Номер провадження: 22-ц/813/450/24
Справа № 523/18490/20
Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
08.10.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, -
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси до ОСОБА_1 з позовом про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення.
Позов мотивований тим, що позивачу на праві приватної власності належить кв. АДРЕСА_1 . В квартирі разом з нею проживають її діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Також разом з позивачем зареєстрований та проживає її колишній чоловік - ОСОБА_1 , шлюб з яким розірваний на підставі рішення суду.
Внаслідок протиправної поведінки відповідача ОСОБА_1 , який систематично порушує правила співжиття, вчиняє насильство щодо позивача та дітей, що знайшло відображення у постійних, з використанням нецензурної лайки, словесних образах, залякуваннях, принижуваннях, погроз та фізичній шкоді, позивач та її діти не можуть вільно користуватися житлом, що робить неможливим їх спільне проживання у квартирі. На теперішній час позивач з дітьми виїхала з квартири та вимушена проживати у реабілітаційному центрі.
На підставі вказаного позивач була вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Рішеням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Усунуто перешкоди ОСОБА_2 в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 840,80 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2021 року скасувати та провадження по справі закрити, стягнути судові витрати, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обргунтована тим, що судом першої інстанції не враховано в оскаржуваному рішення те, що: іншим рішенням по справі № 523/6954/14-ц ОСОБА_1 визнано власником майна; позивачка звертається до суду з таким же самим позовом не вперше, про відповідачем зазначено в заяві про скасування заочного рішення (а.с.71); посилання в оскаржуваному рішенні на справи якими ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності, проте не зазначено що справі були закриті; судом надана не вірна оцінка винуватості відповідача по справі № 523/13641/20, яка не є предметом розгляду. Крім того, скаржик посилається на штучне утворення обставин домашнього насильства в сім'ї, спростовуючи це наданням до апеляційної скарги в якості доказів скріншотів з месенджерів де відображено листування з заступником головного лікаря Одеського обласного центру психічного здоров'я та дитячим лікарем. Також, скаржник звертає увагу на те, що позивачка є недобросовісним набувачем майна. З цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення.
Ухвалами Одеського апеляційного суду від 07.09.2021 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2021 року та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15 березня 2022 року о 14 годині 30 хвилин.
В судовове засідання, призначене на 15 березня 2022 року о 14 год. 30 хв., сторони по справі не з'явились, розгляд справи відкладено на 25 жовтня 2022 року о 15 год 00 хв.
24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , через засоби електронного зв'язку, надав до Одеського апеляційного суду клопотання про відкладення судового розгляду.
Дане клопотання мотивоване тим, що заявник не має можливості прийняти участь у судовому засіданні через виконання службових обов'язків, пов'язаних з військовою службою. З цих підстав заявник просить відкласти розгляд справи до закінчення військового стану. До даного клопотання заявник додав копію Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.03.2022 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року провадження по справі зупинено до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Ухвалами Одеського апеляційного суду від 04.09.2024 року провадження по справі відновлено та витребувано з Військової частини НОМЕР_1 інформацію щодо перебування ОСОБА_1 на цей час у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
21.12.2023 року надійшла заява від ОСОБА_1 щодо його місця перебування, зі змісту якої вбачається, що він проходить лікування у місті Одеса, та зможе взяти участь у судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та усуваючи перешкоди ОСОБА_2 в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення, суд першої інстанції виходив з того, що усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення відповідача відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що між сторонами спору склалися вкрай неприязні стосунки, сторони мають п'ятеро спільних дітей, відносно яких ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав, спірна квартира має одну житлову кімнату, ОСОБА_2 вимушена проживати в реабілітаційному центрі на протязі 1,5 роки, оскільки окрім спірної квартири іншого житла не має, однак змушена забезпечити належні житлові умови не лише для себе, але і для дітей, які проживають разом з нею.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що:
ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д. 23.03.2011р., реєстровий номер 5-225, є власником кв. АДРЕСА_1 . Квартира складається з однієї житлової кімнати, площею 17,7 кв.м., загальною площею 35,7 кв.м.
ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у спірній квартирі, як член сім'ї власника. Також в квартирі проживають, проте не зареєстровані діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
З 16 листопада 2002року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2020 року (справа №523/7655/20), яке на час ухвалення даного рішення суду набрало законної сили.
Також, рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020р. (справа №523/8214/20), яке набрало законної сили, ОСОБА_1 був позбавлений батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_2 квартира належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_1 проживав у цій квартирі, як член сім'ї власника і продовжує користуватися нею і після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею - ОСОБА_2 та її дітьми, відносно яких ОСОБА_1 був позбавлений батьківських прав.
Позивач стверджує, що відповідач здійснює перешкоди у користуванні належною спірною квартирою їй та членам її сім'ї. Внаслідок протиправної поведінки вона разом з дітьми була вимушена виїхати з квартири та посилитися у реабілітаційному центрі, в якому проживає на протязі 1,5 роки.
У добровільному порядку ОСОБА_1 виселитися зі спірного житлового приміщення не бажає. Чинить перешкоди для проживання позивача. Посилаючись на ст.391 ЦК України просила задовольнити позовні вимоги.
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої та другої статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним, зокрема шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини друга, четверта статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
За змістом зазначених приписів правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 406 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, провадження № 61-29520св18, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц, провадження № 61-17372св18, зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
У постанові Великої Палати Верховного Суду 13 жовтня 2020 року, справа № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, зазначено, що положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України. Дійсну сутність відповідних позовних вимог суд повинен оцінювати, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. Водночас припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У справі що перегладється встановлено що, ОСОБА_2 на праві приватної власності знаходиться кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д. 23.03.2011р., реєстровий номер 5-225,
Квартира складається з однієї житлової кімнати, площею 17,7 кв.м., загальною площею 35,7 кв.м.
З 16 листопада 2002року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2020 року (справа №523/7655/20), яке на час ухвалення даного рішення суду набрало законної сили.
ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у спірній квартирі з 1996 року.
Квартира використувалась для проживання позивача з дітьми: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо вчинення з боку відповідача перешкод у користуванні квартирою, позивач зазначає наступне:
- постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 24.03.2020р. по справі №523/1927/20 було встановлено, наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП, а саме що він 26.01.2020р. знаходячись за місцем мешкання вчинив сварку в ході якої висловлювався на адресу своєї жінки ОСОБА_2 грубою нецензурною лайкою, погрожував, чим вчинив домашнє насильство, однак у зв'язку з малозначністю правопорушення останнього звільнено від адміністративної відповідальності з оголошенням усного зауваження;
- постановою Одеського апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову судді Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2020 року залишено без змін;
- постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 11.09.2020 року по справі 523/13641/20 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 173-2 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 (триста сорок) гривень. Даним судовим рішенням встановлено, що 14 липня 2020 року гр. ОСОБА_1 , за місцем мешкання ( АДРЕСА_2 ) змінив замки до вхідних дверей квартири та його діти не змогли потрапити до квартири, чим було порушено громадський порядок та спокій, чим було вчинено економічне насилля;
- постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року постанову Суворовського районного суду м.Одеси від 11 вересня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасовано і закрито провадження у справі, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративне правопорушення. Вказане рішення мотивовано тим, що апеляційний суд позбавлений можливості вирішити питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності або вирішити питання про відсутність події і складу адміністративного правопорушення, оскільки на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, збігли строки, передбачені ч.2 ст. 38 КУпАП про притягнення особи до адміністративної відповідальності;
- рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року по справі №523/8214/20, ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також даним судовим рішення встановлено, що «позивачка ОСОБА_2 неодноразово зверталася до Суворовського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області з заявами про вчинення домашнього насилля;
- рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року не оскаржувалось та набрало законної сили;
- з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 20 лютого 2020 року внесено відомості за №12020160490000563, відносно ОСОБА_1 за ознаками ч.2 ст.156 КК України (розбещення неповнолітніх, тото вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досяглі шістнадцятирічного віку вчинене членом сім'ї чи близьким родичем), відносно неповнолітньої ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_8 (розбещення неповнолітніх) (а.с.91).
- ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 02.07.2020 року в задоволенні клопотання слідчого Суворовського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області ОСОБА_8 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено. Застосовано стосовно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту - строком до 26 серпня 2020 року включно»;
- згідно з довідкою Громадського руху «Віра, Надія, Любов» від 27.10.2020 року позивач та її п'ятеро дітей з 27.01.2020 року проживають в реабілітаційному центрі «Софія», як особи, які постраждали від домашнього насильства;
- згідно з листом до Обласного центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї від 30.01.2020 року, зазначено, що ОСОБА_2 звернулася до центру зі скаргами на її чоловіка ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що він ображає, принижує,залякує та б'є її в тому числі і в період вагітності.
Тобто, матеріалами справи поза розумним сумнівом встановлено, факт неприязнених стосунків між позивачем, яка є власницею квартири та відповідачем, колишнім чоловіком, який зарєстрований у спірній квартирі, які супроводжуються неодноразовим вчиненням відповідачем домашнього насильства. Також матеріалами справи посилання позивача на факт домашнього насильства з боку відповідача, не спростовані.
Верховний Суд у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20 (провадження № 61-18292 св 21), від 14 вересня 2022 року у справі № 201/5795/21 (провадження № 61-5433св22) зазначив, що при розгляді позову про виселення, обґрунтованого неодноразовими випадками вчинення щодо позивача домашнього насильства, що стало наслідком притягнення відповідача до відповідальності (адміністративної, кримінальної, застосування обмежувального припису), судам слід давати ретельну та об'єктивну оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів сторін.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» («Sadovyak v. Uкrаіnе», заява № 17365/14) зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, ведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена, судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Uкrаіnе», заява № 17496/19) зазначено, що: «там, де особа достовірно стверджує про те, що вона зазнавала неодноразових актів домашнього насильства, якими б незначними поодинокі випадки не були, національні органи влади повинні оцінити ситуацію у всіх аспектах, включно з ризиком повторення подібних інцидентів (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukrainе»), від13 жовтня 2016 року № 1870/05, пункти 71 та 89). Серед іншого, ця оцінка повинна належним чином брати до уваги особливу вразливість жертв, які часто емоційно, фінансово чи іншим чином залежать від своїх кривдників, а також психологічний вплив можливого повторного знущання, залякування та насильства на їхнє повсякденне життя. Якщо встановлено, що на конкретну особу націлені систематичні дії, і за ними ймовірно йтимуть подальші випадки насильства, окрім реагування на конкретні випадки, органам влади може бути запропоновано вжити відповідних заходів загального характеру для боротьби з основною проблемою та запобігання жорстокому поводженню в майбутньому.
ЄСПЛ у вказаному рішенні резюмував, що суди не забезпечили справедливий баланс між усіма відповідними конкуруючими приватними інтересами. Реакція цивільних судів на позов заявниці не відповідала позитивному обов'язку держави забезпечити заявниці ефективний захист від домашнього насильства. При цьому ЄСПЛ зазначив, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров'я та прав інших. У контексті статті 2 Конвенції у справах про домашнє насильство права кривдників не можуть переважати права жертв, зокрема, на фізичну та психологічну недоторканість.
Головним завданням для суду є визначення того, чи досягнуто цим рішенням справедливий баланс між протилежними інтересами, про які йдеться.
Разом із тим, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ під майном також розуміються майнові права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що права членів сім'ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Отже, при вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.
Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд зазначає, що систематичним вчиненням домашнього насильства відносно позивача відповідачем, що підтверджується матеріали справи, перешкоджає позивачу належним чином користуватись та розпоряджатись спірною квартирою, оцінюючи виселення ОСОБА_1 на предмет пропорційності втручання у її право на житло, встановивши, що порушені права ОСОБА_2 - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, й для досягнення справедливого балансу між усіма особистими інтересами, колегія суддів дійшла до висновку про те, що за обставинами цієї справи припинення права користування відповідачем спірним житлом шляхом його виселення відповідає такому критерію та переслідує легітимну мету. Сімейні стосунки між сторонами припинено, теперішні стосунки сторін є вкрай неприязні, що унеможливлює їх спільне користування квартирою.
У даному випадку інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси відповідача, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, за таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову про усунення перешкод позивачу у користуванні майном шляхом виселення відповідача.
Таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та право на житло переслідує легітимну мету, визначену статтею 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Апеляціний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що судовим рішенням по справі № 523/6954/14-ц ОСОБА_1 визнано власником майна, оскільки судовим наказом Суворовського районного суду від 04 червня 2014 року, на який посилається скаржник, стягнуто заборгованість по оплаті житлово - комунальних послуг за місцем реєстрації ОСОБА_1 у кв. АДРЕСА_1 , реєстрацію якого в спірній квартирі ніким не заперечується. Проте, право власності на спірну квартиру ОСОБА_2 підтверджується договором дарування, посвідченого державним нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Лангольф Ю.Д. 23.03.2011 року.
Матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду з відповідним позовом щодо скарження підстав набуття майна ОСОБА_2 .
З огляду на вищевикладене відхиляються і інші доводи щодо підстав набуття спірної квартири ОСОБА_2 .
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 вже зверталсь до суду з подібним позовом, апеляційним судом ставиться критично, оскільки у доданих до заяви, судових рішеннях різний предмет та підстави позову.
Твердження скаржника, про те, що справи про адміністративні правопорушення № 523/1927/20 та №523/13641/20, якими ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності - закриті, не обґрунтовані, оскільки по справі № 523/1927/20 постанову постановою Одеського апеляційного суду від 27 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову судді Суворовського районного суду м. Одеси від 24 березня 2020 року якою ОСОБА_1 оголошенно усне зауваження залишено без змін.
По справі №523/13641/20 постановою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року провадження у справі закрито, у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а не у зв'язку з відсутністю складу адміністративного праовопрушення, що в розумінні норм КУпАП не є реабілітуючою обставиною.
Доводи скаржки щодо штучного створення позивачкою обставин та ознак домашнього насильства в сім'ї, спростовуючи це наданням до апеляційної скарги в якості доказів скріншотів з месенджерів де відображено листування з заступником головного лікаря Одеського обласного центру психічного здоров'я та дитячим лікарем, не мають правового значення, оскільки скаржником документально не підтверджено створення позивачкою штучних обставин домашнього насильства, а посилання в якості доказів на скріншоти листування, не відображають цієї обставини.
В іншій частині доводи апеляційної скарги з урахуванням наведених в цій постанові апеляційного суду підстав та обґрунтувань, зведені лише до незгоди з висновком суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 18.10.2024 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова