17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/33352/23 пров. № А/857/9019/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі №140/33352/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
суддя в 1-й інстанції - Сорока Ю.Ю
час ухвалення рішення -15 березня 2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів- Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просила зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу період роботи в КСП “Перше травня» згідно записів №5-6 трудової книжки НОМЕР_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області внести ІНДАНІ (індивідуальні відомості про застраховану особу) до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування під паспортними даними АС275475 ОСОБА_1 та зарахувати цей період до страхового стажу.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії, в частині не зарахування періодів роботи в КСП “Перше травня» з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року до страхового стажу. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в КСП “Перше травня» згідно з записами №5-6 трудової книжки НОМЕР_1 .
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що відповідно до наведених норм чинного законодавства період до липня 2000 року не підлягає обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Зазначає, що до страхового стажу не зараховано період роботи в КСП “Перше травня» з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року, оскільки неможливо підтвердити трудовий стаж позивача за вказаний період. Також вказує на те, що до страхового стажу відповідачем зараховано період з 25 січня 1994 року по 30 червня 1997 року, як догляд за дитиною до досягнення нею 3-х років, а також зараховано за фактичною тривалістю в 1997 - 23 робочих дні, в 1998 - 6 днів, в 1999 - 40 днів. Отже, судом першої інстанції зараховано до страхового стажу період, який не підлягає примусовому зарахуванню, оскільки такий період є зарахований в добровільному порядку при прийняті рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Відділу обслуговування громадян №4 (сервісного центру) Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України “Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За фактом розгляду наданих документів та заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було прийнято рішення №032950008839 від 24 серпня 2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в КСП “Перше травня» з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року з підстав відсутності документів, що підтверджують факт роботи позивача у вказаному періоді.
Не погоджуючись із діями відповідача, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено факт перебування у трудових відносинах в період з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року з КСП “Перше травня», отже вищевказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, і з метою ефективного поновлення порушених прав позивача необхідно визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні пенсії, в частині не зарахування періодів роботи в КСП “Перше травня» з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року до страхового стажу та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в КСП “Перше травня» згідно з записами №5-6 трудової книжки НОМЕР_1 , та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області внести індивідуальні відомості про застраховану особу до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування під паспортними даними АС275475 Гут Надії Михайлівни.
Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
За змістом ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено.
Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Як вбачається з матеріалів справи, факт роботи в КСП “Перше травня» ОСОБА_1 у період з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18 березня 1987 року (запис 5-6 трудової книги).
Записи за вищевказаний період роботи позивача зроблено чітко, не містять виправлень та засвідчено відповідними печатками підприємства.
При цьому, п.1, 2 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконувала без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, однак матеріалами справи не підтверджено, а судом не здобуто доказів на підтвердження того факту, що позивач не виконувала без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі у колгоспі за період з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року, а тому колегія суддів дійшла висновку, що незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв в КСП “Перше травня» робота позивача за цей період має бути зарахована.
Щодо доводів апелянта про те, що зобов'язання відповідача внести індивідуальні відомості про застраховану особу до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно з записами №5-6 трудової книжки, в період з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року є протиправним, тому що відповідно до наведених норм чинного законодавства, період до липня 2000 року не підлягає обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, то колегія суддів не приймає такі до уваги та зазначає, що наявність у системі персоніфікованого обліку (Реєстрі застрахованих осіб) відомостей про періоди трудової діяльності застрахованих осіб є підставою для призначення та здійснення такій особі пенсійних виплат.
Пунктом 5 розділу І Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року №8-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562 (далі Положення №10-1), реєстр застрахованих осіб забезпечує: облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 3 розділу IV Положення №10-1, відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Абзацами другим та третім пункту 4 розділу IV Положення №10-1 передбачено, що у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили.
Суд першої інстанції правильно зазначив про те, що відсутність у Реєстрі відповідної інформації призведе до порушення права застрахованої особи на одержання виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що за даними ЄДР КСП “Перше травня» на час розгляду справи як юридичну особу припинено без правонаступництва, отже підставою для внесення змін до відомостей про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб є рішення суду.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за недоліки в оформленні роботодавцем трудових книжок, як і оформленні ним особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року справа №127/9055/17.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем підтверджено факт перебування у трудових відносинах в період з 15 лютого 1994 року по 01 лютого 2000 року з КСП “Перше травня», відтак вищевказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, а тому бездіяльність відповідача щодо не зарахування позивачу спірних періодів роботи до страхового стажу є протиправною, і з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати пенсійний орган зарахувати до страхового стажу позивача період роботи в КСП “Перше травня» згідно записів №5-6 трудової книжки НОМЕР_1 та зобов'язати пенсійний орган внести індивідуальні відомості про застраховану особу до Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування під паспортними даними АС275475 Гут Надії Михайлівни.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі №140/33352/23 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі №140/33352/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 17 жовтня 2024 року.