17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/13812/24 пров. № А/857/19259/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/13812/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Грень Н.М. в м. Львові 15.07.2024 року в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати витяг із наказу командира ВЧ частини НОМЕР_1 (по стройовій службі) від 11.12.2022 року № 18, яким ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види забезпечення;
- виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який покликаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року скасувати, а справу направити на продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, позивач не знав, яким чином було його мобілізовано і не знав що його права були порушені. На адресу відповідача адвокатом Куспись С.А. 30 травня 2024 року було подано адвокатський запит про надання копії витягу з наказу про зарахування позивача на військову службу. 18 червня 2024 року було отримано відповідь на адвокатський запит, до якого було долучено вищезазначений витяг з наказу. Після ознайомлення з даним витягом, адвокат повідомив позивача, що його права щодо мобілізації та зарахування до військової служби були порушені. Враховуючи дані обставини, позивач не мав можливості у встановлений законодавством термін подати адміністративний позов про визнання протиправним та скасування витягу з наказу, зобов'язання вчинити дії..
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Справа, в силу вимог частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача чи інше. Тому нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача. Зокрема, ані позивачем, ані представником позивача не надано пояснень, щодо того, чому позивач не цікавився правомірністю його призову на військову службу, а почав проходити військову службу. Також враховано, що з початку проходження служби до ініціювання перевірки правомірності призову ОСОБА_2 на військову службу минуло понад 17 місяців, що додатково підтверджує факт бездіяльності позивача з цього приводу.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Таким чином, військова служба як державна служба особливого характеру є публічною службою, а для спорів щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби законодавець встановив місячний строк звернення до адміністративного суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 в справі № 380/2355/20.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, предметом оскарження у вказаній справі є, зокрема, витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій службі) від 11.12.2022 року № 18, за яким позивача зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Наведене вказує на те, що вид служби відноситься до публічної з урахуванням положень пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Частина п'ята статті 122 КАС України передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відтак вказане свідчить, що спірні правовідносини виникли з питань проходження позивачем військової служби, а тому строк звернення до адміністративного суду з даним позовом становить один місяць, який слід обчислювати з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.
Як слідує з матеріалів справи, спірний наказ командира ВЧ НОМЕР_1 прийнятий 11.12.2022, а з даним позовом позивач звернувся лише 27.06.2024.
Покликання апелянта на те, що останній перебував в зоні бойових дій, відповідно не мав можливості оскаржити спірний наказ, не беруться до уваги, оскільки позивач перебував в зоні бойових дій лише у певні періоди, а саме з 06.02.2023 по 09.04.2023 та з 16.05.2023 по 04.06.2023. Відповідно, позивач міг звернутися швидше до адвоката щодо відновлення порушених прав. Окрім того, з початку проходження служби до ініціювання перевірки правомірності призову ОСОБА_2 на військову службу минуло понад 17 місяців, що додатково підтверджує факт бездіяльності позивача з цього приводу.
Крім того, ані позивачем, ані представником позивача не надано пояснень, щодо того, чому позивач не цікавився правомірністю його призову на військову службу, а почав проходити військову службу.
Відтак колегія суддів вважає, що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав одразу ж, з моменту початку проходження служби, проте звернувся до суду лише у червні 2024 року.
Згідно із частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому, норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.
Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №160/18326/21.
Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду (постанова від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19) про те, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
З огляду на ці обставини та подані на їх підтвердження докази, колегія суддів не вважає їх такими, що відповідають вищезазначеним критеріям поважності, реальності, непереборності і такими, що об'єктивно були нездоланними на час плину строків звернення до суду.
Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача та його представника.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а клопотання про його поновлення не містить посилань на конкретні обставини, які б могли слугувати причиною його поновлення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/13812/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар