Справа № 601/264/24Головуючий у 1-й інстанції Шульгач Н.М.
Провадження № 22-ц/817/597/24 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
07 жовтня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
за участі секретаря - Сович Н.А.
та сторін: представника позивача - адвоката Деркач О.Р., представника відповідача - адвоката Корфа П.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу № 601/264/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Корф Петро Казимирович, на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2024 року, ухваленого суддею Шульгач Н.М., повний текст якого виготовлено 12 квітня 2024 року, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
у січні 2024 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі за текстом - АТ КБ «Приватбанк») звернулося в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 08.05.2023 року у розмірі 42730,34 грн та судового збору.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 08.05.2023 відповідач у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля підписав заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. В заяві погоджено тип, розмір кредитного ліміту, строк кредитування, процентну ставку, кількість та розмір платежів. На підставі укладеного договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 03/27, тип картка "Універсальна".
Відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняв, повертав використану суму кредитного ліміту, але в порушення виконання зобов'язань відповідач не надав своєчасно банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, у зв'язку із чим станом на 09.01.2024 у нього наявна заборгованість у розмірі 42730,34 грн, з яких: 33574,05 грн заборгованість за тілом кредиту, 9156,29 грн заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на наведене, позивач просить задовольнити позов.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2024 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 08.05.2023, яка утворилась станом на 09.01.2024 рік у розмірі 42 730,34 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 2422, 40 гривень сплаченого судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Корф П.К., подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2024 року у справі №601/264/24 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника зазначає, що ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні №12023211010000329 за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України. 31.05.2023 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про вчинення щодо нього шахрайських дій невідомою особою за ч.3 ст.190 КК України, проведення внутрішньої службової перевірки щодо укладення зазначеного кредитного договору, не здійснення нарахування процентів по вказаному кредитному договору, але АТ КБ «Приватбанк» не надав ні суду, ні відповідачу інформації про отримувача за платіжною операцією з переказу кредитних коштів з картки ОСОБА_1 в сумі 30056 грн та 3536 грн. Вказує, що позивачем не надано належно оформлених первинних документів на підтвердження отримання ОСОБА_1 коштів в сумі 30056 грн та 3536 грн. З доданої виписки за договором № б/н за період 08.05.2023 по 11.01.2024 є незрозумілим кому саме здійснено переказ коштів із картки ОСОБА_1 , і чи здійсненний такий переказ взагалі. Зокрема зазначає, що надана Банком виписка на підтвердження заборгованості ОСОБА_1 не є первинним документом. Розрахунок кредитної заборгованості не підтверджує умови кредитування та суму заборгованості за кредитним договором, оскільки не є підтвердженням виконаних позивачем банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення банку. Отже, позивач не надав суду належних доказів на підтвердження отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та їх використання.
Щодо твердження позивача про визнання ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в сумі 33 574, 05 грн., а також 9 156, 29 грн. за простроченими відсотками за договором №б/н від 08.05.2023, зазначає, що випадкове переведення незначної суми коштів згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н від 08.05.2023 не свідчить про визнання ОСОБА_1 обов'язку сплати заборгованості за договором.
Представник позивача подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2024 року залишити без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що переказ 09.05.2023 кредитних коштів у загальному розмірі 33592 грн відбувся при безпосередній участі відповідача ОСОБА_1 і його добровільних дій.
Зокрема зазначає, що без посередньої участі власника фінансового мобільного телефону, а й відповідно без посереднього носія інформації паролю входу в Приват24, стороння особа позбавлена можливості зайти в цей акаунт.
Надання ОСОБА_1 конфіденційної інформації третім особам відбулось в соцмережі “Facebook», що підтверджується відзивом на позов.
Ні відповідач, ні його представник не спромоглись надати пояснення, чим керувався Відповідач, зайшовши в соцмережі “Facebook» на посилання про грошову допомогу у розмірі 2000 грн перейшов за посиланням, увійшов у мобільний додаток “Приват24» і згідно покрокових інструкція створив банківську кредитну картку “Універсальна» НОМЕР_2 .
Отже, відповідач в гонитві за “легкими грошами» самостійно ввів всю конфіденційної інформацію, що призвело до списання з карток кредитних коштів на загальну суму 33592 грн.
Наведене, ще раз підтверджує, той факт, що Відповідач самостійно здійснив вхід в Приват24, відкрив кредитний рахунок надав доступ до конфіденційної інформації, що є порушенням п.20 ст.38 Закону України «Про платіжні послуги» згідно з яким, користувач зобов'язаний, зокрема, зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позов АТ КБ “ПриватБанку» підлягав до задоволення і стягнув з відповідача 42730,34грн., які складаються з кредитних коштів у розмірі 33574,05грн та відсотків за користування кредиту у розмірі 9156,29грн.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Корф П.К.у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладеній в ній.
Представник АТ КБ «Приватбанк» - Деркач О.Р. у судовому засіданні апеляційну скаргу не визнала, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення не відповідає в повному обсязі з огляду на таке.
Судом встановлено такі обставини.
08.05.2023 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, шляхом підписання Заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (надалі - Договір). Було погоджено тип кредиту та розмір кредитного ліміту: відновлювана кредитна лінія до 200 000 грн. (п.9.2. Договору); Тип кредитної карти: Картка «Універсальна»; Строк кредитування: 12 місяців з пролонгацією (п.9.2. Договору); Процентна ставка, відсотків річних: 42,0% (п.9.3 Договору); Кількість та розмір платежів, періодичність: сплата мінімального обов'язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту (п.9.4. Договору); Розмір мінімального обов'язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення (п.9.4. Договору); Проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 60,00% (п.9.5. та п. 2.1.1.2.12. Договору).
08.05.2023 року відповідач ознайомився з умовами кредитування та підписав Паспорт кредиту.
Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля, про що зазначено в полі підпис Клієнта із позначкою дати та часу. Використання OTP пароля в якості простого електронного підпису погоджено із Відповідачем у Анкеті-заяві від 23.07.2020, яка підписана Відповідачем власноруч на планшеті.
На підставі укладеного Договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 03/27, тип - Картка «Універсальна», що підтверджується довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 11.01.2024.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н), останньому 08.05.2023 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 34000 грн. на картку № НОМЕР_1 .
Згідно з виписки за договором б/н від 11.01.2024 за період 08.05.2023-11.01.2024 з картки, виданої на ім'я відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , здійснено грошові перекази 09 травня 2023 року на суму 30056 грн. та 3536 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 09 січня 2024 року становить в розмірі 42730,34 грн, з яких 33574,05 грн заборгованість за тілом кредиту, 9156,29 грн заборгованість за простроченими відсотками.
11 травня 2023 року за заявою ОСОБА_1 від 09.05.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області внесені відомості за № 12023211010000329 про те, що 08.05.2023 року користуючись мережею «Фейсбук» натрапив на посилання про грошову допомогу в розмірі 2000 грн. Перейшовши за посиланням, увійшовши в додаток «Приват 24» згідно інструкцій створив банківську картку універсальна (кредитну) НОМЕР_3 «Приватбанк», однак допомогу не отримав. Наступного дня 09.05.2023 року о 08.04 год. до заявника зателефонувала невідома особа із номера НОМЕР_4 , розмова не відбулася із за поганого зв'язку. Того ж дня о 12.57 та 13.00 год. у заявника, невідома особа, своїми шахрайськими діями двома транзакціями, здійснила переказами грошові кошти із вищевказаного банківського рахунку на невідомий рахунок в сумі 30056 грн та 3536 грн.
Згідно з повідомленням слідчого СВ Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні №12023211010000329. Попередня кваліфікація кримінального правопорушення: частина третя статті 190 КК України. На даний час проводиться досудове розслідування.
Також 31.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до керівника АТ КБ «Приватбанк», в якій просить провести внутрішню службову перевірку щодо укладення кредитного договору від 08.05.2023 року та не здійснювати нарахування процентів по вказаному кредиту.
За результатами проведеної перевірки АТ КБ «Приватбанк» надано відповідь від 02.07.2023 за № 20.1.0.0.0/7-230606/46656 на запит відповідача, згідно якої повідомлено, що 09.05.2023 року за рахунком № НОМЕР_1 був здійснений переказ коштів. При здійснені переказу коштів було коректно введено номер картки, термін її дії, та CVV2 код. Після чого, транзакція була підтверджена 3Dsecure, який надсилався на фінансовий телефон відповідача. Для підтвердження замовлення картки використовували smartid. Для замовлення smartid було підтвердження через IVR.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_1 своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. А, тому прийшов до висновку, що кредитний договір від 08.05.2023 був укладений між сторонами. На підставі укладеного кредитного договору відповідач отримав платіжний інструмент - кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії - 03/27, тип - картка "Універсальна", що підтверджується випискою по рахунку.
Відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняв фінансові операції, а тому згідно Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, що затверджено Постановою НБУ №164 від 29.07.2022 р., відповідач є власником рахунку та держателем платіжного інструменту для здійснення операцій за рахунком.
З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач 26.06.2023 частково сплатив заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»).
Однак, ОСОБА_1 неналежно виконував умови кредитного договору від 08.05.2023 року, у зв'язку із чим, утворилась заборгованість станом на 09 січня 2024 року в розмірі 42730,34 грн, з яких 33574,05 грн. заборгованість за тілом кредиту, 9156,29 грн заборгованість за простроченими відсотками.
Проте, колегія суддів з такими висновками суду в повному обсязі погодитися не може, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Пунктом 56 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги» передбачено, що платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.
Відповідно до пункту 136 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №164, користувач зобов'язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.
Відповідно до пункту 140 розділу VII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року №164, передбачено обов'язок користувача не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв'язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.
Згідно із пунктом 146 розділу VII вказаного Положення власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Відповідно до пункту 147 розділу VII вказаного Положення власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.
Отже, лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі №6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі №202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі №501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі №577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі №759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі №176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі №686/30030/21.
У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц вказано, що «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходив з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16 ц вказано, що «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
Також у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22 зазначено, що «саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, що переглядається, відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву посилався на те, що 08.05.2023, користуючись мережею «Фейсбук», натрапив на посилання про грошову допомогу в розмірі 2000 грн. Перейшовши за посиланням, увійшовши в додаток «Приват 24» згідно інструкцій створив банківську картку універсальна (кредитну) НОМЕР_3 «Приватбанк». Наступного дня 09.05.2023 року до заявника зателефонувала невідома особа із номера НОМЕР_4 , розмова не відбулася із-за поганого зв'язку. Того ж дня у заявника, невідома особа, своїми шахрайськими діями двома транзакціями, здійснила переказами грошові кошти із вищевказаного банківського рахунку на невідомий рахунок в сумі 30056 грн та 3536 грн.
Виявивши безпідставні перекази та зняття коштів, відповідач в цей же день, тобто 09.05.2023, звернувся до правоохоронних органів, а також в подальшому повідомив про цей факт банк.
Згідно повідомлення слідчого СВ Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області Камінського М.В. визнано потерпілим у кримінальному провадженні №12023211010000329 за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення: частина третя статті 190 КК України.
За результатами проведеної АТ «КБ «ПриватБанк» перевірки встановлено, що 09.05.2023 року за рахунком № НОМЕР_1 був здійснений переказ коштів. При здійснені переказу коштів було коректно введено номер картки, термін її дії, та CVV2 код. Після чого, транзакція була підтверджена 3Dsecure, який надсилався на фінансовий телефон відповідача. Для підтвердження замовлення картки використовували smartid. Для замовлення smartid було підтвердження через IVR. Також зазначено, що чинним законодавством банку не надано повноважень здійснювати повернення проведеного переказу, тому банк не може повернути переказані кошти. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів, позивачу рекомендовано звернутися до правоохоронних органів. Для подальшого безпечного користування послуг банку позивачу рекомендовано змінити платіжну картку, фінансовий телефон та пароль входу в Приват24.
Отже, з матеріалів справи видно, що 09 травня 2023 року мало місце несанкціонований переказ коштів в загальній сумі 33592 грн з рахунку ОСОБА_1 , за даним фактом триває досудове розслідування.
Разом з тим банком не було доведено, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персональної інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема здійснення переказу кредитних коштів, оскільки саме банк має доводити вказані факти.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача (про який зазначає банк), не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача - адвокат Корф П.К., що 08.05.2023 ОСОБА_1 , увійшовши в додаток «Приват 24», згідно інструкцій лише створив банківську картку Універсальна (кредитну) НОМЕР_3 «Приватбанк» та в подальшому не вчиняв жодних дій щодо списання грошових коштів з його карткового рахунку, і тому списання спірних коштів відбулося не за його розпорядженням, в зв'язку з чим він не повинен нести відповідальності за такі операції.
Отже, колегія суддів вважає, що у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів
Таким чином, суд першої інстанції не врахував, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів, що відповідач, як клієнт, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до його карткового рахунку чи надав інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції від його імені, що свідчить про відсутність вини відповідача у отриманні спірних грошових коштів.
Також колегія суддів враховує факт звернення відповідача до банку та правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно нього шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача дійсно була відсутня воля на вчинення таких транзакцій.
Крім цього, слід взяти до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. Тому враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.
За таких обставин, колегії суддів приходить до висновку, що оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей за кредитною карткою, його особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 09.05.2023 щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 33592 грн, а тому у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким ОСОБА_1 , не отримував кошти, слід відмовити.
Також, якщо не доведено волевиявлення ОСОБА_1 на переказ коштів 09.05.2023 у зазначеному розмірі, то і проценти як плата за користування цими коштами у розмірі 9 156,29 грн не повинні стягуватися, з огляду на те, що ОСОБА_1 кредитними коштами не користувався.
Не заслуговують на увагу доводи представника позивача про те, що відповідач користувався кредитним лімітом, відповідно до виписки по рахунку вчиняв фінансові операції, оскільки як підтверджено матеріалами справи, що було лише два несанкціонованих списання на невідомий рахунок спірних коштів у розмірі 30056 грн та 3536 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Беручи до уваги встановлені апеляційним судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Тому рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від від 08 квітня 2024 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Крім цього, у зв'язку із скасуванням судового рішення, у відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України сплачений у суді апеляційної інстанцій судовий збір у розмірі 4026,00 грн, слід стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374,376, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Корф Петро Казимирович, задовольнити
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 квітня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» в користь ОСОБА_1 сплачений у суді апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 4026 (чотири тисячі двадцять шість) гривень 00 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення виготовлений 17 жовтня 2024 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома.