м. Вінниця
17 жовтня 2024 р. Справа № 120/1901/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
16.02.2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Вінницькій області від 13.05.2021 року № Ф - 7425-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 37 788,74 грн.;
- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо взяття ОСОБА_2 , на облік як фізичну особу-підприємця і платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Вінницькій області зняти ОСОБА_2 з обліку як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
- зобов?язати Головне Управління ДПС у Вінницькій області анулювати самостійно внесену до інтегрованої картки заборгованість (недоїмку) позивача з єдиного внеску як фізичної особи - підприємця.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказала, що 13.05.2021 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7425-17 на суму 37788,74 грн.
При цьому, позивач вказала, що зазначена заборгованість самостійно нарахована відповідачем їй як фізичній-особі підприємцю. Однак з січня 2004 року вона не є фізичною особою-підприємцем.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а також протиправними дії відповідача щодо взяття позивача на облік як фізичної особи-підприємця і платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою суду 21.02.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк, з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 КАС України, із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску такого строку.
На виконання вимог вказаної ухвали суду, 04.03.2024 року позивач подала заяву, у якій просить поновити строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 07.03.2024 року поновлено позивачу строк звернення до суду, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
27.03.2024 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому вказав, що сума боргу з Єдиного соціального внеску (коду платежу 71040000) позивача складає 37788,74 грн., який виник в результаті проведення нарахувань, в тому числі по термінах сплати: 8448грн. - 2017 рік, термін сплати 09.02.2018 року, за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 19.04.2018 року, за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., термін сплати 19.07.2018 року, за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн. термін сплати 19.10.2018 року за 4 кв. 2018 року - 2457,18 грн. термін сплати 21.01.2019 року, за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 19.04.2019 року, за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн., термін сплати 19.07.2018 року, за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн. термін сплати 21.10.2019 року, за 4 кв. 2019 року - 2754,18 грн. термін сплати 20.01.2020 року, за 1 квартал 2020 року - 2078,12 грн., термін сплати 21.04.2020 року, за 2 квартал 2020 року - 1039,06 грн., термін сплати 20.07.2020 року, за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн. термін сплати 19.10.2020 року, за 4 кв. 2020 року - 2200 грн. термін сплати 19.01.2021 року.
Вказав, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОП ОСОБА_2 припинила підприємницьку діяльність 19.01.2024 року, що підтверджує правомірність нарахування податковим органом єдиного соціального внеску за вказані періоди, оскільки позивач не була припинена як фізична особа-підприємець.
Згідно даних інформаційної системи податкового органу, в картці особового рахунку платника ОСОБА_1 рахувався борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 37788,74 грн. ГУ ДПС у Вінницькій області сформовано та направлено платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) Ф-7425-17 від 13.05.2021 року на суму 37788,74 грн.
Зазначив, що позивачем не надано доказів того, що вона була найманим працівником і платником єдиного внеску за неї був роботодавець, а саме: копії довідок з місця роботи, в якій зазначено, що ОСОБА_1 є найманим працівником та за неї сплачувався єдиний внесок, довідки за формою ОК-7 та ОК-5.
Також зазначає, що позивачем тільки надано копію трудової книжки, які неможливо прочитати, у зв?язку з поганою якістю.
Враховуючи вищевикладене, просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.
05.04.2024 року позивач подала відповідь на відзив, у якій просила задовольнити позовні вимоги.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.
З 23.10.2001 року позивач зареєстрована як фізична особа - підприємець, вид діяльності: КВЕД 47.52 - роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно - технічними виробами в спеціалізованих магазинах (основний), що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 29.01.2024 року, на підставі власного рішення була проведена державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
13.05.2021 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-7425-17 на суму 37788,74 грн.
Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а також протиправними дії відповідача щодо взяття позивача на облік як фізичної особи-підприємця і платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту першого частини першої статті 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Закон №2464-VI) платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, платниками єдиного внеску у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску є фізичні особи-підприємці, незалежно від отримання ними доходу (прибутку).
01.07.2004 набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 1 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 №1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» (Закон №1155-VII) яким, пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж, Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.
Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 1 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості. Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
В контексті викладеного Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зауважила, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
Відповідно частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем до 01.07.2004.
Відповідачем не надано доказів звернення позивача з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка, що спростовує факт наявності у останньої статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» і, як наслідок, належність позивача до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що з 01.07.2004 позивач не ініціювала проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV та зареєстрована як ФОП без відповідного власного волевиявлення, а отже не може вважатись з 01.07.2004 фізичною особою-підприємцем та платником єдиного внеску для цілей Закону №2464-VІ, взяття позивача на облік як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є протиправним, а тому відповідача слід зобов'язати зняти її з обліку як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
З огляду на наведене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку, що позивач не мала статусу платника єдиного внеску у період за який винесена вимога про сплату боргу, відповідно до норм чинних законів України, а відтак податковим органом не доведено належних підстав формування останньої.
Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю з 01.01.2017, що свідчить про протиправність та необхідність скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Більше того, судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.09.1999 року, позивач працювала з:
- 08.01.2004 року по 07.11.2007 року бухгалтером-касиром у ПП "Авто-Транзит";
- з 14.08.2012 року по 27.09.2019 року офіс-менеджером у ПП "Авто-Транзит";
- з 01.10.2019 року по 18.10.2019 року продавцем-консультантом у ФОП ОСОБА_3 ;
- з 04.03.2020 року по 31.01.2023 року менеджером з продажу у ПП "Авто-Транзит".
Тобто, матеріалами справи підтверджено, що позивач була офіційно працевлаштована у період, за який нараховано вказану заборгованість.
Як вбачається з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу позивача (форма ОК-7) та з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5) від 19.02.2024 року, за період з січня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по жовтень 2019 року, за період з березня 2020 року по грудень 2020 року, з січня 2021 року по грудень 2021 року, за позивача сплачувався єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування його роботодавцями, а саме: ПП "Авто-Транзит" та ФОП ОСОБА_3 .
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 17.08.2020 року у справі №140/1679/19, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18, дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору Єдиного внеску законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов'язана сплачувати Єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником Єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору Єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в окремі періоди нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 22.07.2021 року у справі №320/2655/20.
Зважаючи на вказану правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.
Таким чином, для встановлення правової підстави звільнення позивача від сплати єдиного внеску у випадку неотримання доходу від підприємницької діяльності, необхідним є дослідження факту перебування позивача у трудових відносинах та сплати за неї роботодавцем єдиного внеску.
За даними індивідуальних відомостей про застраховану особу (форми ОК-7) та індивідуальних відомостей про застраховану особу (форми ОК-5) судом встановлено, що за період з січня 2018 року по грудень 2018 року, з січня 2019 року по жовтень 2019 року, за період з березня 2020 року по грудень 2020 року, з січня 2021 року по грудень 2021 року сплата єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача провадилася роботодавцями, а тому, з огляду на наведені правові висновки Верховного Суду, за цей період відповідачем протиправно нараховано єдиний внесок.
Щодо зобов'язання відповідача анулювати внесену до інтегрованої картки заборгованість (недоїмку) позивача з єдиного внеску як фізичної особи-підприємця, суд зазначає, що системний аналіз ст. 9, 12, 14 Закону № 2464, розділів IV та VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 свідчить, що дії відповідача щодо формування вимоги базуються на даних Інтегрованої картки платника податків (далі - ІКПП).
За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виключити з інтегрованої картки платника податків заборгованість (недоїмку) позивача зі сплати єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Питання про розподіл судового збору не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Вінницькій області щодо взяття ОСОБА_1 на облік як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 13.05.2021 року № Ф - 7425-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 37 788,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Вінницькій області зняти ОСОБА_1 з обліку як фізичну особу-підприємця та платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та провести коригування даних (показників) інтегрованої картки, шляхом виключення сум єдиного соціального внеску як фізичної особи-підприємця.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, ЄДРПОУ ВП 44069150)
Суддя Дончик Віталій Володимирович