09 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 522/21808/18
провадження № 61-17920св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеська міська рада,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Слободяником Олексієм Ігоровичем , на постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Одеської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна В. І., про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що з 2007 року вона з дітьми до дня смерті ОСОБА_3 постійно проживала разом з нею однією сім'єю, вела спільне господарство у її квартирі АДРЕСА_1 та мали спільний бюджет з покійною.
Зазначене житло було і до цього часу залишається постійним місцем її проживання.
Позивач наголошувала, що вона постійно надавала допомогу ОСОБА_3 щодо догляду за нею, вела господарство, побут, забезпечувала її усім необхідним, зокрема ліками, продуктами харчування, супроводжувала під час візитів до лікарень, сплачувала витрати за проведення її операцій, у повному обсязі сплачувала житлово-комунальні платежі, утримувала квартиру жінки в належному стані.
ОСОБА_1 просила:
встановити факт її постійного проживання з ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю з 2007 року до дня її смерті за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
встановити факт прийняття нею спадщини, що складається з квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю з 2007 року до дня її смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини, що складається з квартири АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.
Суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі підлягали встановленню як факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини (02 липня 2017 року), так і тривалість такого проживання (щонайменше п'ять років).
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, надані зі сторони позивача на підтвердження заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 і ОСОБА_1 є доведеним.
Спільне проживання позивача та спадкодавця також підтверджується показаннями свідків та письмовивми доказами: копіями документів, з яких вбачається, що саме ОСОБА_1 організувала поховання ОСОБА_3 ; копією заяви мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 щодо підтвердження факту проживання ОСОБА_1 разом з ОСОБА_3 і ведення ними спільного господарства протягом п'яти років; копією припису начальника дільниці № 11 КП «ЖКС «Порто-Франківський» від 16 березня 2013 року щодо заборони користування балконом на ім'я ОСОБА_3 , за підписом ОСОБА_1 про отримання; копіями медичних висновків за результатами обстежень та карток амбулаторного хворого ОСОБА_3 ; копіями квитанцій на придбання медикаментів, оплату медичної діагностики захворювань ОСОБА_3 та оплату її лікування; копіями квитанцій про сплату комунальних платежів за період з 2008 до 2017 року.
Крім того, спільне проживання позивача із спадкодавцем також підтверджується наявністю у ОСОБА_1 оригіналів документів, які належали та мали відношення до ОСОБА_3 . Зазначене суд першої інстанції оцінив як підтвердження надання допомоги та піклування позивачем про ОСОБА_3 та свідчення того, що між ними з 2007 року до моменту смерті спадкодавця мали місце усталені відносини, що притаманні сім'ї, а саме: факт наявності спільного господарства, взаємних прав та обов'язків щодо витрачання коштів, побуту та взаємної турботи.
Таким чином, під час судового розгляду позивач об'єктивно довела факт її спільного проживання разом із спадкодавцем у квартирі АДРЕСА_1 , де вона продовжує проживати зі своїми неповнолітніми дітьми і до цього часу. Водночас, з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі, відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував доводи та надані з цього приводу докази ОСОБА_1 щодо обґрунтованості пред'явлених нею позовних вимог.
Не спростовують факту спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 твердження відповідача, що позивач проживає за адресою: АДРЕСА_5 , згідно з відміткою про місце її реєстрації у паспорті громадянина України, адже свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , допитані в судовому засіданні 12 серпня 2020 року, та допитаний у судовому засіданні 04 березня 2021 року свідок ОСОБА_6 , які проживають за вказаною адресою, підтвердили, що позивач там ніколи не проживала. При цьому, на переконання суду, відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання, за відсутності інших достатніх, належних і достовірних доказів, не є безспірним доказом проживання особи у конкретному жилому приміщенні.
Суд першої інстанції критично оцінив подані представником відповідача 12 лютого 2019 року письмові докази, а саме: копії протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 27 вересня 2018 року, копії протоколу допиту свідка ОСОБА_4 від 27 вересня 2018 року, копії протоколу допиту свідка ОСОБА_7 від 27 вересня 2018 року, копії протоколу допиту свідка ОСОБА_5 від 27 вересня 2018 року, копії протоколу допиту свідка ОСОБА_8 від 25 вересня 2018 року, копії протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 27 вересня 2018 року, адже відповідно до норм статей 69, 90, 91 ЦПК України свідчення, зафіксовані у протоколі допиту, складеному на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні, не можуть бути віднесені до показань свідка в цивільному процесі, оскільки такі показання суд повинен отримати особисто. Ці протоколи є процедурними документами, які лише підтверджують факт проведення допиту даних осіб у певну дату, у певний час та у певному місці. У свою чергу, відомості по суті, які містяться в протоколі, є показаннями особи, які повинні прийматися судом безпосередньо під час розгляду справи.
Крім того, представник відповідача не надав до суду доказів на підтвердження того, що матеріали зазначеного кримінального провадження були отримані ним з дотриманням вимог законодавства України. Доказів отримання письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей матеріалів цього кримінального провадження відповідач також надано не було. Всупереч вимогам статей 95, 177 ЦПК України до суду надано лише копії протоколів, які не засвідчені в установленому законом порядку. Отже, письмові докази отримані відповідачем з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України такі докази є недопустимими, тому до уваги судом не брались.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року апеляційну скаргу Одеської міської ради задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала померлій на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 вересня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур'яновою Л. Г. за реєстровим № 1-4361.
При зверненні до суду із позовними вимогами щодо встановлення факту постійного проживання, позивач стверджувала, що починаючи з 2007 року та до дня смерті спадкодавця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона постійно проживала з нею однією сім'єю.
Проте з наявних матеріалів справи, а саме долученої як додатки до позовної заяви копії паспорта вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 23 жовтня 2009 року до 08 квітня 2014 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 . Обставини щодо реєстрації шлюбу позивачем не спростовуються. Тобто, позивач в зазначений період перебувала в шлюбних відносинах з ОСОБА_9 , що в свою чергу, зважаючи на норми СК України щодо сім'ї та шлюбу, а також положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», виключає можливість встановлення факту проживання ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_3 однією сім'єю у період з 23 жовтня 2009 року до 08 квітня 2014 року. При цьому фіктивність шлюбних відносин, на які посилалась ОСОБА_1 у судовому порядку не встановлювалась, до суду з позовом про визнання шлюбу фіктивним позивач не зверталась.
Стосовно письмових пояснень ОСОБА_9 , які долучені до матеріалів справи, апеляційний суд зазначив, що такі пояснення в судовому засідання під присягою не підтверджені, будь-яких доказів щодо існування зазначених у поясненнях обставин долучено також не було.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Слободяник О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, прийнята з грубим порушенням норм матеріального (статей 291, 1264 ЦК України, частини другої статті 3 СК України) та процесуального права (частин першої, другої статті 2, статей 13, 77, 89, 263, 264 ЦПК України), що призвело до ухвалення несправедливого рішення по суті. Апеляційний суд не надав належної оцінки обставинам, які мають значення для справи, впливають на встановлення факту проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем. При цьому рішення суду першої інстанції є законним, ухваленим відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, на підставі установлених судом обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами;
апеляційний суд помилково вважав, що перебування позивача в шлюбних відносинах з ОСОБА_9 виключає можливість встановлення факту проживання ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_3 однією сім'єю у період з 23 жовтня 2009 року до 08 квітня 2014 року.Проте суд належним чином не врахував, що ОСОБА_1 проживала з спадкодавцем ОСОБА_3 , допомагала та утримувала її, піклувалася про неї, вони мали спільний бюджет та були пов'язані спільним побутом. У період з 2009 до 2014 року позивач не проживала разом з ОСОБА_9 , шлюб носив суто формальний характер, сторони фактично не перебували у шлюбних відносинах. ОСОБА_9 є близьким другом ОСОБА_1 та її колишнього чоловіка ОСОБА_10 та хрещеним батьком їх дитини. Ці обставини ОСОБА_9 підтвердив особисто, подавши відповідну заяву до суду, яка є письмовим доказом у справі, що мав був оцінений апеляційним судом в сукупності з іншими доказами. Крім того, помилковим є посилання апеляційного суду на абзац 4 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», оскільки відсутність зареєстрованого шлюбу стосується виключно осіб (чоловіка або жінки), які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають у іншому зареєстрованому шлюбі. Проте наведене не поширюється на інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах ніж фактичні шлюбні відносини, як у цій справі;
суд апеляційної інстанції безпідставно не надав належної оцінки доказам, які підтверджують факт спільного проживання позивача зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю з 2007 року, а саме: письмовій заяві трьох мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; квитанціям про сплату комунальних платежів з банківських карток ОСОБА_1 за період з 2007 року до 2017 року, випискам позивача за рахунками, відкритими у АТ КБ «ПриватБанк»; медичним документам спадкодавця ОСОБА_3 з квитанціями про оплату медичних послуг; припису КП «ЖКС «Порто-Франківський» від 16 березня 2013 року, який отримала позивач; поясненням, наданим в судових засіданнях 16 березня 2020 року, 12 серпня 2020 року свідками ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_13 ; письмовим поясненням співробітника померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_14 , яка працювала на посаді завуча в Дитячій музичній школі № 1 м. Одеси, що засвідчені нотаріально; документам про смерть та поховання ОСОБА_3 . Перелічені докази судом апеляційної інстанції не досліджувались, суд не надав їм оцінки, а на обґрунтування свого рішення суд фактично використав концепцію переваги доказу, яка порушує принципи змагальності та диспозитивності.
Позиція іншого учасника справи
У січні 2024 року від Одеської міської ради надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:
постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та додержанням норм процесуального права;
аргументи представника позивача щодо застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставними. З тексту касаційної скарги не зрозуміло у чому саме полягає неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм права та неврахування висновків Верховного Суду. Крім того, у постановах Верховного Суду, на які посилається позивач, та у справі, що переглядається, відмінними є, зокрема, предмет позову, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини;
представник скаржника, посилаючись на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, необґрунтовано просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Проте це суперечить нормам ЦПК України, адже у разі підтвердження касаційним судом допущення судом апеляційної інстанції норм процесуального права справа направляється на новий розгляд до апеляційного суду;
доводи представника позивача про те, що апеляційний суд безпідставно не надав належної оцінки доказам, які наявні у матеріалах справи, є немотивованими. Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 з 23 жовтня 2009 року до 08 квітня 2014 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 . При цьому обставини щодо реєстрації шлюбу не спростовуються позивачем у справі. Заперечення скаржника стосовно того, що вимога законодавства про відсутність зареєстрованого шлюбу стосується виключно осіб - чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і не застосовуються до осіб, які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах ніж фактичні шлюбні відносини, суперечать нормам законодавства, зокрема щодо правового визначення терміна «сім'я». На момент нібито проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 позивач вже мала сім'ю, створену на підставі шлюбу з ОСОБА_9 . До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою;
навіть якщо припустити, що ОСОБА_1 спільно проживала з ОСОБА_3 , то враховуючи дату розірвання шлюбу (08 квітня 2014 року), тривалість спільного проживання вочевидь буде меншим ніж п'ять років, а тому це виключає право на спадкування за правилами статті 1264 ЦК України;
фіктивність шлюбних відносин, на які посилалась ОСОБА_1 , у судовому порядку не встановлювалась, до суду з позовом про визнання шлюбу фіктивним позивач не зверталась. Більше того, відповідно до інформації з офіційного вебпорталу «Судова влада України» 30 липня 2015 року ОСОБА_1 зверталася до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_9 про поділ спільного майна подружжя (справа № 522/15747/15-ц). Вказане додатково спростовує твердження позивача про формальність зазначеного шлюбу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 522/21808/18 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року відмовлено.
У лютому 2024 року матеріали справи № 522/21808/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 20 грудня 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 08 лютого 2023 року у справі № 365/455/20, від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що 04 липня 2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області складено актовий запис № 7007 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала померлій на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 вересня 2005 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Гур'яновою Л. Г. за реєстровим № 1-4361.
19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ланіної В. І. із заявою про прийняття спадщини.
19 липня 2017 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна В. І. зареєструвала спадкову справу № 15/2017 (номер у Спадковому реєстрі 60958731) до майна померлої ОСОБА_3 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 19 липня 2017 року № 48468482.
Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру від 12 листопада 2018 року № 54040363 за життя ОСОБА_3 заповіту (спадкового договору) складено не було. Спадкоємців першої, другої та третьої черги за законом немає. Інші особи із відповідними заявами про прийняття спадщини до нотаріуса не звертались.
Листом приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ланіної В. І. від 12 листопада 2018 року №1012/02-14 повідомлено ОСОБА_1 про неможливість оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що позивач не підтвердила факт родинних відносин з померлою, рекомендовано звернутися до суду для встановлення відповідного факту.
14 листопада 2018 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна В. І. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку із ненаданням усіх необхідних документів для підтвердження факту родинних стосунків з померлою ОСОБА_3 .
За життя ОСОБА_3 на обліку в Комунальній установі «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Приморського району міста Одеси», до якого вона відносилася територіально, як одинока, проживаюча самотньо людина не перебувала.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги, встановлення факту прийняття спадщини
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року в справі № 642/4502/17 (провадження № 61-14982св23) зазначено, що
«способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).
Касаційний суд акцентує увагу, що для визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем законодавцем не передбачено обов'язкового пред'явлення окремої позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини спадкодавцем. Тобто, така обставина (факт прийняття спадщини спадкодавцем), у разі пред'явлення позову про визнання права власності (чи визнання права на частку в праві спільної часткової власності) за спадкоємцем, встановлюється під час розгляду такого позову».
Оскільки ОСОБА_1 пред'явила вимогу про визнання права власності за нею як спадкоємцем четвертої черги, позовні вимоги про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги, встановлення факту прийняття спадщини не є належними способами захисту її прав, а відповідні обставини встановлюється судом під час розгляду позову про визнання права власності за позивачем.
Крім того, суди встановили, що 19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ланіної В. І. із заявою про прийняття спадщини, а листом приватного нотаріуса від 12 листопада 2018 року №1012/02-14 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що вона не підтвердила факт родинних відносин з померлою та рекомендовано звернутися до суду для встановлення відповідного факту.
Тому у задоволенні вимог про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги, встановлення факту прийняття спадщини належало відмовити саме з цієї підстави (неналежності способу захисту).
За таких обставин постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги, встановлення факту прийняття спадщини слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Щодо позовної вимоги про визнання права власності
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18 (провадження № 61-15094св20)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року в справі
№ 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), на висновки в якій посилається позивач, вказано, що «для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Встановивши, що ОСОБА_2 з 2000 року постійно проживав з покійною матір'ю та вітчимом у спадковому будинку на час відкриття спадщини, після їх смерті звернувся до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не відмовився від спадщини, зробили правильний висновок, що лише він вважається таким, що прийняв спадщину. Оскільки позивач протягом встановленого законом строку прийняв спадщину, але отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову».
З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім'єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22серпня 2018 року в справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року в справі № 365/455/20 (провадження № 61-13326св21))
Фізична особа незалежно від наявності зареєстрованого місця проживання (місця реєстрації) має можливість на здійснення своїх прав та інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 761/40889/20 (провадження № 61-14588св21)
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що з 2007 року вона з дітьми до дня смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) постійно проживала разом з нею однією сім'єю, вела спільне господарство у її квартирі АДРЕСА_1 та мали спільний бюджет з покійною. Ця квартира була і до цього часу залишається постійним місцем проживання позивача. Крім того, позивач стверджувала, що вона надавала допомогу ОСОБА_3 щодо догляду за нею, вела господарство, побут, забезпечувала її усім необхідним, зокрема ліками, продуктами харчування, супроводжувала під час візитів до лікарень, сплачувала витрати за проведення її операцій, у повному обсязі сплачувала житлово-комунальні платежі, утримувала квартиру в належному стані;
суд першої інстанції встановив, що на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю у період з 2007 року до моменту смерті спадкодавця до моменту його смерті, тобто до 02 липня 2017 року, наявності між ними відносин, притаманних членам сім'ї, позивач надала достатні та належні докази. Встановивши факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім'єю більше п'яти років, і те, що позивач є спадкоємцем четвертої черги за законом, прийняла спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , суд вважав можливим задовольнити позов повністю та визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом;
апеляційний суд встановив, що позивач ОСОБА_1 з 23 жовтня 2009 року до 08 квітня 2014 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 . При цьому обставини щодо реєстрації шлюбу нею не спростовуються. Тобто, позивач в зазначений період перебувала в шлюбних відносинах з ОСОБА_9 , що в свою чергу, зважаючи на норми СК України щодо сім'ї та шлюбу, а також положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», виключає можливість встановлення факту проживання ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_3 однією сім'єю у період з 23 жовтня 2009 року до 08 квітня 2014 року. Фіктивність шлюбних відносин, на які посилалась ОСОБА_1 у судовому порядку не встановлювалась, а до суду з позовом про визнання шлюбу фіктивним позивач не зверталась;
проте суд апеляційної інстанції не врахував, що статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини;
зосередившись на вирішенні питання щодо можливості встановлення факту проживання ОСОБА_1 та померлої ОСОБА_3 однією сім'єю у період з 23 жовтня 2009 року до 08 квітня 2014 року, зробивши помилковий висновок, що встановлення такого факту неможливе у зв'язку із перебуванням позивача у цей період в шлюбних відносинах з ОСОБА_9 , апеляційний суд не надав належної оцінки усім обставинам справи та фактично не переглянув справу по суті.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням висновків, викладених упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року в справі № 642/4502/17 (провадження № 61-14982св23), дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги, встановлення факту прийняття спадщини змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду в частині позовної вимоги про визнання права власності скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Слободяником Олексієм Ігоровичем , задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем, визнання спадкоємцем четвертої черги, встановлення факту прийняття спадщини змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2023 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко