18.10.2024 Справа№914/1475/24
Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали
заяви ОСОБА_1 , м. Львів
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі №914/1475/24
за позовом ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3», м. Львів
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , м. Львів
про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ.
Представники сторін не викликалися.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення загальних зборів ОСББ.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
16.10.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 16.10.2024) представник позивача скерував заяву про забезпечення позову (вх.№3838/24), в якій заявник просить:
- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони нотаріусам та особам, які виконують функції державного реєстратора, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо ОСББ «Масарика-3»( код ЄДРПОУ 40238164), в тому числі, але не обмежуючись, внесенням змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та внесення змін до Статуту ОСББ «Масарика-3» до набрання законної сили рішення суду у справі №914/1475/24 за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3» про визнання недійсним рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3», оформлене протоколом №3 від 25.07.2021 року.
У зв'язку з перебуванням судді Козак І.Б. у відпустці, внаслідок повторного автоматизованого розподілу, заяву про забезпечення позову передано для розгляду судді Гоменюк З.П..
Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
Суд, ознайомившись із матеріалами заяви про забезпечення позову, не вбачає необхідності у наданні додаткових доказів та пояснень, а відтак, і існування виняткового випадку для призначення заяви до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник покликається на те, що на підставі рішення загальних зборів ОСББ «Масарика-3», оформленого Протоколом №3 від 25.07.2021 року голову правління ОСОБА_1 було звільнено та обрано нового голову правління, відомості про що були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Безпосередньо, позивач покликається на те, що предметом позову у цій справі є саме оскарження рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3», оформлене протоколом №3 від 25.07.2021 року, на підставі якого головою правління ОСББ «Масарика-3» став ОСОБА_2 .
Одночасно заявник покликається на те, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/1892/23 за позовом ОСОБА_3 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3» про визнання незаконним та скасування рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3» (ЄДРПОУ 40238164) від 06.11.2022 року, яке оформлене протоколом загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3» від 06.11.2022 року. У подальшому, рішенням Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, визнано недійсним рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3», яке оформлене протоколом від 06.11.2022. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2024 року апеляційну скаргу ОСББ «Масарика-3» залишено без задоволення, рішення Господарського суду Львівської області від 18.04.2024 року - без змін.
Враховуючи те, що рішення загальних зборів ОСББ «Масарика-3» від 06.11.2022 року, яким затверджено голову правління ОСББ ОСОБА_4 скасовано, заявник вважає, що наведене є підставою для відновлення ОСОБА_2 на посаді голови правління ОСББ «Масарика-3» ОСОБА_2 шляхом внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, заявник вважає, що у випадку, якщо ОСОБА_2 будучи головою ОСББ «Масарика-3», який на думку позивача, незаконно обраний, зможе звертатися до нотаріусів та осіб, які виконують функції державного реєстратора для здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо ОСББ «Масарика-3», це негативно вплине на усю діяльність ОСББ та може призвести до значних фінансових та матеріальних збитків для ОСББ.
З огляду на усе вище перелічене, заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони нотаріусам та особам, які виконують функції державного реєстратора, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо ОСББ «Масарика-3»( код ЄДРПОУ 40238164), в тому числі, але не обмежуючись, внесенням змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та внесення змін до Статуту ОСББ «Масарика-3» до набрання законної сили рішення суду у справі №914/1475/24 за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3» про визнання недійсним рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3», оформлене протоколом №3 від 25.07.2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/48318, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Із матеріалів справи вбачається, що предметом позовних вимог є немайнова вимога щодо визнання недійсним рішення загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Масарика-3», оформлене протоколом №3 від 25.07.2021 року.
Частино 5 статті 137 Господарського процесуального кодексу України визначено, що Не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони:
1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору;
2) Центральному депозитарію цінних паперів та депозитарній установі надавати емітенту реєстр власників іменних цінних паперів для проведення загальних зборів акціонерів;
3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства;
4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як заборона вчиняти певні дії, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи вчиняти певні дії (займатися певною діяльністю), тому суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.
Оскільки у справі №914/1475/24 позивач звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 15.01.2020 у справі №915/1912/19 та від 11.02.2021 у справі №915/1185/20).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У Рішенні Європейського Суду з прав людини «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в п. 1 ст. 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов'язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, мало вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.
При цьому, сфера зобов'язань Договірних держав за ст. 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Зі змісту заяви представника позивача вбачається, що він просить забезпечити позов шляхом заборони нотаріусам та особам, які виконують функції державного реєстратора, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо ОСББ «Масарика-3», в тому числі, але не обмежуючись, внесенням змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та внесення змін до Статуту ОСББ «Масарика-3» до набрання законної сили рішення суду у справі №914/1475/24.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Згідно із п. 31 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: дата прийняття, дата набрання законної сили та номер судового рішення, на підставі якого проведено реєстраційну дію.
Відповідно до ч. 10 ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Державна судова адміністрація України забезпечує передачу до Єдиного державного реєстру примірника судового рішення, яке тягне за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, судового рішення про арешт корпоративних прав та про заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій - у день набрання судовим рішенням законної сили.
Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», направлення судових рішень, які тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, та про заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій здійснюється у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та Єдиним державним реєстром судових рішень.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі або заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій, а також надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Пунктом 2 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», передбачена така підстава для відмови у державній реєстрації, як «у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії».
Отже, заборона вчинення реєстраційних дій є одним із визначених законом способів забезпечення позову, який передбачений, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №915/508/18, від 12.03.2020 у справі №916/3479/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19.
Разом з цим, суд повідомляє про те, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони, зокрема, проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З огляду на положення ст. ст. 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Підставами забезпечення позову є: 1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі; 2) наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття цих заходів.
За змістом п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Згідно з п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
У постанові Великої Палати від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Верховний Суд зазначив, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Таким чином, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Отже, самі лише твердження про ті чи інші обставини без належного підтвердження доказами не можуть достеменно свідчити про обставини, зазначені заявником
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів і ускладнень ефективного захисту або поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у випадку задоволення позову.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
При цьому, судом має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе відновити свій правовий стан, який існував до імовірного порушення його прав та захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
При подачі заяви про забезпечення позову заявник насамперед повинен обґрунтувати звернення із заявою відповідними доказами, що підтверджують необхідність вжиття відповідних заходів.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що заборона вчиняти будь-які інші реєстраційні дії, які не стосуються предмета спору, процесуальним законом не передбачена, а заборона внесення змін до Статуту ОСББ «Масарика-3» порушує права інших учасників ОСББ у корпоративних відносинах. А відтак, суд відмовляє у задоволенні заяви за вх.№3838/24 від 16.10.2024 про забезпечення позову у справі №914/1475/24.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову залишається за заявником.
Керуючись ст. ст. 136, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №914/1475/24 (вх.№3838/24 від 16.10.2024) відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст. 235 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Гоменюк З.П.