17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/6880/23 пров. № А/857/526/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року (головуючий суддя Луцович М.М., м.Ужгород) ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 260/6880/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії В/Ч НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати у день звільнення індексацію грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність В/Ч щодо не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 по 09.07.2023; зобов'язати В/Ч нарахувати та виплатити в повному обсязі середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 по 09.07.2023 з одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб; визнати протиправною бездіяльність В/Ч щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки індексації грошового забезпечення; зобов'язати В/Ч нарахувати та виплатити в повному обсязі компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність В/Ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (надалі - Закон №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (надалі - Порядок №159). Зобов'язано В/Ч нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 10 липня 2023, відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов суд виходив з того, що вимоги позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача у не нарахуванні та невиплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 по 09.07.2023, не підлягають задоволенню, оскільки у даній справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж півтора роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. Так, як за захистом свого порушеного права внаслідок неправильного обрахунку індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду в листопаді 2021 і цей спір був вирішений судом першої інстанції 06 жовтня 2022, рішення у справі №260/6866/21 набуло законної сили 25.11.2022. Посилаючись на вказане рішення, позивач у серпні 2023 звернувся до суду з вимогами про стягнення грошової компенсації, а саме середнього заробітку за увесь час затримки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018. Індексація є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Позивачу 10.07.2023 було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн. за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018, а тому суд вважав, що відповідач протиправно не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення,
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги.
Позивач вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки відповідач не провів при звільненні з військової служби остаточний розрахунок і такий було проведено лише 10 липня 2023, то вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а відтак, відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити такий заробіток. Обчислення середнього заробітку за час затримки при звільненні проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає у виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Період затримки оспорюваної виплати при звільненні з 6 березня 2020 (першого дня після дня звільнення) по 09 липня 2023 (день, що передує дню, в якому здійснено повний розрахунок). Також, спір виник стосовно суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 з позовом щодо вирішення якого він звернувся до суду після того, як був звільнений з військової служби і виключений зі списків особового складу згідно з наказом командира В/Ч НОМЕР_1 від 05 березня 2020 за № 45/ А. 10 липня 2023 відповідач на виконання рішення суду від 06 жовтня 2022 у справі №260/6866/21 - виплатив індексацію грошового забезпечення. Фактична виплата (10 липня 2023) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі за №260/6866/21 є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при звільненні (адже індексація грошового забезпечення як складова цього забезпечення мала бути виплачена при звільненні, так само як і інші його складові, які належало виплатити військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу військової частини). Отже, дотримуючись позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 у справі № 821/1083/17, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення в частині, що стосується визнання протиправною бездіяльність В/Ч щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 , середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 по 09.07.2023. Зобов'язати В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити в повному обсязі середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 по 09.07.2023 з одночасною компенсацією сум податку доходів фізичних осіб. В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суд від 11 грудня 2023 по справі №260/6880/23 просить залишити без змін.
Відповідач вважає що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у відповідності до спеціального законодавства будь-якої вини чи протиправних дій з боку В/Ч НОМЕР_1 стосовно позивача допущено не було. Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить відмовити в задоволенні всіх позовних вимог позивача.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу відповідача не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, в тому числі В/Ч НОМЕР_1 .
Так, наказом командира В/Ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №45/А від 05 березня 2020 капітана ОСОБА_1 , старшого помічника начальника штабу з кадрів і стройової частини штабу, звільненого наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 19 грудня 2019 №415 з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) з 05 березня 2020 виключено зі списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Станом на день звільнення, 05 березня 2020 ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 виплачено не було.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі №260/6866/21 визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) грудень 2015; зобов'язано В/Ч нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 по 28 лютого 2018 із застосуванням місяця підвищення доходу (базового місяця) січень 2008.
На виконання зазначеного рішення суду, 10.07.2023 ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн.
Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведені норми означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Порядок та умови проходження служби військовослужбовцями, порядок та умови визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) регламентується спеціальним законодавством.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи. Доходи від роботи за сумісництвом, на умовах погодинної оплати поза основним місцем роботи індексуються в розмірі, що з урахуванням оплати праці за основним місцем роботи не перевищує прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Із матеріалів справи слідує, що позивач виключений зі списків особового складу В/Ч НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення 05 березня 2020, а недоплачену суму індексації грошового забезпечення в розмірі 82 370,85 грн. виплачено йому відповідачем 10 липня 2023.
Отже, станом на день виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі як і раніше - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі як і раніше - Порядок №159).
Так, стаття 1 Закону №2050-ІІІ визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону №2050-ІІІ передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошові забезпечення) та інші.
У статті 3 Закону №2050-ІІІ зазначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (пункт 4 Порядку №159).
З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Апеляційний суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 у справі №21-518а14, від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №522/5664/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку в задоволеній частині позовних вимог.
Суд першої інстанції при розгляді справи дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з тих мотивів, що у цій справі спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більш ніж півтора роки після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 Кодексу законів про працю України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд першої інстанції покликався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції і зазначає наступне.
Питання застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас необхідно зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Так, у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша, друга статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц».
Апеляційний суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Подібним чином Верховний Суд діяв, під час розгляду справ № 460/10582/21 (постанова від 02.012.2023), № 560/11489/22 (постанова від 28.06.2023), у яких порушувалося питання про застосування правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та під час розгляду справи № 420/11416/23 (постанова від 15.02.2024), у якій Верховним Судом надавалась оцінка правильності застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 117 КЗпП України з посиланням на висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, викладених у постанові від 04.12.2019 у справі № 825/742/16.
У Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На думку Конституційного Суду України, спір щодо стягнення не виплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
За текстом цього Рішення, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом щодо зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.10.2022 у справі № 260/6866/21 такі позовні вимоги задоволено.
Спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. У такій ситуації - при вирішення спорів цієї категорії - застосовувалися положення загального трудового законодавства, Кодексу законів про працю України.
Виплата (10.07.2023) позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 на виконання рішення у справі № 260/6866/21, є обставиною, яка визначила період затримки розрахунку при його звільненні (адже індексація грошового забезпечення як складова цього забезпечення мала бути виплачена при звільненні, так само як і інші його складові, які належало виплатити військовослужбовцю до виключення його зі списків особового складу військової частини).
Апеляційний суд, дотримуючись, зокрема і позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, визначив період затримки розрахунку при звільненні з 06.03.2020 по 09.07.2023 за затримку терміном 1223 календарних днів, а також визначив співмірну суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за цей період.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 10 липня 2023 в сумі 82370,85 грн.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача за період з 06.03.2020 по 09.07.2023 включно відповідно до норм ст.117 КЗпП України становить 790608,40 грн. (646,45 грн.*1223), де: 1223 кількість календарних днів.
Обчислення середнього заробітку працівника за час затримки розрахунку при звільненні проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).
Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07 червня 2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16 та застосує принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 по справі № 2-1579/11.
Апеляційний суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Визначаючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд бере до уваги, зокрема наявність спору з приводу належності позивачу сум на день звільнення, розмір недоплаченої суми при звільненні 82370,85 грн., істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 790608,40 грн., обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.
Зокрема, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 по справі №806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Зокрема, істотність частки вихідної допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 82370,85 грн (сума індексації грошового забезпечення) / 790608,40 грн. середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 10,42 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,42 %, становить: 646,45 грн. (середня заробітна плата позивача за один день) х 10,42 % = 67,36 грн.; 67,36 грн. х 1223 (днів затримки розрахунку) = 82381,39 грн.
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 82381,39 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку, пов'язаного із затримкою розрахунку при звільненні, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 82381,39 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Апеляційний суд зазначає, що розрахунок середнього грошового забезпечення проведено виходячи з наявних у справі доказів: наказу №45/А від 05.03.2020 (а.с. 15) та суми отриманої позивачем 10.07.2023 (а.с. 18), а, відтак, сума за період з 06.03.2020 по 09.07.2023 становить 82381,39 грн., оскільки позивач не отримав у день його звільнення всі належні виплати, а кошти йому було перераховано за наслідками судового вирішення спору із значною затримкою, позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є протиправною, відтак, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення (за період з 01.01.2016 по 10.07.2023) за весь час затримки виплати по день фактичної виплати.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційних скарг та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 дають підстави для висновку про не в повній мірі правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до не правильного вирішення справи, а, відтак, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 260/6880/23 скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове, яким:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 року по 09.07.2023 рік.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.03.2020 року по 09.07.2023 рік в розмірі 82381 (вісімдесят дві тисячі триста вісімдесят одна) гривня 39 коп.
В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суд від 11 грудня 2023 року по справі №260/6880/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар