статті 24 Закону №1952-IV передбачає, що, якщо заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою, державний реєстратор відмовляє в державній реєстрації прав.
Так, постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 затверджено Порядок Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі-Порядок №1127).
Відповідно до п. 6 Порядку №1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Відповідно до п. 12 Порядку №1127, під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» разі допущення технічної помилки (граматичної описки, друкарської, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розгляд заяви про державну реєстрацію прав може бути зупинено державним реєстратором виключно у таких випадках:
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Як було встановлено судом вище, рішенням державного реєстратора Негай Тетяни Володимирівни від 15.12.2023 № 70733624 та рішенням державного реєстратора Кириченко Олени Василівни від 15 грудня 2023 року № 70733756 відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявами, оскільки відповідно до довідки про надання інформації №1913/02-14 від 06.12.2023 року виданої ОСОБА_7 , державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є ОСОБА_1 , а з заявами про проведення реєстраційних дій звернувся ОСОБА_1 .
Так, дійсно відповідно до довідки № 1913/02-14 державного нотаріусу Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) спадкоємцем після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є ОСОБА_1 .
Разом з тим, відповідно до листа від 11.09.2024 №1663/01-16, державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) також повідомлено суд, що відповідно до матеріалів спадкової справи №720/2010 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 заяву про прийняття спадщини за заповітом подав ОСОБА_1 .
Так, з урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що під час розгляду заяв та прийняття оскаржуваних рішень, державними реєстраторами, в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не вчинено запити до відповідних органів, в тому числі до державного нотаріусу Вінницької районної державної нотаріальної контори Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з метою з'ясування всіх обставин для належного розгляду заяв та прийняття відповідних рішень.
З огляду на це, суд вважає рішення державного реєстратора Негай Тетяни Володимирівни від 15 грудня 2023 року № 70733624 та рішення державного реєстратора Кириченко Олени Василівни від 15 грудня 2023 року № 70733756 протиправними і такими, що підлягають скасуванню.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Вирішуючи даний спір, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.
Аналіз норм ст. 245 КАС України, у їх взаємозв'язку зі ст. ст. 2, 5 КАС України, свідчить про те, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, для належного захисту порушених прав позивача суд вважає необхідним зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 , державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 повторно розглянути заяви від 12.12.2023 № 58484597 та №58483318, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідачів безоплатно розглянути дві заяви № 58484597 та №58483318, то такі задоволенню не підлягають, адже ОСОБА_1 звільнений від сплати адміністративного збору в силу закону ( ч.9 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Також, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій державних реєстраторів які полягають в отриманні неправомірно адміністративного збору від особи з інвалідністю ІІ групи, задоволенню не підлягають, адже докази на підтвердження факту наявності ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи при звернення із заявами від 12.12.2023 матеріали справи не містять.
Позовна вимога щодо зобов'язання виконавчого комітету Вінницької міської ради прийняти від представника позивача, без оплати адміністративного збору, заяви про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером № 0520687600020070191 також задоволенню не підлягає, адже позивачем не оскаржуються бездіяльність/дії/рішення суб'єкта владних повноважень щодо відмови у такій реєстрації, або не прийнятті такої заяви, і матеріали справи не містять доказів звернення з відповідною заявою про вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки з кадастровим номером №0520687600020070191.
Також не підлягають задоволенню вимоги щодо повернення сплаченого адміністративного збору в сумі 810 грн., оскільки стороною позивача самостійно здійснено сплату адміністративного збору, як було зазначено вище, на момент подання заяв, докази на підтвердження факту наявності ОСОБА_1 інвалідності ІІ групи, що могло б слугувати підставою для звільнення від такої сплати, матеріали справи не містять.
Щодо вимог про стягнення з виконавчого комітету Вінницької міської ради сплачених ним банківських послуг (комісії) у розмірі 60 грн., то на переконання суду такі позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки законом не передбачено можливості стягнення комісійної винагороди банку за здійснення грошового переказу.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2800грн., суд зазначає наступне.
У відповідності до п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 4) - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням, під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з п.9 Постанови Пленуму ВСУ № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Суд зазначає, що наявність моральної шкоди доводить потерпіла особа, зазначаючи у позовній заяві, які негативні наслідки мають місце, у чому саме полягають моральні втрати, чим обґрунтовано розмір їх відшкодування. Письмовими доказами на ствердження наявності моральної шкоди можуть бути, зокрема, медичні довідки про виникнення захворювання чи інше погіршення стану здоров'я у зв'язку з хвилюваннями, спричиненими посяганням на права потерпілого; висновки лікарів чи медичних комісій про ступінь втрати працездатності, про необхідність проведення хірургічної операції; довідки про відрахування з вузу тощо.
А тому суд вважає, що у вимозі позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2800 грн. слід відмовити, як недоведеної суду такої, а з матеріалів справи на підтвердження заподіяння моральної шкоди позивачем не надано суду письмових доказів.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, а інших судових витрат не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій державного реєстратора ОСОБА_2 від 15.12.2023 року № 70733624
Визнати протиправними та скасувати рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій державного реєстратора Кириченко Олени Василівни від 15.12.2023 року № 70733756.
Зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_2 , державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 повторно розглянути заяви від 12.12.2023 № 58484597 та №58483318, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Виконавчий комітет Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 03084813)
Відповідач: державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )
Відповідач: державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 )
Суддя підпис Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: